Рішення № 92245341, 15.10.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року (о 12 год. 30 хв.)Справа № 280/4129/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 31.05.2020 в сумі 73 519,60 грн.;

стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заборгованість по пенсії з 01.05.2018 по 31.05.2020 включно в сумі 73 519,60 грн.;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.05.2020;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.05.2018 по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;

стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 20000,00 грн.;

стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн.;

допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 по справі №280/4875/18 управлінням ПФУ проведено нарахування пенсії з травня 2018 року по січень 2019 року та проведено виплату лише за один місяць за травень 2018 року у розмірі 2216,48 грн., на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19 управлінням ПФУ проведено нарахування пенсії з лютого 2019 року по травень 2020 року та проведено виплату лише за один місяць за лютий 2019 року у розмірі 2225,48 грн. Зауважує, що відповідно до наданої довідки №942 від 05.06.2019 заборгованість з пенсійних виплат за період з травня 2018 року по травень 2020 року становить 73519,60 грн., а також з посиланням на постанови КМУ №637 від 05.11.2014 та №365 від 08.06.2016 відповідачем повідомлено, що заборгованість буде сплачена лише після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати, при цьому, нарахування компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01.05.2018 не проводилась через начебто відсутність відповідних підстав. Вважає, що внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі пенсії за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права. Взявши на себе обов`язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), але при цьому не визначивши певного порядку, на думку позивача, держава допустила недобросовісність, а оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави. Крім того, вказує, що з ГУ ПФУ в Запорізькій області підлягає стягненню спричинена позивачу моральна шкода у розмірі 20000,00 грн. Керуючись наведеним, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 26.06.2020 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення зазначених судом недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою судді від 17.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, призначене перше судове засідання на 15 вересня 2020 року.

Відповідач позов не визнав, 07 вересня 2020 року до суду надіслав відзив (вх. №41216), у якому зазначив, що відповідно до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 по справі №280/4875/18 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19 пенсію позивачу поновлено з 01.05.2018 та з 01.02.2019, нараховані кошти в сумі 73519,60 грн., однак сума заборгованості по пенсійним виплатам буде виплачена за наявності фінансування на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, однак до теперішнього часу Кабінетом Міністрів вказаного порядку не прийнято. Стосовно компенсації втрати частини доходів зауважує, що оскільки позивачу суму пенсії не виплачено, то відповідно правових підстав на компенсацію втрати частини грошових доходів у нього не має. Стосовно відшкодування моральної шкоди вказує, що позивач безпідставно визначив розмір моральної шкоди в сумі 20000,00 грн., жодних доказів в обґрунтування залежності цієї суми від понесених ним душевних страждань не надано, розрахунку розміру моральної шкоди також не надано. Таким, чином, на думку відповідача, позивачем не доведено, що діями відповідача щодо невиплати пенсії їй заподіяно моральну шкоду, наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням позивачу шкоди, не зазначено, з яких міркувань виходить визначаючи розмір такої шкоди. Враховуючи наведене вище, відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.11.2017 №0000410340.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, позивач перебувала на пенсійному обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Запорізькій області, як отримувач пенсії за віком.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 у справі №280/4875/18 (в редакції ухвали від 19.06.2019 про виправлення описки), яке набрало законної сили 26.02.2019, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії Правобережного об`єднаного УПФУ м. Запоріжжя щодо припинення з 01.05.2018 виплати пенсії ОСОБА_1 за віком і зобов`язано Правобережне об`єднане УПФУ м. Запоріжжя відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01.05.2018, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України». Вирішено допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2019 у справі № 280/4875/18 замінено сторону виконавчого провадження №58909115 з виконання виконавчого листа Запорізького окружного адміністративного суду, виданого 02.04.2019 у справі №280/4875/18, а саме боржника – Правобережне об`єднане УПФУ м. Запоріжжя на правонаступника – ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Позивач звернулась до відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області із запитом стосовно виконання виконавчого документу від 02.04.2019 у справі №280/4875/18, на який листом від 12.08.2019 №114724-03.4 повідомлено, що державним виконавцем проводяться виконавчі дії, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 у справі № 280/5216/19, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.04.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково: визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо припинення з 01.02.2019 виплати пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з моменту її зупинення, тобто з 01.02.2019. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Звернуто рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнень за один місяць.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 у справі №280/4875/18 відповідачем проведено нарахування пенсії з 01.05.208 по 31.01.2019 та проведено виплату лише за травень 2018 року у розмірі 2216,48 грн., на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19 відповідачем проведено нарахування пенсії з 01.02.2019 та проведено виплату лише за лютий 2019 року у розмірі 2225,48 грн. Отже, органом Пенсійного фонду проведено нарахування пенсії позивача у розмірі 77961,59 грн. за період з травня 2018 року по травень 2020 року (включно), із яких нараховану суму у розмірі 73519,60 грн. фактично позивачу не виплачено, що підтверджується довідками від 05.06.2020 №942, .

26 травня 2020 року позивач через свого представника звернувся з заявою до відповідача, в якій просив провести відповідні нарахування (обчислення), провести розрахунок та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 у справі №280/4875/18 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19.

Згідно з відповіддю ГУ ПФУ в Запорізькій області (Дніпровський відділ обслуговування громадян м. Запоріжжя) №0800-0203-8/25977 від 05.06.2020 Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. За таких обставин, нарахована сума пенсії виплачуватиметься позивачу на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також, оскільки сума заборгованості за судовим рішенням нарахована, але не виплачена, сума компенсації може бути розрахована після виплати суми заборгованості.

Не погодившись з позицією відповідача, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам в контексті позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно зі статтею 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених у ході виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 у справі №280/4875/18 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19, які набрали законної сили 26 лютого 2019 року та 23 квітня 2020 року відповідно.

Так, згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, набрання рішенням суду законної сили породжує наступні правові наслідки, а саме: рішення суду стає загальнообов`язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконана примусово. Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Крім того, відповідно до статті 383 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. При цьому, в порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах не передбачено звернення позивача з окремим позовом щодо зобов`язання виконати судове рішення по іншій справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що суб`єкт владних повноважень не може бути зобов`язаний виконувати судове рішення шляхом ухвалення судом іншого рішення, оскільки примусове виконання рішення суду являє собою завершальну стадію судового провадження та здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», в рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з частиною 2 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах права позивача поновлені рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 по справі №280/4875/18 і від 27.12.2019 по справі №280/5216/19 та позивач з аналогічною метою звернувся з даним позовом.

Таким чином, оскільки позивачем по суті заявлено позовну вимогу щодо захисту своїх прав, які фактично вирішено судом та право позивача на розрахунок та виплату вже відновлено за наслідками вирішення спору у адміністративних справах №280/4875/18 і №280/5216/19, про що прийняті відповідні рішення, позовні вимоги стосуються питання належного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 по справі №280/4875/18 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19.

Згідно з положеннями статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.

У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.

У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.01.2019 по справі №280/4875/18 та рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі №280/5216/19, то обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позовної вимоги позивача щодо виконання окремого судового рішення у іншій справі, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2018 № 520/11829/17 (№К/9901/51263/18).

На думку суду, позивачем по справі не використано всі можливі засоби для сприяння виконання рішення суду або примусового виконання рішення суду із засобами Закону України «Про виконавче провадження» або до правоохоронних органів з відповідною заявою про невиконання відповідачем або іншими особами рішення суду, як набрало законної сили.

Щодо вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі – Закон №2050-ІІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі -- Порядок №159; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, а також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Компенсацію виплачують за рахунок, в тому числі, і коштів Пенсійного фонду України (стаття 6 Закону №2050-ІІІ).

Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та пунктом 2 Порядку №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як вже зазначалося вище, на виконання рішень суду, які набрали законної сили, органом Пенсійного фонду проведено нарахування пенсії позивача у розмірі 77961,59 грн. за період з травня 2018 року по травень 2020 року (включно), із яких виплату нарахованої суми у розмірі 73519,60 грн. фактично не проведено. При цьому, суму пенсії за травень 2018 року у розмірі 2216,48 грн. та за лютий 2019 року у розмірі 2225,48 грн. відповідачем виплачено без нарахування компенсації позивачу втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Таким чином, своєчасно виплату пенсії позивачу за вказаний період не проведено з вини органу, що призначає і виплачує пенсію; доказів зворотного суду не надано.

Суд не приймає посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, як на підставу невиплати позивачу нарахованої пенсії за минулий час, у зв`язку з наступним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною 2 статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків невиплати пенсії на виконання рішення суду.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Отже, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому, згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина 1 статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині 1 статті 49 Закону № 1058-IV.

Cуд також не приймає до уваги доводи відповідача про те, що нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії можлива лише після фактичної виплати такої суми пенсії, оскільки за правилами статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, виходячи зі змісту наведеної норми, компенсація проводиться у разі затримки нарахованих, але не виплачених доходів громадян.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за віком за травень 2018 року-травень 2020 року за період з 01.05.2018 по день фактичної виплати заборгованості, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., слід зазначити наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, позивачем не доведено, що бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком за травень 2018 року-травень 2019 року та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати такої пенсії ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

За таких обставин і правового врегулювання, суд доходить висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав та відповідних доказів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, другої 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат.

Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Під час звернення до суду з даним позовом, ухвалою суду від 17.08.2020 позивач був звільнений від сплати судового збору за подання даного позову.

Стосовно стягнення з ГУ ПФУ в Запорізькій області на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2800,00 грн. суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір про надання правової допомоги №26/05-1 від 26.05.2020 з адвокатом Шокуровим Д.Г. (ордер на надання правової допомоги серія ДН №034878 від 27.05.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1858 від 11.07.2005).

Відповідно до детального опису робіт (наданих послуг) та акту від 19.06.2020 приймання-передачі наданої правової допомоги за договором про надання правової допомоги від 26.05.2020, вартість послуг склала 2800,00 грн., а саме: складання адміністративного позову, 4 години.

Розмір гонорару за цим Актом складає 2800,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 4 години*700,00 грн. (вартість 1 години роботи адвоката відповідно до додаткової угоди №1 від 26.05.2020).

Зазначені послуги були сплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується квитанцією №5719878409 від 19.06.2020 на суму 2800,00 грн.

Судом встановлено, що адвокатом Шокуровим Д.В. складено та подано до суду позовну заяву з додатками, а також заяву від 29.07.2020 про усунення недоліків позовної заяви по справі, таким чином, вимоги щодо стягнення судових витрат з правничої допомоги за підготовку позовної заяви в сумі 2800,00 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Суд також вважає, що вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначені у наведених документах, є співмірними з фактично виконаними послугами та роботами. Крім того, відповідачем не подано до суду заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати на правову допомогу у розмірі 933,50 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

У даному спорі судом в задоволенні вимог позивача в частині стягнення невиплаченої заборгованості по пенсії з 01.05.2018 по 31.05.2020 включно було відмовлено, відповідно рішення суду в частині зобов`язання виплати пенсії позивачу в межах суми за один місяць не підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 143, 241-246, 250, 371 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з травня 2018 року по травень 2020 року (включно).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з травня 2018 року по травень 2020 року (включно), починаючи з 01.05.2018 по день фактичної виплати заборгованості, , яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвоката у розмірі 933,50 грн. (дев`ятсот тридцять три гривні 50 копійок) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак