Рішення № 92241252, 15.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Справа № 160/10908/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.08.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788 на підставі заяви про призначення пенсії від 28.07.2020 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що ОСОБА_1 , після досягнення нею 46 років, 28 липня 2020 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте, рішенням від 04.08.2020р. №0400-0319-8/64026 відповідач безпідставно відмовив позивачеві у призначенні такої пенсії, посилаючись на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому право на пільгову пенсію, з урахуванням відпрацьованого стажу за Списком №1, вона набуде згідно з пунктом 2 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при досягненні 49 років. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах". Таким чином, оскільки з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пільгових пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIІ та підпункт 2 частини 1 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 р. №2148-VIII, при цьому, за твердженням позивача, відносно неї правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до прийняття Закону України від 02.03.2015 p. №213-VІІ та 49 років за пунктом 2 частини 1 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.10.2017 p. №2148-VIII, а тому остання вважає, що при вирішенні питання про наявність у неї права на призначення пільгової пенсії за Списком №1 слід віддати перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для неї закону. Таким чином, не погоджуючись з вищевказаною відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10908/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 30.09.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

12 жовтня 2020 року до канцелярії суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою від 28.07.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку №1, розглянувши яку, відповідач обґрунтовано та правомірно відмовив у призначені позивачеві такої пенсії листом від 04.08.2020р. №0400-0319-8/64026, оскільки відповідно до п.16 Прикінцевих положень Розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, Списком № 2 та пенсії на пільгових умовах незалежно від віку встановлено ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а, отже, вимога позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. "а" ст. 13 Закону України "Про пенсій забезпечення" не відповідає чинному законодавству, крім того, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017р. №2148-VIII на час звернення позивача за призначенням пенсії є діючим та не визнаний неконституційним повністю або в його окремій частині. Таким чином, на переконання відповідача, на час звернення за призначенням пенсії 28.07.2020р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла повних 46 років, а, отже, не досягла віку, встановленого п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (49 років) та не набула права на призначення пенсії за віком за Списком №1. З огляду на вищезазначене, відповідач наголошує, що ОСОБА_1 набуде право на призначення пенсії на пільгових умова при досягненні 49 років. Отже, на думку відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло в межах повноважень, згідно з діючим законодавством.

Крім того, одночасно з наданням відзиву на позову заяву відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 12 жовтня 2020 року було надано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.2 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст. ст. 243, 250, 257, 263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 28.07.2020р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до Павлоградського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 28.07.2020р. відділ з питань перерахунків пенсій №14 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області листом №0400-0319-8/64026 від 04.08.2020р. відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно з п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із тим, що остання народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому право на пільгову пенсію, з урахуванням відпрацьованого стажу по Списку №1, вона набуде при досягненні 49 років. Крім того, відповідачем також було зазначено, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 26 років 10 місяців 9 днів, а також згідно з наданою нею уточнюючою довідкою про особливий характер роботи або умови праці для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, виданою філією Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" від 17.07.2020 року №82, та довідкою про підземні виходи, вона працювала з 01.01.2008р. по 02.08.2016р. на підземних роботах 50 і більше відсотків робочого часу в якості майстра контрольного, таким чином зазначений період можливо зарахувати до пільгового стажу роботи по Списку №2 для визначення права на пільгову пенсію в розмірі 8 років 6 місяців 29 днів.

Незгода позивача з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Основного Закону України).

Виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист розвинено в положеннях Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV) та Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі за текстом - Закон №1788-XII).

Згідно з п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; упунктах «б»-«з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ вика ден в новій редакції, пунктом «а» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті „а“ - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах „б“-„з“ - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Крім того, п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких, зокрема, припадали на період з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року, набували право на пенсію по досягненню 49 років.

Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 45 років збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких зокрема, припадали на період з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року, набували право на пенсію по досягненню 49 років.

Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 регламентувались п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абз.1 п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці – жінкам».

Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (п.4.4 рішення).

Отже, з 23.01.2020р. чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Відносно обставин справи, що розглядається, та позивача означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 45 років за п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII та 49 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий часі пізніше.

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058- ІV в редакції Закону №2148-VIII – підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає а вищенаведені приписи п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, визначальним у даному випадку є з`ясування обставин щодо того чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), саме до 1 квітня 2015 року і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).

Судом встановлено, що станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (28.07.2020р.), позивачу виповнилось 46 років.

При цьому, відповідно до записів №№14-19 трудової книжки ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 остання працювала:

- у ВАТ «Павлоградвугілля» Структурний підрозділ Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів:

- 01.11.2006р. прийнята майстром контрольним з повним робочим днем по переведенню з виробничо-структурного підрозділу «Шахта «Самарська» (розпорядження №56-к від 01.11.2006р.);

- 01.12.2007р. переведена майстром контрольним зв`язаним з підземними роботами з повним робочим днем (розпорядження №260-к від 01.12.2007р.);

- 22.04.2011р. Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів структурний підрозділ ВАТ «Павлоградвугілля» перейменовано у філію «Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 22.04.2011 р. (наказ №205 від 26.04.2011р.);

- 01.01.2013р. переведена майстром контрольним відділу технічного контролю ВСП «ШУ Тернівське» зв`язаним з підземними роботами (розпорядження №1 від 02.01.2013р.);

- 01.04.2013р. переведена майстром контрольним зв`язаним з підземними роботами дільниці технічного контролю ВСП «ШУ Тернівське» (розпорядження №37 від 01.04.2013р.);

- філія «Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» перейменована у філію «Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 10.06.2016 р. (розпорядження 55 від 15.06.2016р.).

Крім того, судом встановлено, що позивачем на підтвердження своєї роботи на посадах майстра контролю зв`язаного з підземними роботами з повним робочим днем на таких роботах надано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видану філією Управління технічного контролю якості вугілля та стандартів ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» від 17.07.2020 року №82 та довідку про підземні виходи з 01.01.2008р. по 01.06.2020р.

Водночас, відповідачем у оскаржуваному рішенні від 04.08.2020р. №0400-0319-8/64026 самостійно визначається, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 26 років 10 місяців 9 днів, а період її роботи з 01.01.2008р. по 02.08.2016р. можливо зарахувати до пільгового стажу роботи по списку для визначення права на пільгову пенсію в розмірі 8 років 6 місяців 29 днів.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 працювала на посадах, визначених у п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII), ще з 01.11.2006р., тобто до 1 квітня 2015 року, а, отже, з урахуванням п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, при вирішенні питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 мають застосовуватися саме приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII).

При цьому, як зазначалося вище, п. «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За наведених обставин, висновки відповідача відносно того, що позивач набуде право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 лише по досягненню 49 років є безпідставними та помилковими.

При цьому, суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта приватної особи (тобто на користь позивача).

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 досягла 45 років і мала страховий стаж 26 років 10 місяців 9 днів, з них на роботах, які віднесені до списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України - 8 років 6 місяців 29 днів, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, оформлене листом від 04.08.2020 року №0400-0319-8/64026, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимог в цій частині, відповідно – задоволенню.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення іншої частини позовних вимог щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788 на підставі заяви про призначення пенсії від 28.07.2020 року, з огляду на таке.

В рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.

Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на наведене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.07.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами законодавства.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 840,80грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього пропорційно до розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області коштів у сумі 420,40грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, оформлене листом від 04.08.2020 року №0400-0319-8/64026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) від 28.07.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно з вимогами чинного законодавства.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 15.10.2020 року.

Суддя О.М. Турова