Рішення № 92245387, 16.10.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2020 р. справа № 300/1355/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018.

Позовні вимоги мотивовано тим, що будівлі, щодо яких спірними рішеннями здійснено нарахування, не є об`єктами оподаткування, так як відносяться до категорії будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств), що передбачені підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. На підтвердження зазначеного, позивач посилається на довідку №К-101/375 від 04.08.2017, видану Івано-Франківською філією "Державного підприємства українського науково-дослідного інституту проектування міст "ДНІПРОМІСТО" імені Ю.М. Білоконя, якою встановлено, що належні ОСОБА_1 будівлі є промисловими будівлями. Позивач звертає увагу на те, що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки об`єкта нерухомості, а не її власника - фізичної особи, якою є ОСОБА_1 . Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності фізичній особі, з числа об`єктів нерухомості, які за законом не є об`єктами оподаткування, на переконання позивача, суперечить визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації. Разом з цим, позивач також зазначив, що у належних йому на праві власності нежитлових приміщеннях, стосовно яких відповідачем винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення, здійснювалась діяльність з виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та велося лісопильне, стругальне виробництво, що підтверджується укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договором про спільну діяльність. Таким чином, податок на нерухоме майно на такі нежитлові приміщення не повинен нараховуватись відповідачем, що свідчить про явну протиправність і безпідставність винесених податкових повідомлень-рішень, у зв`язку із чим, такі підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який отримано судом 11.08.2020 (а.с.20-23). У відзиві представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. Вказав, що у відповідності до приписів підпункту "є" пункту 266.2.2 частини 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, які належать промисловим підприємствам, тобто юридичним особам. Тому, для застосування вказаної норми та, відповідно, отримання платником податків пільги щодо оподаткування нежитлової нерухомості, одночасно мають бути дотримані дві необхідні умови: нежитловий об`єкт належить до будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення (відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; такі будівлі мають належати промисловим підприємствам. Тобто, окрім віднесення належних позивачу приміщень до категорії будівель промисловості, однією з визначальних ознак для отримання пільги зі сплати податку є здійснення промислової (господарської) діяльності суб`єктом господарювання незалежно від організаційно-правової форми та використання таких будівель за цільовим призначенням. Разом з цим, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висвітлену у постанові від 17.02.2020, представник відповідача вказав на відсутність будь-якої колізії нормативно-правового регулювання та відсутність підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку. Представник також звернув увагу на те, що долучений позивачем до матеріалів справи договір про спільну діяльність не є належним доказом здійснення ОСОБА_1 господарської діяльності саме за адресою належних йому нежитлових приміщень. Таким чином просить відмовити у задоволенні позову.

14.09.2020 позивачем подано заяву про долучення документів до матеріалів справи, відповідно до якої позивачем долучено документи на підтвердження здійснення виробництва меблів в 2017 році у виробничих приміщеннях по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , зокрема товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, договір на здійснення послуг охорони, копія ліцензії (а.с.27-48).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заяві по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об`єкти нежитлової нерухомості, а саме приміщення корпусу №4А, за адресою: АДРЕСА_1 та виробничий корпус № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_4 , що не заперечується сторонами.

Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018, якими на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік на загальну суму 99 689 гривень 60 копійок (а.с.7-8).

Вважаючи дії та рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській області щодо винесення податкових повідомлень-рішень №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018 протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (надалі, також - ПК України) встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, що передбачено пунктом 36.1 статті 36 ПК України.

Питання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано приписами статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпунктів 266.1.1 та 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 вказаного Кодексу, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України визначено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 вказаного Кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з підпунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266.10 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Починаючи з 01.01.2018 набрав чинності Закон України від 07.12.2017 №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", яким, зокрема пункт 266.10 доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3 такого змісту:

- 266.10.2. - у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання;

- 266.10.3. - податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, якою встановлені строки давності та їх застосування, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дні у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, звільнивши фізичних осіб від відповідальності у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені в разі, якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.10.2 пункту 266.10 статті 266.10 Кодексу), законодавець уточнив, що до визначення контролюючим органом сум грошових зобов`язань платника податків застосовуються загальні строки давності, встановлені пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, редакція якого в цій частині не зазнала змін.

Оцінюючи твердження позивача, щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд зважає на таке.

Як уже зазначалось вище судом, відповідно до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Положеннями підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі №820/3556/17 у постанові, ухваленій 17.02.2020, застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

При цьому, суд зауважив, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття “промисловість”, у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Верховний Суд вказав, що таке застосування цієї правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд зауважив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, що звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Обґрунтовуючи власну позицію, ОСОБА_1 стверджує, що у належних йому нежитлових приміщеннях здійснюється діяльність з виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва, що підтверджується укладеним договором про спільну діяльність з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (а.с.9-11).

Так, згідно зі змістом зазначеного договору, укладеного 29.12.2016, сторони за Договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна та зусиль здійснювати спільну виробничу діяльність для досягнення спільної господарської мети щодо виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва.

Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Договору, внесок ОСОБА_1 для реалізації договору становлять: нерухоме майно, а саме - приміщення корпусу №4а, за адресою АДРЕСА_1 та приміщення виробничого корпусу №4, за адресою АДРЕСА_4 .

Пунктами 6.3, 7.3, 8.1 Договору також встановлено, що підсумки спільної діяльності і розподілу прибутку між учасниками здійснюється після досягнення мети Договору на підставі звітів, які представляє учасник 1 - ОСОБА_1 . Фактичний обсяг спільної діяльності з його розподілом за видами затрат між сторонами визначається в звітах, що складаються учасником 1 - ОСОБА_1 Договір діє з моменту його підписання - 29.12.2016 до 31.12.2017, з можливістю його пролонгування, про що сторони укладають додаткову письмову угоду.

З метою підтвердження реального здійснення виробництва у належних позивачу нежитлових приміщеннях, ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено товарно-транспортні накладні (а.с.29, 42) про отримання ФОП ОСОБА_2 за адресою місцезнаходження приміщення позивача пиломатеріалів та відправлення ФОП ОСОБА_2 з пункту навантаження - адреси місцезнаходження приміщення позивача, виготовлених меблів, дерев`яних конструкцій (а.с. 30, 32, 34, 36, 38, 40, 43, 45).

Також позивачем подано копії видаткових накладних про постачання ФОП ОСОБА_2 виготовлених меблів, дерев`яних конструкцій з пункту відвантаження - адреси місцезнаходження нежитлового приміщення позивача (а.с.31, 33, 35, 37, 39, 41, 44, 46).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , є, зокрема, виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництво кухонних меблів, лісопильне та стругальне виробництво, виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів тощо (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).

При цьому, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); проведення розслідувань; діяльність у сфері права; діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (31.07.2018 внесено запис про припинення підприємницької діяльності) (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).

В результаті дослідження вищеописаних письмових доказів, суд дійшов висновку про непідтвердження здійснення позивачем господарської діяльності, що пов`язана із використанням нежитлового приміщення, яке підлягає оподаткуванню, за призначенням, зокрема, шляхом виготовлення кухонних та інших меблів, дерев`яних конструкцій тощо. Натомість, долучені до матеріалів справи платіжні доручення, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а також, податкові декларації у повній мірі підтверджують використання нежитлових приміщень ОСОБА_1 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 , з метою здійснення виробництва кухонних меблів, меблів для офісів і підприємств торгівлі, виробництва інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів та лісопильного і стругального виробництва виключно Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Єдиним документом, який свідчить про ймовірну спільну діяльність позивача і ФОП ОСОБА_2 є договір про спільну діяльність. Як зазначено вище судом, згідно умов цього ж договору, підсумки спільної діяльності і розподілу прибутку між учасниками договору, а також визначення фактичного обсягу спільної діяльності з його розподілом за видами затрат між сторонами здійснюється, зокрема, на підставі звітів, які представляє ОСОБА_1 . Однак, жодних звітів, чи будь-яких інших документів, що свідчили б про підсумки саме спільної діяльності ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_2 , про розподіл прибутку від такої діяльності, позивачем до матеріалів справи не долучено.

Зважаючи на викладене, на переконання суду, правовідносини ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 за своїм змістом відповідають правовідносинам, що виникають внаслідок укладення договору позички, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Доводи позивача щодо фактичного здійснення ним будь-якої господарської діяльності, зокрема, пов`язаної із виготовленням кухонних та інших меблів спільно з ФОП ОСОБА_2 , не знайшли свого підтвердження у наявних в матеріалах справи письмових доказах, що свідчить про відсутність однієї з обов`язкових умов застосування пільги, передбаченої підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме - використання нежитлових приміщень, віднесених до будівель промисловості за призначенням безпосередньо власником таких приміщень, а не третіми особами.

З огляду на встановлені судом обставини, що підтверджуються зібраними судом доказами можна дійти таких висновків:

- позивач, відповідно до кодів КВЕД не здійснює підприємницьку діяльність, пов`язану з виробництвом;

- позивач безпосередньо не використовує належні йому на праві власності приміщення за їх функціональним призначенням та не підтвердив жодними доказами результати спільної діяльності за договором (звіти про розподіл прибутку тощо);

- долучені позивачем первинні документи ФОП ОСОБА_2 свідчать про (не постійний) періодичний характер діяльності підприємця та не підтверджують використання 6230,6 кв.м приміщень у виробничих цілях.

Таким чином, нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 - нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою АДРЕСА_5 , у розумінні підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а встановлена підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга, зважаючи на не підтвердження позивачем використання ним приміщень у промисловій діяльності, до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Отже, суд дійшов висновку про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті ГУ ДПС в Івано-Франківській області відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на приписах норм Податкового кодексу України, не підтверджені належними письмовими доказами, доводи позивача правомірності дій та рішень відповідача не спростовують, у зв`язку із чим, позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову та відсутність доказів понесення відповідачем будь-яких витрат, пов`язаних із розглядом справи, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0132658-5513-0915 та №0132659-5513-0915 від 30.10.2018 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний код – НОМЕР_2 );

Відповідач: Головне управління ДПС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, буд. 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ – 43142559).

Суддя Главач І.А.