Рішення № 92227269, 09.10.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.10.2020 Справа № 905/1454/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Акку-енерго” (04209, місто Київ, Оболонський район, вулиця Полярна, будинок 12-А; код ЄДРПОУ: 31902769)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК СХІДЕНЕРГО” (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34; код ЄДРПОУ: 31831942)

про стягнення 29 729,13 грн., з яких: основна заборгованість в сумі 27 326,40 грн., пеня в сумі 1366,32 грн., 3% річних в сумі 542,27 грн., інфляційні втрати в сумі 494,14 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю “Акку-енерго” звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК СХІДЕНЕРГО” про стягнення 29 729,13 грн., з яких: основна заборгованість в сумі 27 326,40 грн., пеня в сумі 1366,32 грн., 3% річних в сумі 542,27 грн., інфляційні втрати в сумі 494,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 29 729,13 грн., що стало підставою для нарахування позивачем пені в сумі 1366,32 грн., 3% річних в сумі 542,27 грн., інфляційних втрат в сумі 494,14 грн.

Представник позивача під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог та просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на ненадання позивачем доказів вручення відповідачу рахунку на оплату, як це передбачено умовами договору поставки №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019.

07.09.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування вказаної заяви заявник посилається на те, що позивач не надав належних доказів вручення відповідачу рахунку на оплату, як це передбачено умовами договору поставки №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019, у зв`язку з чим вважає безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги позивача.

Розглянувши вищевказану заяву суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у її задоволенні з огляду на наступне.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного).

За приписами ч. 3 та ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши матеріали позову суд дійшов висновку, що справа є малозначною у розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, не є складною, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають розгляду справи у загальному позовному провадженні, оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за договором поставки №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019 за однією видатковою накладною № РН-0823002, а ціна позову не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, зміст наданої відповідачем заяви про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження фактично зводиться до заперечень проти задоволення позовних вимог позивача, оцінку яких суд має можливість здійснити під час ухвалення рішення по даній справі.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

19.08.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго” (далі – покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Акку-Енерго” (далі – постачальник) було укладено договір постачання № 5021 ВЭ-ЛуТЭС (далі-договір), відповідно до п.1.1. якого в порядку та на умовах, передбачених даним договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, код згідно УКТ ЗЕД (далі – продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у даному договорі та специфікації.

Відповідно до п. 1.2 договору постачальник зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що постачається у його власність, відповідно до умов даного договору.

Згідно п. 4.1. постачання продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами у даному договорі.

Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, які супроводжуються одним документом про якість та/або одним товаросупроводжувальним документом.

Відповідно до п. 4.2. договору умови поставки продукції – СРТ, згідно “Інкотермс-2010”, з урахуванням умов та застережень, які наявні у даному договорі.

Узгоджене місце призначення поставки: м. Щастя, м. Сєверодонецьк, склад – перевізник. Постачальник несе усі витрати, пов`язані з постачанням продукції, до моменту її постачання в узгоджене місце призначення поставки.

Згідно п.4.5. договору сторонами передбачено, що покупець має право затримати оплату за продукцію в разі не отримання та/або несвоєчасному наданні оригіналів рахунків, видаткових накладних, а також інших документів, надання або передання яких постачальником є обов`язковим в силу договору, при цьому, покупець не несе відповідальності за таку затримку оплати.

Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником (п. 4.7. договору).

Згідно п. 5.1. договору загальна сума договору складає 27326,40 грн. (двадцять сім тисяч триста двадцять шість грн. 40 коп.), в т.ч. ПДВ 4554,40 грн. (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят чотири грн. 40 коп.). Толеранс (відхилення за кількістю) постачання продукції складає – 10 %.

Ціни на продукцію, що постачається, встановлюються сторонами у специфікації (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 5.4. договору розрахунки за продукцію, що постачається постачальником за даним договором, здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 90 (дев`яностий) календарний день з дати постачання відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Остаточні розрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених відповідно до розділу 2 даного договору (п. 5.5. договору).

Згідно п. 6.8. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, однак не більше 5 % від вартості своєчасно несплаченої продукції.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору постачання №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019 позивачем було здійснено поставку товару згідно специфікації на суму 27 326,40 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0823002 від 23.08.2019, підписаною представником відповідача без зауважень.

Як зазначає позивач, ним було здійснено поставку за вищевказаним договором у повному обсязі та виставлено рахунок на оплату, проте відповідач своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, на умовах, викладених в даному договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір постачання №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.4. договору розрахунки за продукцію, що постачається постачальником за даним договором, здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 90 (дев`яностий) календарний день з дати постачання відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Відповідно до п.4.5. договору сторонами передбачено, що покупець має право затримати оплату за продукцію в разі не отримання та/або несвоєчасному наданні оригіналів рахунків, видаткових накладних, а також інших документів, надання або передання яких постачальником є обов`язковим в силу договору, при цьому, покупець не несе відповідальності за таку затримку оплати.

Суд зазначає, що виставлення рахунків за змістом означених положень договору не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009р. у справі №3-3902к09, від 29.09.2009р. у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472 від 23.01.18р., в яких суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги.

Відповідно до ст.662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту п.4.3. договору товаросупровідні документи повинні надаватись покупцю одночасно з продукцією.

Відповідно до п.2.2. договору приймання продукції здійснюється на підставі фактичних даних якості та кількості у відповідності зі звичаєм ділового обігу. Під звичаєм ділового обігу сторони розуміють перевірку дотримання постачальником умов даного договору стосовно кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та/або упаковки продукції у відповідності до Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965 №П-6 зі змінами та доповненнями та Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1966 №П-7 зі змінами та доповненнями, в частині, що не суперечить умовам даного договору.

Згідно з п.12 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості” від 15.06.1965 №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунком фактурі, специфікації, опису, упакувальним ярликам та інш.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно з п.14 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості” від 25.04.1966 №П-7 приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення по якості, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, відсутність передачі товаросупровідної документації має оформлюватися відповідним актом.

Докази того, що при підписанні спірної видаткової накладної відповідач не отримав ані рахунок-фактуру, ані інші товаросупровідні документи в матеріалах справи відсутні.

Крім того, згідно п.4.4. договору в разі поставки продукції без товаросупровідної документації, що має наслідком неможливість здійснити приймання продукції по кількості, якості, асортименту, комплектності, покупець має право відмовитись від приймання такої продукції.

Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів, а отже у відповідача відсутні підстави для затримання оплати за поставлений товар.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, складання акту щодо ненадання позивачем разом з товаром товаросупровідної документації, а приймання відповідачем товару підтверджується підписом та штампом відповідача у відповідній накладній, суд дійшов висновку, що позивач свої зобов`язання щодо поставки товару за договором №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019 виконав належним чином, а відтак відповідач не звільняється від обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

Відповідач свої зобов`язання за договором постачання №5021 ВЭ-ЛуТЭС від 19.08.2019 щодо оплати отриманого товару в обумовлені договором строки не виконав, тому прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 27 326,40 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Позивачем нараховано пеню в сумі 1366,32 грн. за період з 26.11.2019 по 24.07.2020.

Як вже зазначалося, згідно п. 6.8. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не сплаченої продукції, однак не більше 5 % від вартості своєчасно несплаченої продукції.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, останній є методологічно невірним, оскільки період нарахування визначено без урахування встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку дня нарахування пені з дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи п. 5.4. договору, останній день строку оплати за видатковою накладною № РН-0823002 від 23.08.2019 припадав на 21.11.2019.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання повинно було бути здійснено позивачем за період з 22.11.2019 по 22.05.2020.

Проте, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок пені за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, здійснений з урахуванням п. 6.8. договору, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1366,32 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 26.11.2019 по 24.07.2020 нараховано 3 % річних в сумі 542,27 грн. та інфляційні нарахування за період з 26.11. 2019 по 24.07.2020 в сумі 494,14 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є методологічно та арифметично вірним, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 542,27 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що позивач безпідставно збільшив період нарахування інфляційний втрат, оскільки, зважаючи на порядок формування індексу інфляції (впродовж усього календарного місяця та за цілий місяць) період нарахування має визначатися цілими місяцями, починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж.

Згідно здійсненого судом за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку інфляційні втрати, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складають 494,14 грн. за загальний період з грудня 2019 по липень 2020.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судові витрати на підставі статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Акку-енерго” до товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК СХІДЕНЕРГО” про стягнення 29 729,13 грн., з яких: основна заборгованість в сумі 27 326,40 грн., пеня в сумі 1366,32 грн., 3% річних в сумі 542,27 грн., інфляційні втрати в сумі 494,14 грн. – задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК СХІДЕНЕРГО” (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Енергетиків, будинок 34; код ЄДРПОУ: 31831942) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Акку-енерго” (04209, місто Київ, Оболонський район, вулиця Полярна, будинок 12-А; код ЄДРПОУ: 31902769) заборгованість в сумі 27 326,40 грн., пеню в сумі 1366,32 грн., 3% річних в сумі 542,27 грн., інфляційні втрати в сумі 494,14 грн., судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 09.10.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова