Рішення № 92241469, 08.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 р. Справа№200/4603/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Аканова О.О.,

при секретарі Ревва Е.Г.,

за участю

позивач до суду не з"явився;

представника відповідача Олійник А.Д.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (місцезнаходження: 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 15, код ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправною бездіяльність з ненадання інформації за запит №1 від 24.04.2020; зобов`язання у строк не пізніше п`яти робочих днів з дня набрання законної сили рішенням суду у справі; надати інформацію, вказану в запиті на інформацію №1 від 24.04.2020 копію наказу (наказів) про надання відпустки (відпусток) першому заступнику Директора Державного бюро розслідувань О.П.Бабікову, на підставі яких він перебував у відпустці 17 і 18 березня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 24.04.2020 ним електронною поштою надіслано запит відповідачу на інформацію в якому просив надати копію наказу (наказів) про надання відпустки (відпусток) першому заступнику Директора Державного бюро розслідувань О.П.Бабікову, на підставі яких останній перебував у відпустці 17 і 18 березня 2018 року.

Відповідачем на запит було надано відповідь з посиланням на п.2 ч.1 ст.15 Закону та лист Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України від 01.09.2011 №04-33/19-330 «Про роз`яснення деяких норм Закону України «Про доступ до публічної інформації». Вважає, що відповідач надав інформацію з посиланням на такі норми закону, які не мають жодного відношення до надання інформації на запити на інформацію, з приводу чого звернувся до суду. Просив задовольнити позов.

Представником відповідача надав відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що згідно пункту 1.3 Переліку до службової інформації в Державному бюро розслідувань віднесено накази по особовому складу в частині оголошення відомостей, які надають змогу ідентифікувати особу. Зазначили, що оскільки вся отримана інформація та документи від державного бюро розслідувань позивачем та його партнерами розміщується в мережі інтернет та враховуючи те, що в період січня-березня 2020 під стінами центрального апарату державного бюро розслідувань неодноразово проходили протести проти Першого заступника Директора Державного бюро розслідувань із погрозами, використанням манекенів та фото, надання інформації щодо відпустки останнього могло б завдати шкоди його інтересам та шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отримання. Вважають обмеження до ступу до інформації щодо надання наказу про відпустку Першого заступника Директора Державного бюро розслідувань є обґрунтованим і зумовлено запобіганням будь-якого впливу, зловживання цією інформацією або тиску, що важливо для забезпечення авторитету державного органу та його керівництва, і уникнення завдання шкоди їх інтересам.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін).

Ухвалою суду від 18 червня 2020 розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16 липня 2020 року о 11:00 год.

Ухвалою суду від 16 липня 2020 року продовжено підготовче засіданні на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 08.09.2020 року о 15:00 год.

Ухвалою суду від 08 вересня 2020 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі; призначено судовий розгляд по суті на 13:00 год. 08 жовтня 2020 року.

Позивач в судове засіданні не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.04.2020 позивачем на електронну пошту відповідача було надіслано запит на інформацію №1 на підставі норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» про надання копії наказу (наказів) про надання відпустки (відпусток) першому заступнику Директора Державного бюро розслідувань О.П.Бабікову, на підставі яких останній перебував у відпустці 17 і 18 березня 2018 року.

Окремо викладено питання про те, що у випадку відмови в задоволенні цього запиту позивач просить посилатись на конкретний пункт ч.5 ст.19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Державним бюро розслідувань позивачу було надано відповідь №389ПТ/10-16-06-172/20 від 04.05.2020, в якій зазначено, що згідно листа Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної ради України від 01.09.2011 №04-33/19-330 «Про роз`яснення деяких норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» під «внутрішньоорганізаційними» актами можна розуміти всі акти, що стосуються кадрових питань, у сфері трудових відносин розпорядника, інші акти, якщо вони обмежуються внутрішньою організацією роботи розпорядника та відповідних посадових осіб. Повідомлено що перший заступник Директора державного бюро розлідувань Бабіков О.П. перебував у відпустці без збереження заробітної плати у зазначений позивачем період.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

У статті 40 Конституції України визначено гарантії держави, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статей 5, 7 Закону України Про інформацію кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України Про доступ до публічної інформації №2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон №2939-VI).

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.

При цьому, Законом №2939-VI регламентований порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до положень статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України №2939-VI право на доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання відповіді на інформаційний запит. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених Законом (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №2939-VI).

Згідно з приписами частин першої, другої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ст. 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Пунктом 2 частини 1 статті 15 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Частиною 2 статті 15 цього ж Закону визначено, що інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

З системного аналізу вищевикладених норм Закону «Про доступ до публічної інформації» вбачається, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати акти індивідуальної дії, окрім тих, які відносяться до внутрішньоорганізаційних.

Чинним законодавством не визначено поняття внутрішньоорганізаційного акту індивідуальної дії. Так, згідно роз`яснень Комітету Верховної ради України від 01.09.2011 №04-33/19-330 щодо деяких норм Закону України «Про доступ до публічної інформації» під внутрішньоорганізаційними актами можна розуміти всі акти, що стосуються кадрових питань, у сфері трудових відносин тощо, якщо вони обмежуються внутрішньою організацією роботи органу місцевого самоврядування та відповідних посадових осіб. Тому, до внутрішньоорганізаційних актів слід відносити акти про прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу, направлення у відрядження, направлення на навчання, встановлення надбавок, доплат, премій, надання та відкликання з відпустки, зарахування до кадрового резерву тощо.

Таким чином, суд погоджується з позицією представника відповідача відносно того, що наказ про надання відпустки першому заступнику Директора Державного бюро розслідувань О.П.Бабікову, як акт індивідуальної дії відноситься до внутрішньоорганізаційних, а тому не підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті згідно з пунктом 2 частини 1 статті 15 Закону «Про доступ до публічної інформації».

Крім того, суд враховує, що наказом Державного бюро розслідувань від 09.09.2019 №249 затверджено перелік відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті Державного бюро розслідувань та його територіальниих органах, відповідно до Законів України "Про доступ до публічної інформації", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про інформацію", "Про захист персональних даних", "Про Державне бюро розслідувань", "Про оперативно-розшукову діяльність", Кодексу цивільного захисту України, Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 №736.

Згідно пункту 1.3 Переліку до службової інформації в Державному бюро розслідувань віднесено накази по особовому складу в частині оголошення відомостей, які надають змогу ідентифікувати особу.

Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Тому, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність установленого судом факту їх порушення.

З урахуванням наведених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені, невизнані права, свободи чи інтереси такої особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

З огляду на встановлені обставини справи та вищевикладені норми чинного законодавства, суд вважає, що в даному випадку Державним бюро розслідувань будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, не приймалося та не вчинялося.

Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та, що відповідач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю порушив його права, свободи чи інтереси і що в нього виникло право на звернення до суду за їх захистом.

Оцінюючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлений позов є безпідставний та необгрунтований, а тому до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову - відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення виготовлено в нарадчій кімнаті 08 жовтня 2020 року та проголошено в судовому засіданні в присутності представника відповідача.

Повний текст рішення виготовлено 16 жовтня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Аканов