Рішення № 92241506, 15.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 р. Справа№200/8366/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до тексту позовної заяви, позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №121 від 20.07.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності, відповідно до закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”;

зобов`язати Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового (страхового) страхового стажу періоди роботи:

з 01.09.1986 по 27.06.1989 період навчання в СПТУ №76;

з 02.10.1989 по 15.04.1999 в кооперативі “Іскра” при фабриці “Донецькпромсировина”, який 01.06.1993 перейменовано рішенням Слов`янської райдержадміністрації №384 від 25.05.1993 в ТОВ “Іскра”;

з 14.06.1999 по 22.12.1999 період перебування на обліку в Слов`янському міському центрі зайнятості населення;

з 23.02.2000 по 08.08.2000 період перебування на обліку в Слов`янському міському центрі зайнятості населення;

з 30.08.2000 по 31.07.2001 період роботи реалізатором керамічних виробів у приватного підприємця ОСОБА_2 ;

з 23.08.2001 по 16.08.2002 період перебування на обліку в Слов`янському міському центрі зайнятості населення;

з 14.03.2005 по 27.01.2006 період роботи на посаді спеціаліста з бухгалтерського обліку Райгородської селищної ради Слов`янського району.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачці з 06.07.2020 встановлено групу інвалідності, у зв`язку із чим звернулась до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою від про призначення пенсії по інвалідності. За наслідками розгляду цієї заяви відповідачем прийнято рішення №121 від 20.08.2020 року.

Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2020 відкрито провадження у справі розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачем надано письмовий відзив, в обґрунтування незгоди з позовними вимогами у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Управління через вебпортал із заявою від 16.07.2020 р. про призначення пенсії по інвалідності.

За розглядом заяви ОСОБА_1 і наданих не в повному обсязі документів прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії, так як за наданими документами розмір страхового стажу не дає права на пенсію по інвалідності.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

16.07.2020 позивачка звернулась до Управління із заявою №5856 про призначення пенсії по інвалідності.

Рішенням відповідача №121 від 20.07.2020 позивачці відмовлено у призначенні пенсії.

В обґрунтування відмови, відповідачем зазначено, що позивачка не має необхідної кількості страхового стажу передбаченого ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, при цьому відповідачем при розрахунку стажу не враховано певні періоди трудової діяльності позивачки. Відповідач в оскаржуваному рішенні підставами для такого не врахування зазначив наступне.

Період роботи з 02.10.1989 по 15.04.1999 не зараховано у зв`язку із відсутністю інформації, щодо останнього в наданій копії трудової книжки.

Період по безробіттю з 14.06.1999 по 22.12.1999 не зараховано, так як записи у трудовій книжці не завірені печаткою відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58.

Період по безробіттю з 23.02.2000 по 08.08.2000 не зараховано, у зв`язку із відсутністю повної інформації про вказаний період в наданій копії трудової книжки.

Період роботи з 30.08.2000 по 31.07.2001 не зараховано, у зв`язку із відсутністю повної інформації про вказаний період в наданій копії трудової книжки. В записах що містяться в трудовій книжці не зазначено дату трудового договору та його реєстрацію у державній службі зайнятості в порушення п. 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58.

Період роботи з 14.03.2005 по 27.01.2006 не зараховано, у зв`язку із розбіжністю інформації, що міститься в системі персоніфікованого обліку, а саме щодо ПІБ позивачки.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності не врахування до страхового стажу певних періодів трудової діяльності позивачки та, як наслідок прийняття рішення про відмову у призначені пенсії.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 1 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону №1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

для осіб з інвалідністю I групи:

до досягнення особою 25 років включно - 1 рік;

від 26 років до досягнення особою 28 років включно - 2 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 3 роки;

від 32 років до досягнення особою 34 років включно - 4 роки;

від 35 років до досягнення особою 37 років включно - 5 років;

від 38 років до досягнення особою 40 років включно - 6 років;

від 41 року до досягнення особою 43 років включно - 7 років;

від 44 років до досягнення особою 48 років включно - 8 років;

від 49 років до досягнення особою 53 років включно - 9 років;

від 54 років до досягнення особою 59 років включно - 10 років;

для осіб з інвалідністю II та III груп:

до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;

від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;

від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;

від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;

від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;

від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;

від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;

від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;

від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;

від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;

від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;

від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

На дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачці виповнилось 49 років, отже право на пенсію по інвалідності ІІІ групи, остання набуває за наявності страхового стажу 12 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМ України № 637 від 12.08.1993 року передбачено що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Відповідач в обґрунтування відмови у призначенні пенсії посилається на відсутність страхового стажу, при цьому зазначив в оскаржуваному рішенні про відсутність підстав для зарахування періодів з 02.10.1989 по 15.04.1999, з 14.06.1999 по 22.12.1999, з 23.02.2000 по 08.08.2000, з 30.08.2000 по 31.07.2000, при цьому підставами не зарахування у спірному рішенні визначено, що записи у трудовій книжці мають недоліки та здійснені із порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджені наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, яка була чинна на момент спірного періоду роботи позивача, встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряють печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, суд вважає, що не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а саме керівника, або уповноваженого ним органу, а не для особи, яка до таких порушень не мала будь-якого відношення, а тому не може впливати на її особисті права та обов`язки.

Та обставина, що відповідальні особи за ведення трудових книжок, установ де працювала та перебувала на обліку позивачка не коректно внесли записи щодо трудової діяльності ОСОБА_1 не робить записи, неправдивими. Позивачка має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження її трудового стажу.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року справі № 644/9324/16-а та в постанові від 07 лютого 2018 року у справі №257/615/17.

Щодо періоду з 14.03.2005 по 27.01.2006, який не зараховано, у зв`язку із розбіжністю інформації, що міститься в системі персоніфікованого обліку, а саме щодо ПІБ позивачки.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно положень ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті).

Згідно ст. 20 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Порядок обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовано Положенням про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженим постановою КМУ від 4 червня 1998 р. №794 (далі: Положення).

Згідно п. З 3. Положення в основі персоніфікованого обліку лежить обов`язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно п. 12 Положення фізична особа для отримання в майбутньому виплат з Пенсійного фонду повідомляє під час приймання її на роботу свій ідентифікаційний номер з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів і відомості, які вносяться до системи персоніфікованого обліку.

Відповідно до п. 16 Положення на кожну фізичну особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується постійний індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України для узяття на облік в органах Пенсійного фонду України страхувальники разом з заявою подають довідки про присвоєння ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів.

Суд зазначає, що на відміну від прізвища і ім`я особи, її номеру та серії паспорту, які можуть змінюватись протягом життя, індивідуальний ідентифікаційний номер даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків залишається незмінним протягом всього життя особи.

Таким чином саме індивідуальний ідентифікаційний номер даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків покладено в основу персоніфікованого обліку, і фізичну особу ідентифікують в системі за цим номером, а не за прізвищем, ім`ям і по-батькові, як це зроблено відповідачем.

В матеріалах справи наявні індивідуальні відомості про застраховану особу « ОСОБА_1 » ідентифікаційний номер : НОМЕР_1 . При цьому, суд звертає увагу на те, що вказаний номер облікової картки є ідентичним ідентифікованому номеру « ОСОБА_1 » який міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу Пенсійного фонду України.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у зарахуванні в стаж позивача періоду роботи з 14.03.2005 по 27.01.2006.

Згідно з частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I "Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії" Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Суд зауважує, що в рішенні від 20.04.2020 № 121 зазначено, що відповідно наданих документів загальний стаж роботи позивачки складає 04 роки 09 місяців 17 днів, Виходячи з цього, позивачці відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю необхідного стажу.

Разом із тим, за результатами розгляду поданих документів суд дійшов висновку, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано вимог пункту 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, яким встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Відповідачем до суду не надано доказів повідомлення позивача про необхідність подання додаткових документів, яких не достатньо для призначення пенсії.

Крім того, відповідно до абзац третього п. 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 передбачено, що заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Отже, з наведених норм чинного законодавства випливає дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійний орган повинен використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Відповідачем не надано доказів того, що позивача було ознайомлено з переліком відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви, як це передбачено п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1, натомість рішення про відмову прийнято упродовж 4 днів з дня надходження заяви на призначення пенсії, тобто відповідач не скористався наданими повноваженнями щодо, надання позивачу відповідної розписки з переліком не достатніх документів у відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи, позивачем не заявлялась вимога для зобов`язання відповідача призначити пенсію, судом не досліджувалось питання наявності у позивача загального трудового стажу для її призначення.

Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивачки відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від №121 від 20.07.2020 про відмову в призначенні пенсії, тому позивачкою обрано правильний та ефективний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, натомість суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Стосовно зобов`язання зарахувати до стажу певні періоди трудової діяльності позивача, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено обставину, що відповідачем не в повному обсязі досліджені документи надані позивачкою із заявою про призначення пенсії, також суд дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог пункту 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, пенсійним органом не використано всі передбачені законом повноваження для повного та об`єктивного розгляду документів позивачки з тих обставин, що склалися.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати певні періоди трудової діяльності позивачки, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, зокрема тих, що відповідачем не дотримано вимог розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1, пенсійним органом не використано всі передбачені законом повноваження для повного та об`єктивного розгляду документів позивачки. Разом із тим, питання щодо розгляду документів та призначення пенсії, віднесено виключно до компетенції органів пенсійних фондів та не входить до компетенції суду, а тому позовні вимоги в цій частині позову є такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на вказане, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, натомість суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивачкою за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255,258, 262, 293, 295 КАС України,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84100, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 37803258) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №121 від 20.07.2020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності, відповідно до закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зобов`язати Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (84100, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 37803258) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2020 року.

Суддя І.В. Буряк