Рішення № 92245324, 16.10.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року Справа № 280/6507/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (69006, м.Запоріжжя, вул. Лобановського, 10, код ЄДРПОУ 35036926) про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із позовною заявою до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі – відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 103 817, 69 грн., винесену 14.08.2020 в межах виконавчого провадження ВП№56657886.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в межах виконавчого провадження ВП №56657886 відповідачем 14.08.2020 винесено постанову про стягнення виконавчого збору на підставі ст.ст. 27,40 Закону України «Про виконавче провадження» в сумі 103 817,69 грн. При цьому, постановою від 17.08.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі його заяви без фактичного виконання на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Вважає, що відповідачем невірно визначено правовий режим застосування ч.2 ст. 27 та ч.3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення. Вказує, що матеріали виконавчого провадження № 56657886 не містять доказів про фактичне виконання виконавчого документу, вжиття відповідачем заходів, щодо примусового виконання рішення, на виконавчому документі відсутні відповідні відмітки, щодо залишку нестягнутої суми та суми виконавчого збору, а відповідно оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню. На підставі вищевикладеного, просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмовому відзиві від 15.10.2020 вх. №48811 посилається на те, що на виконанні перебувало виконавче провадження № 56657886 з примусового виконання виконавчого листа № 2/334/132/2016 від 17.08.2017 Ленінського районного суду м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором № 14/2006/0621/фрб від 15.12.2006 та договором поруки № 14/2006/0621/фрб від 15.12.2006 50015,07дол.США, що еквівалентно 1038176,90 грн. Вказує, що ч.1 та 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює загальні правила стягнення виконавчого збору, а ч. 3 ст. 40 вказаного Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені ч.1 та 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» застосовуватись не можуть. Вважає, що у державного виконавця були передбачені законом підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, а тому підстави для скасування постанови від 14.08.2020 відсутні. Просить у позові відмовити.

Ухвалою суду від 21.09.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду на 16 жовтня 2020 року.

Клоптанням від 14.10.2020 ОСОБА_1 просить розглянути справу за відсутності позивача та його представника.

Від представника відповідача 16.10.2020 також надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи те, що клопотання про розгляд справи за їх відсутності надійшли від обох сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.06.2018 постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Вербицькою Л.Г. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/334/132/2016 від 17.08.2017, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 1038176,90 грн.

12.08.2020 від стягувача надійшла заява про повернення виконавчого документа на підставі ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

14.08.2020 постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Вербицькою Л.Г. стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 103 817,69 грн.

Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Вербицькою Л.Г. від 17.08.2020 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із постановою державного виконавця від 14.08.2020 про стягнення виконавчого збору позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 5 Закону № 1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

З огляду на вимоги наведених норм, початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови.

Крім цього, законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума виконавчого збору у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру виконавчого збору пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом.

Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця.

Згідно частиною 3 статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Як зазначалося вище, постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Вербицькою Л.Г. від 17.08.2020 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», то в силу приписів ч. 3 ст.40 вказаного Закону державний виконавець мав винести постанову про стягнення виконавчого збору, за умови, якщо виконавчий збір не стягнуто.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова винесена відповідно до норм статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Стосовно посилань позивача на те, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягнення з боржника сум заборгованості, суд відноситься критично, оскільки відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28 серпня 2018 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону № 1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Отже, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 14 серпня 2020 року.

Тому, вказане спростовує посилання позивача на редакцію ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла до 28.08.2018.

Вказана правова позиція викладена ВС у справі № 360/3324/19 від 26.06.2020, № 640/16620/19 від 17.09.2020 тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, помилковим є посилання позивача на правові позиції, викладені в постановах Великої палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18 та Верховного Суду у складі Касаційного адмісуду від 16.04.2019 року у справі №640/8425/19, з огляду на те, що постанови про стягнення виконавчого збору у вказаних справах були прийняті до внесення змін до ст.27 Закону № 1404-VIII.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову судом відмовлено, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 кАС України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (69006, м.Запоріжжя, вул. Лобановського, 10, код ЄДРПОУ 35036926) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 16.10.2020

Суддя Л.Я. Максименко