Рішення № 92237089, 16.10.2020, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/2820/16-ц

Провадження № 2/945/64/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Трифонової І.О., прокурора Адросової І.А.;представника третіх осіб Денисової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне сільськогосподарське підприємство “Аскер”; ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 ; ОСОБА_31 , який також діє від імені та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_32 ; ОСОБА_33 ; ОСОБА_34 ; ОСОБА_35 ; ОСОБА_36 ; ОСОБА_37 ; ОСОБА_38 ; ОСОБА_39 ; ОСОБА_40 ; ОСОБА_41 ; ОСОБА_42 , про визнання незаконними та скасування розпоряджень,

ВСТАНОВИВ

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду в інтересах держави Миколаївської міської ради з позовом до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне сільськогосподарське підприємство “Аскер”; ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 ; ОСОБА_31 , який також діє від імені та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_32 ; ОСОБА_33 ; ОСОБА_34 ; ОСОБА_35 ; ОСОБА_36 ; ОСОБА_37 ; ОСОБА_38 ; ОСОБА_39 ; ОСОБА_40 ; ОСОБА_41 ; ОСОБА_42 , про визнання незаконними та скасування розпоряджень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що на виконання постанови апеляційного суду Миколаївської області від 15.09.2011 Контрольно-ревізійним управлінням в Миколаївській області у жовтні 2011 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Миколаївської районної державної адміністрації за 2006-2010 роки та 9 місяців 2011 року. Згідно акту ревізії № 14-24/91 від 12.10.2011 встановлено порушення вимог земельного законодавства під час розпаювання земель державної власності на користь фізичних осіб. Так, розпорядженням Миколаївської РДА № 152р від 19.04.2007 «Про приватизацію земель СК ім. Горького» дозволено приватизацію земель державної власності площею 423,19 га шляхом оформлення прав на земельну ділянку (пай) членів СК ім. Горького, які працюють у підприємстві, а також пенсіонерів з їх числа та створено резервний фонд земель у розмірі 15 % площі сільськогосподарських угідь загальної площею 74,68 га, які не підлягають приватизації і залишаються у державній власності. Розпорядженням Миколаївської РДА № 242-р від 20.06.2007 «Про затвердження проекту приватизації земель СК ім. Горького в межах території Криничанської сільської ради» затверджено проект приватизації земель СК ім. Горького загальною площею 412,62 га. Внаслідок приватизації земель, що перебували в оренді СК ім. Горького, розпорядженням Миколаївської РДА № 287-р від 12.07.2007 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 40 громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Криничанської сільської ради. У подальшому вказаними фізичними особами отримано державні акти на право власності на земельні ділянки. Розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації № 152-р від 19.04.2007 та № 242-р від 20.06.2007 на думку позивача прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв`язку з чим вони підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

27.03.2018 року від представника відповідача Миколаївської районної державної адміністрації на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову застосувати позовну давність.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні.

Представник Миколаївської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився при цьому раніше подав заяву про розгляд справи без його участі також зазначив, що заперечує проти задоволення позову.

Представник третіх осіб в судовому засіданні заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. Посилався на те, що позивачем пропущені встановлені чинним законодавством строки звернення за судовим захистом.

Суд, заслухавши позицію сторін по справі, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що розпорядженням Миколаївської РДА № 152-р від 19.04.2007 «Про приватизацію земель СК ім. Горького» дозволено приватизацію земель державної власності площею 423,19 га шляхом оформлення прав на земельні ділянку (пай) членів СК ім. Горького, які працюють у підприємстві, а також пенсіонерів з їх числа та створено резервний фонд земель у розмірі 15 % площі сільськогосподарських угідь загальної площею 74,68 га, які не підлягають приватизації і залишаються у державній власності.

Розпорядженням Миколаївської РДА № 242-р від 20.06.2007 «Про затвердження проекту приватизації земель СК ім. Горького в межах території Криничанської сільської ради» затверджено проект приватизації земель СК ім. Горького загальною площею 412,62 га.

Так, відповідно до ч.2ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1ст.116 Земельного кодексу України(далі -ЗК України), громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.3ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч.4ст.116 ЗК України).

Відповідно до ч.1ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Відповідно до п. 8 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності Земельним кодексом України (01.01.2002) не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію у порядку, встановленому статтями 25 та 118 Земельного кодексу України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 25 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень), при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Згідно ч.ч. З, 5 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Передача земельних ділянок у власність громадянам провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно статуту сільськогосподарського кооперативу «імені Горького» затвердженого протоколами зборів членів кооперативу № 2 від 30.03.2006, № 4 від 27.07.2006, № 5 від 06.09.2006, державна реєстрація кооперативу здійснена 12.10.2006. Основною та єдиною метою діяльності кооперативу є проведення паювання землі, яка знаходиться у нього в оренді.

На час набрання чинності Земельним кодексом України 01.01.2002, СК «імені Горького» не існувало, та відповідно до його статуту кооператив не являється державним або комунальним сільськогосподарським підприємством установою або організацією.

Крім того,Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництв від 10.11.1994 № 666/94 визначено, що передача земель у колективну приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції повинно здійснюватися трудовим колективам колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до Указу Президента України від 08.08.1996 № 720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земель частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємств сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерне товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товаристві відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективі власності на землю.

Усупереч вищевказаним Указам Президента України Миколаївською райдержадміністрацією надано дозвіл СК «імені Горького» на розпаювання земель, котрі знаходились в оренді кооперативу (а фактично передані в суборенду іншій юридичній особі), а не перебували у його користуванні підставі державного акта.

Правових підстав для надання членам СК «імені Горького» права приватизацію земельних ділянок не встановлено, що також підтверджується актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльної Миколаївської районної державної адміністрації за 2006-2010 роки та 9 місяців 2011 року від 12.10.2011 № 14-24/91.

Крім того, згідно ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин сільськогосподарський кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об`єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

Згідно ст.ст. З, 11 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», одним із принципів діяльності кооперативу та обов`язком його членів є обов`язкова трудова участь у виробничій діяльності кооперативу.

У той же час, як зазначено в акті ревізії від 12.10.2011, по жодному 40 осіб членів кооперативу не здійснювались відрахування коштів Пенсійного фонду України, як по працівникам СК «імені Горького». Крім то по 23 особам (членам кооперативу) Головним управлінням Пенсійного фон України в Миколаївській області надано інформацію щодо працевлаштування у період 2003-2008 років у інших місцях, а 4 особи, у тому числі голова СК «імені Горького» ОСОБА_7 , згідно інформацією Миколаївського обласного центру зайнятості, у період від утворення ліквідації кооперативу (21.02.2008) перебували на обліку в службі зайнятості.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про порушення Миколаївською районною державною адміністрацією інтересів держави можливо було зробити висновок тільки за наявності обґрунтованого сумніву в тому, що земельна ділянка вибула з державної власності незаконно.

За ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто початок перебігу позовної давності починається з дня, коли особа довідалась не про певний юридичний факт (видане розпорядження, прийняте рішення, укладений договір та ін.), а про те, що саме ним порушено її права, або про особу, яка їх порушила.

Разом з цим, ні відповідачем ні третіми особами не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт отримання прокурором спірного розпорядження на вивчення.

Як вбачається з матеріалів справи органам прокуратури про допущені Миколаївською РДА порушення при розпорядженні землями сільськогоподарського призначення стало відомо лише після виявлені їх КРУ в Миколаївській області та фіксування їх в акті ревізії № 14-24/91 від 12.10.2011.

Миколаївська районна прокуратура здійснювала нагляд за додержанням і застосуванням законів на території Миколаївського району органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами і організаціями протягом 2007-2014 років у відповідності до вимог Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та наказів Генерального прокурора України.

Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Аналогічні приписи містилися і в текстах наказів Генеральної прокуратури України, зокрема від 19.09.2005 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів і до захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» (п. 6); від 04.10.2011 №3/2гн -«Про особливості організації діяльності органів прокуратури у сферах охорони навколишнього природного середовища та земельних відносин» (п.5) та ін.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що на органи прокуратури не покладався тотальний нагляд за законністю всіх правових актів, прийнятих органами місцевого самоврядування. Підстави для проведення перевірки чітко визначено Законом та галузевим наказом Генерального прокурора України.

Таким чином, у прокурора могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятого розпорядження Миколаївської райдержадміністрації лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону).

Виявлені КРУ в Миколаївській області порушення зафіксовано в акті ревізії № 14-24/91 від 12.10.2011.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 у справі № 2а-2500/12/1470 розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації № 152-р від 19.04.2007 та № 242-р від 20.06.2007 скасовано.

За результатами розгляду апеляційної скарги ПСП «Аскер» ухвалою Одеського

апеляційного адміністративного суду від 05.02.2016 постанова Миколаївського

окружного адміністративного суду від 23.01.2014 скасована, а провадження у справі закрито.

Відтак, перебіг позовної давності для звернення до суду з позовом про скасування спірних розпоряджень Миколаївської РДА почався з 05.02.2016.

За прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним, воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності. Однак будь-які обмеження цього права мусять бути виправданими, інакше вони є несумісними із Конвенцією і становлять порушення основоположних прав людини.

Практична неможливість реалізувати своє право на звернення до суду через законодавчі або інші перепони зводить нанівець саму сутність права на суд, покладає на особу надмірний тягар, а тому є порушенням права на справедливий суд (справа «Міцці проти Мальти» № 26111/02 від 2006 року).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (справа «Говальд Мур та інші проти Швейцарії» №52067/10 від 11.03.2014).

Більш того, у справі «Боґдель проти Литви» (заява №41248/0, рішення ЄСПЛ від 26.11.2013) Європейський суд висловив думку про те, що початком перебігу строку давності, якщо справа стосується держави, є день, коли відповідний орган «здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено». У цій справі ЄСПЛ визначив, що стаття 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ не була порушена, оскільки публічний інтерес у справі був яскраво вираженим та істотним - йшлося про охорону культурної спадщини.

Враховуючи особливості діяльності державних органів, визначене ст. 19 Конституції України ґрунтування дій таких органів виключно на підставі законів, перебіг позовної давності для них має бути пов`язаний не тільки з потенційною можливістю дізнатись про порушення, але й із законодавчим фактором наявності повноважень на реалізацію такої можливості, який у даному випадку є «суб`єктивним».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, статті 10 ЦПК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони: мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи і виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

З огляду на характер спірних правовідносин, наведені прокурором обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності третіх осіб критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повне важення органів виконавчої влади та Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, які в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронг і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Указані вище норми законодавства дозволяють органам виконавчої влади передавати в приватну власність землі сільськогосподарського призначення шляхом оформлення права на земельну частку (пай) лише працівникам державних та комунальних сільськогосподарськох підприємств.

Натомість, треті особи, які не були працівниками сільськогосподарського підприємства, та саме підприємство було приватної форми власності, набули такого права, що стало можливим в результаті неправомірних дій СК ім.Горького та прийняття органом державної влади незаконного рішення.

Правову природу принципу «належного урядування» розкрито ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 «Рисовський проти України».

У пункті 71 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Із висновків ЄСПЛ слідує, що дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обстави н і фактів.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається, як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав є також визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт, виданий органом державної влади органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно до ст. 203 ч.1 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ч.1 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, та шостою статті 203 ЦК України.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 56 ЦПК України.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі за № 6-92цс13, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України», від 02.11.2004 р. категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення). Ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Проаналізувавши фактичні обставини в контексті зазначених правових норм, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2756 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 258, 259, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне сільськогосподарське підприємство “Аскер”; ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 ; ОСОБА_31 , який також діє від імені та в інтересах малолітнього сина - ОСОБА_32 ; ОСОБА_33 ; ОСОБА_34 ; ОСОБА_35 ; ОСОБА_36 ; ОСОБА_37 ; ОСОБА_38 ; ОСОБА_39 ; ОСОБА_40 ; ОСОБА_41 ; ОСОБА_42 , про визнання незаконними та скасування розпоряджень - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації № 152-р від 19.04.2007 “Про приватизацію земель СК імені Горького”.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації № 242-р від 20.06.2007 “Про затвердження проекту приватизації земель СК імені Горького в межах території Криничанської сільської ради”.

Стягнути з Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області (ЄДРПОУ 04056500; вул.Одеське шосе,18а,м.Миколаїв) на користь прокуратури (ЄДРПОУ 02910048; вул.Нікольська,73 м.Миколаїв) судовий збір у розмірі 2756 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції —Миколаївського апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 16.10.2020року.

Суддя М. М. Войнарівський