Рішення № 92240866, 15.10.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 жовтня 2020 р. Справа № 120/4114/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

про: визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у призначені їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку з відсутністю у неї необхідного спеціального стажу. Тому, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.

04.09.2020 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що чинним законодавством передбачено пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, зокрема, робота в інфекційних закладах (відділеннях, кабінетах) та анестезіологічних відділеннях з палатами для інтенсивної терапії зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. При цьому, період перебування осіб, які працюють в таких закладах (відділеннях, кабінетах), у частково оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку зараховуються до спеціального стажу в одинарному розмірі.

Враховуючи викладене, до спеціального стажу заявника відповідачем зараховано наступні періоди: з 01.08.1987 року по 15.03.1990 року (у подвійному обчисленні), з 16.03.1990 року по 13.05.1993 року (в одинарному обчисленні, оскільки у даний період заявниця перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-річного віку), з 14.05.1993 року по 23.09.1996 року, з 11.11.2005 року по 25.08.2006 року, з 31.08.2006 року по 18.04.2016 року та з 15.08.2016 року по 10.10.2017 року.

За результатами розгляду поданих позивачем документів, їх змісту і належного оформлення відповідачем встановлено, що для застосування пільгового обчислення стажу роботи позивача у період з 11.11.2005 року по 18.04.2016 року законні підстави відсутні, з огляду на відсутність документального підтвердження про роботу ОСОБА_1 в палаті інтенсивної терапії саме анестезіологічного відділення.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю у позивача необхідного спеціального стажу, на думку представника відповідача, рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято правомірно та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.06.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.06.2020 року № 025650003164 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки її спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислений станом на 11.10.2017 року, становить 23 роки 04 місяці 08 днів, що є недостатнім для визначення права на даний вид пенсійного забезпечення.

У свою чергу роз`яснено, що до спеціального стажу заявника зараховано наступні періоди: з 01.08.1987 року по 15.03.1990 року (у подвійному обчисленні), з 16.03.1990 року по 13.05.1993 року (в одинарному обчисленні, оскільки у даний період заявник перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-річного віку), з 14.05.1993 року по 23.09.1996 року, з 11.11.2005 року по 25.08.2006 року, з 31.08.2006 року по 18.04.2016 року та з 15.08.2016 року по 10.10.2017 року.

При цьому вказано, що для застосування пільгового обчислення стажу роботи позивача у період з 11.11.2005 року по 18.04.2016 року законні підстави відсутні, з огляду на відсутність документального підтвердження про роботу ОСОБА_1 в палаті інтенсивної терапії саме анестезіологічного відділення.

Не погоджуючись із такою відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, з метою зобов`язання відповідача зарахувати спірний період роботи у подвійному розмірі та призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-ІV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-ІV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Підпунктом 2-1 пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

У відповідності до статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею другою Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються, зокрема, трудові пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати, зокрема з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року - не менше 26 років та з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року - не менше 26 років 6 місяців.

З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 (далі за текстом Закон № 213) підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XII, а Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911 (далі за текстом Закон № 911) встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону № 1788-XII) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Проте, Конституційний Суд України своїм Рішенням від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнав неконституційними положення пункту "а" статті 54, положення статті 55 Закону № 1788-XII, якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому Рішенні, полягає у тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини 3 статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Окрім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788-XII. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788-XII.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788-XII випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а" – "ж" статті 55 Закону № 1788-XII, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788-XII щодо підвищення па п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними і ці норми втратили чинність з дня ухвалення Рішення № 2-р/2019, а саме з 04.06.2019 року.

Тобто, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.

Отже, на день звернення позивача із заявою від 09.06.2020 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909.

Пільги по обчисленню стажу роботи в медичних закладах передбачені статтею 60 Закону № 1788-XII, а саме робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується в стаж роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом третім вказаного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників У довідці має бути вказано період роботи, що зараховується до спеціального стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 11.11.2005 року прийнята на роботу у Відділкову лікарню станції Козятин Південно-Західної залізниці на посаду медичної сестри палати інтенсивної терапії, з 01.10.2014 року переведена медичною сестрою у відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії та з 18.04.2016 року звільнена з роботи, що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивача та, відповідно до вказаного переліку, дає право на пенсію за вислугу років

Також суд вказує, що записи у трудовій книжці про спірні періоди роботи скріплені печатками підприємств, дефектів не мають та з них можливо встановити стаж роботи позивача. Відповідачем, у свою чергу, не надано до суду доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки (у частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.1997 року № 303 "Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України" проведено реорганізацію анестезіологічної служби та передбачено, що у складі лікувально профілактичних закладів охорони здоров`я повинні створюватися такі відділення (групи, палати): анестезіологічне відділення або відділення анестезіології (без ліжок для інтенсивної терапії); анестезіологічне відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії; анестезіологічна група; відділення інтенсивної терапії загального профілю; вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.02.2000 року № 33 "Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров`я" затверджено штатні нормативи вказаних підрозділів у відповідності із вимогами наказу від 08.10.1997 року № 303.

У відповідності до спеціального листа Міністерства охорони здоров`я України на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 року № 10.01.09/2209 щодо віднесення окремих структурних підрозділів охорони здоров`я до відділень реанімації, робота в яких відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, вказано що у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували такі відділення: відділення (групи) анестезіології реанімації створювалися в лікарнях, які мали до 80 відсотків ліжок хірургічного профілю. У закладках, де кількість хірургічних ліжок менша і таке відділення не може бути створено за встановленими нормативами (пологові будинки з числом ліжок хірургічного профілю 75 і т.д.), організовувалися палати для реанімації і інтенсивної терапії з введенням посад лікарів анестезіологів реаніматологів та медичних сестер анестезіологів (наказ МОЗ СРСР від 19.08.1969 року № 605 "Про поліпшення анестезіолого реанімаційної служби в державі") та відділення реанімації і інтенсивної терапії.

Згідно з роз`ясненням, наданим Міністерством охорони здоров`я, Міністерством праці та соціальної політики України та Пенсійним фондом України, викладеному у листі від 10.09.2002 року № 10.03.67/1000, період роботи працівників у відділеннях (групах) анестезіології та інтенсивної терапії та відділеннях інтенсивної терапії лікувальних закладів зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі для нарахування пенсії відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII.

Більше того, у листі Міністерства охорони здоров`я України від 30.05.2006 року № 10.03.68/936 зазначено, що періоди роботи на посадах медичних працівників у відділеннях анестезіології, у тому числі у палатах інтенсивної терапії, повинні зараховуватись до стажу роботи у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII.

Таким чином, з наведених вище підстав та норм матеріального права, зазначений період роботи позивача з 11.11.2005 року по 18.04.2016 року на посадах медичної сестри палати інтенсивної терапії та медичної сестри у відділенні анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії належить зарахувати до спеціального стажу роботи у подвійному розмірі.

Стосовно посилання відповідача на Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, як на підставу необхідності, у даному випадку, не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, суд зазначає наступне.

Вказаний вище Перелік не містить будь-яких посилань на необхідність певного стажу для призначення пенсії відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, у ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

У свою чергу, абзац 1 постановляючої частини постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" відповідач застосовує в редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 року № 529 та постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року № 265.

Вказані зміни були зумовлені внесенням до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII змін Законом № 213 та Законом № 911, які рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнані неконституційними, та дублювали їх зміст.

Таким чином, абзац другий постановляючої частини постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 суперечить положенням пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII та звужує обсяг прав осіб, які мають право на пенсію за цією нормою.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004 року, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011 року, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.06.2020 року № 025650003164 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частина третя статті 245 КАС України передбачає, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 82 Закону № 1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне на підставі частини третьої статті 245 КАС України з метою відновлення прав, за захистом яких позивач звернулася до суду, зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 за її заявою від 09.06.2020 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII з 09.06.2020 року (з дня звернення за пенсією), зарахувавши до спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи з 11.11.2005 року по 18.04.2016 року.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Між тим, заперечуючи проти позову, відповідачем не надано суду доказів правомірності відмови у призначенні пенсії та доказів повного і обґрунтованого розгляду звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII з 09.06.2020 року, зарахувавши до спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи з 11.11.2005 року по 18.04.2016 року.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 840,80 грн. судових витрат у вигляді судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 10.08.2020 року № 0.0.1795564582.1.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.06.2020 року № 025650003164 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 09.06.2020 року, зарахувавши до спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи з 11.11.2005 року по 18.04.2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 15.10.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна