Ухвала суду № 92245784, 16.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/8642/20

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

16 жовтня 2020 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сасевич О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності;

-зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у 15-денний строк після отримання заяви та повного пакету документів від ОСОБА_1 надіслати до Міністерства внутрішніх справ України подані документи та висновок щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, відповідно до п.8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 року;

-зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду, відповідно до п.9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 року, прийняти рішення про виплату.

Вивчивши позовну заяву, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам ст.ст.160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч.3 ст.161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Загалом, правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору на сьогодні визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (із відповідними змінами і доповненнями).

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про судовий збір», суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У свою чергу, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102,00 грн.

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як встановлено, у даному позові позивачем заявлено три самостійні вимоги немайнового характеру до двох відповідачів.

Таким чином, за подання до суду даного позову позивачу необхідно було сплатити судовий збір у загальному розмірі 2522,40 грн. (840,80 грн. + 840,80 грн. + 840,80 грн.).

Проте, на підтвердження сплати судового збору позивачем/представником позивача не долучено до матеріалів позовної заяви платіжних документів про сплату судового збору.

При цьому, у позовній заяві позивач/представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання до суду означеного позову в порядку п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Спростовуючи твердження позивача/представника позивача, суддя відзначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (стаття 2 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Суддя зазначає, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору.

Пунктом 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.

На підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору за вищезазначеним пунктом позивачем до матеріалів позовної заяви долучено лише копію виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, з якої вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи (захворювання пов`язане з проходженням служби в ОВС).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Згідно з п.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

При цьому, особи з інвалідністю 3 групи, які мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у встановленому порядку не прирівнюються до осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни.

Тобто, суддя роз`яснює, що від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, а не особи з інвалідністю 3 групи, які мають право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни третьої групи.

Більше того, суддя зауважує, що позивачем не надано суду доказів стосовно того, що саме він є особою з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та членом сім`ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, або є прирівняною до зазначених осіб у встановленому порядку особи.

Отже, положення пункту 8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» не розповсюджуються на позивача.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави вважати, що позивач підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Щодо відсутності обмеження права позивача на доступ до правосуддя суддя відзначає наступне.

Так, ЄСПЛ виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («GeorgeІ and Georgeta Stoicescu v. Romania», заява №9718/03 від 26.07.201 Г).

При цьому, суд зауважує, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, оскільки право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку Держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом («Голдер проти Сполученого Королівства» і «Z та інші проти Сполученого Королівства», «Ейрі проти Ірландії»).

Враховуючи зазначений вище виклад принципів, встановлених прецедентним правом, суд не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду, а положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див., , рішення суду у справі «Ейрі проти Ірландії», цитоване вище, там само, п.25-26) (п.59).

Отже, згідно з практикою Європейського Суду, компетенцією внутрішніх державних органів є визначення найбільш доцільних способів регулювання доступу до правосуддя та ЄС не оцінює фактів, що зумовили прийняття судами саме цього, а не іншого рішення. Вимога сплати зборів судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, суддя наголошує, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя NR (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14.05.1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

Таким чином, відсутність відповідних платіжних документів про сплату судового збору свідчить про неналежне виконання позивачем вимог КАС України при зверненні до суду з означеним позовом.

Тож, за подання до суду позову, який містить три вимоги немайнового характеру позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірах, що передбачені частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» та у кореспонденції із положеннями ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» за наступними реквізитами: отримувач коштів - УК у Залізничному районі м.Львів/Залізничний/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007594; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача UA978999980313101206084013003; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу: «судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ (суду, де розглядається справа). Крім того, слід зауважити, що інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Львівського окружного адміністративного суду є загальнодоступною та оприлюднена на офіційних веб-сайтах Львівського окружного адміністративного суду і «Судова влада України».

Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

За змістом частини першої статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI (надалі по тексту - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1)договір про надання правової допомоги; 2)довіреність; 3)ордер; 4)доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною третьою статті 26 Закону №5076-VI передбачено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що частина перша статті 26 Закону №5076-VI визначає загальний перелік документів, якими може бути посвідчено повноваження адвоката на надання правової допомоги. При цьому, частиною четвертою цієї статті встановлюються спеціальні вимоги до підтвердження повноважень адвоката саме як представника, зокрема, в адміністративному судочинстві, які відсилають до відповідних положень процесуального законодавства.

Так, згідно частини четвертої статті 59 КАС України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Отже, обов`язковим документом для підтвердження повноважень адвоката як представника в адміністративному судочинстві є або відповідна довіреність, або ордер, що виданий, відповідно до Закону №5076-VI.

За змістом частин шостої-восьмої статті 59 КАС України, оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Як вбачається з позовної заяви, остання підписана адвокатом Струсінською М.Р. як представником Бурбило Р.В. При цьому, на підтвердження повноважень діяти від імені позивача до позовної заяви долучено лише ордер серії ЛВ №182858 від 01.10.2020 року про надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Струсінською М.Р. та копію свідоцтва про право заняття ОСОБА_2 адвокатською діяльністю серії ЛВ №000222 від 31.07.2015 року.

Згідно ч.4 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, для представництва особи в адміністративній справі адвокат повинен мати або ордер або довіреність, при цьому, ордер на відміну від довіреності не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

Таким чином, повноваження адвоката, зокрема, стосовно підписання позову, повинно підтверджуватись домовленістю сторін саме у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об`єму наданих йому повноважень. При цьому, право підпису позову є виключним правом позивача, яке повинно надаватись представнику, шляхом окремого визначення даної дії у договорі.

В порушення зазначених норм чинного законодавства до матеріалів позовної заяви не доданий договір про надання правової допомоги, який містить в собі делеговане позивачами право представнику на підписання від їх імені позову.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Отже, суддя вважає, що вищенаведене унеможливлює вирішити питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення її недоліків.

Керуючись ст.ст.160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

У Х В А Л И В :

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій.

Надати позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали - п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу (представнику позивача).

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Сасевич О.М.