Ухвала суду № 92221498, 16.10.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/4926/14К

Провадження № 1кп/201/192/2020

УХВАЛА

16 жовтня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Мельниченко С.П. за участі секретаря судового засідання Кірюшина Д.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 12012040660000780 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Любиковичі Сарненського району Рівненської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1

обвинувачену у вчиненні злочину передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор Ставицький В.А.

обвинувачена ОСОБА_1

захисник Сидоров Д.І.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

В судовому засіданні обвинуваченою заявлено клопотання про визнання недопустимим всіх доказів у кримінальному проваджені через їх очевидну недопустимість та закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

В обґрунтування клопотання обвинувачена посилалась на те, що досудове слідство розпочате без внесення відомостей до ЄРДР.

Кримінальне провадження розпочато на підставі заяви ОСОБА_2 № 3963 від 22.10.2008 на ім`я начальника УДСБЕЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , який 25.11.2008 передав матеріали досудове розслідування до Індустріального РВ,, в той час як згідно довідки останній працював начальником виключно з 2005 по вересень 2008, тобто не міг приймати заяву в жовтні 2008. Більш того, самої заяви не має в матеріалах справи і суд не мав права розпочинати судовий розгляд без заяви потерпілої.

В ході всього досудового слідства процесуальні рішення та слідчі дії здійснювались слідчими Індустріального РВ ДМУ УМВС України, які не були наділені повноваженням слідчих у цьому кримінальному провадженні, а отже всі докази зібрані внаслідок таких дій є очевидно недопустимими.

Судові рішення ухвалені слідчими суддями під час досудового слідства, прийняті з порушенням правил територіальної підсудності, так як порушено і правила територіальної підслідності.

Начальник СВ Індустріального ВП, заступник начальника СВ Індустріального ВП приймали ряд процесуальних рішень не будучи уповноваженими на проведення досудового слідства. Ряд рішень прийнятих заступником начальника СВ Лимаревою І.В. підписані не нею, а невідомою особою.

Слідчі неодноразово зупиняли провадження, не скасовуючи свої попередні рішення про зупинення, що є очевидним порушенням вимог КПК України.

Прокурори у кримінальному провадженні також приймали ряд процесуальних рішень з порушенням правил територіальної підслідності.

Всі ці обставини свідчать про очевидну недопустимість всіх зібраних в ході досудового слідства доказів і, відповідно, вони не підлягають дослідженню в судовому засіданні.

Більш того, судовий розгляд розпочато судом без витягу з ЄРДР, в той час як суд не має права розпочинати судовий розгляд без витягу про що вказав представник Генеральної прокуратури в судовому засіданні у адміністративний справі за позовом обвинуваченої.

Захисник підтримав клопотання і просив задовольнити його з тих підстав, що судовий розгляд здійснюється тривалий час з порушенням розумності строків судового провадження.

Прокурор заперечував проти задоволення заяви, посилаючись на те, що суд не може давати оцінки доказів до їх дослідження, а кінцева оцінка дається в нарадчій кімнаті при прийнятті рішення за результатами розгляду кримінального провадження.

Заслухавши учасників, суд вважає, що в задоволенні клопотання належить відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Статтею 94 КПК України встановлено порядок оцінки доказів, а саме, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Тобто законодавець чітко встановив, що докази оцінюються за результатами всебічного, повного й неупередженого дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

Винятком є лише докази, які є очевидно недопустимими. З огляду на вимоги ст. 94 КПК очевидно недопустимим може бути визнано доказ, який не потребує оцінки в сукупності з іншими обставинами справи, з іншими доказами і процесуальними рішеннями та документами, який сам по собі є доказом без наявності зв`язку з іншими доказами і він очевидно суперечить певним нормам КПК України чи прямо свідчить про його здобуття з порушенням прав людини.

Однак, для того щоб встановити, що доказ відповідає цим критеріям суду потрібно, як мінімум цей доказ оглянути.

Всі обставини на які вказала обвинувачена в своєму клопотанні не є самостійними доказами, вони всі мають перевірятись у своєму взаємозв`язку з процесуальними рішеннями прийнятими під час досудового слідства та іншими доказами.

Так, наприклад, встановити чи проведено допит повноважним слідчим можливо лише якщо надати оцінку і протоколу допиту і постанові про призначення групи слідчих, а встановити чи здобуто доказ в межах певного кримінального провадження можливо лише надавши оцінку в сукупності доказу і даним про внесення відомостей до ЄРДР.

Тобто, обставини на які вказує обвинувачена, мають бути оцінені в сукупності з іншими обставинами, а тому суд не може визнати названі обвинуваченою докази очевидно недопустимим, а вони підлягають оцінці в нарадчій кімнаті за результатами розгляду кримінального провадження в цілому.

Що стосується клопотання про закриття провадження у справі, то ч. 2 ст. 284 КПК чітко визначено випадки у яких суд закриває провадження у справі і п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК до цих випадків не відноситься.

В разі встановлення обставин на які вказує обвинувачена в ході дослідження доказів, суд в нарадчій кімнаті за результатами кримінального провадження уповноважений лише ухвалити виправдувальний вирок, однак ніяк не наділений правом закрити провадження у справі.

Також треба зазначити, що чинний КПК України чітко регламентує порядок здійснення кримінального провадження судом.

Він визначає які документи подаються суду разом з обвинувальним актом, коли подаються докази сторони обвинувачення і сторони захисту, коли суд встановлює порядок дослідження доказів і яким чином здійснюється провадження в цілому.

Ці правила направлені на досягнення мети кримінального провадження і забезпечення дотримання принципів кримінального провадження, зокрема таких як презумпція невинуватості, змагальність, диспозитивність.

Так, презумпція невинуватості означає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Змагальність передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Диспозитивність передбачає, що суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Судом отримано обвинувальний акт і прийнято його до провадження в незалежності від наявності витягу з ЄРДРД, оскільки чинний КПК не зобов`язує прокурора надавати витяг до обвинувального акту. Такий витяг може бути долучено в ході судового розгляду і досліджено судом з метою оцінки доказів.

Далі, судом було призначено справу до розгляду і в судовому засіданні 18.01.2017 встановлено порядок дослідження доказів, а саме: допит потерпілої, допит обвинуваченої, дослідження письмових доказів сторони обвинувачення, дослідження письмових доказів сторони захисту, допит свідків сторони обвинувачення, допит свідків сторони захисту.

Обвинувачена надала свою версію події та заслухала версію потерпілої, після чого прийняла рішення про недопустимість доведення до вирішення справи по суті. Такий мотив чітко прослідковується з її поведінки, яка сім разів заявляла відвід з надуманих підстав та 26 разів не з`являлась до суду подаючи заяву про відкладення, не дозволивши провести таким чином 33 судових засідання з 76, тобто майже половину судових засідань.

Обвинуваченій неодноразово роз`яснювалось що суд не може дати оцінку документам які він не дослідив і незважаючи на роз`яснення, розуміючи ці обставини, обвинувачена не надає можливості перейти до дослідження письмових доказів, влаштовуючи процесуальні диверсії зокрема і заявлення клопотань, які завідомо не можуть бути задоволені, щоб мати можливість заявити відвід судді.

І хоча передбачуваним є те, що обвинувачена, після оголошення цієї ухвали, відразу заявить відвід судді, суд не може приймати рішення, які суперечать закону та принципам кримінального провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 89, 94, 284 КПК України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання доказів очевидно недопустимими та закриття провадження у справі відмовити.

Ухвала окремому оскарженню на підлягає. Заперечення проти такої ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, передбачені ст. 392 КПК України.

Головуючий суддя С.П. Мельниченко