Рішення № 92221286, 13.10.2020, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 174/416/20

п/с № 2/174/196/2020

ІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді - Ілюшик І.А.,

за участю: секретаря – Волинець Т.М.,

позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - Зубченко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , звернуся до суду з позовною заявою до відповідача Комунального підприємства "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі – КП "Жилкомсервіс") про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 05.03.2020 року, він був прийнятий на роботу відповідачем, комунальним підприємством «Управляюча компанія «Жилкомсервіс» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, згідно з наказом № 27К від 04.03.2020 року електромонтером з ремонту та обслуговуванню електрообладнання по 4 розряду. Наказом відповідача № 90К від 23.06.2020 року, він був звільнений з роботи з 23.06.2020 року на підставі ст.38 КЗпП України (власне бажання).

Однак він був неправомірно звільнений відповідачем з роботи, приймаючі до уваги наступне.

Так як він, 04.03.2020 року уклав з відповідачем безстроковий трудовий договір, приймаючі до уваги зміст ст.ст.21-24 КЗпП України. 23.06.2020року він подав на ім`я керівника відповідача письмову заяву, в якій просив припинити укладений між ним та відповідачем трудовий договір на підставі п. 1 ч. 1 ст.36 КЗпП України, а саме за угодою сторін.

Однак відповідач розірвав укладений між ними трудовий договір на підставі ст.38 КЗпП України, з ініціативи працівника (власне бажання), хоча він не подавав заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням, як це передбачено ст.38 КЗпП України, а просив припинити трудовій договір за угодою сторін, що не тотожне розірванню договору за ініціативою працівника (власне бажання). Тобто, відповідач всупереч його волі, розірвав з ним трудовий договір на підставі ст. 38 КЗпП України, хоча він заяви про розірвання трудового договору за власним бажанням відповідачу не подавав. Таким чином, наказ про його звільнення є незаконним, і він повинний бути поновлена на роботі. Тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 03.07.2020 року позовну заяву було залишено без руху для усунення недоліків .

Ухвалою від 22.07.2020 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідача надано заперечення в якому він вказує на те, що звільнення працівника за угодою сторін це право роботодавця, а не обов`язок і що інших заяв від відповідача про його бажання продовжувати роботу не надходило. Наказом № 90К від 23.06.2020 року про звільнення Позивача із займаної посади, було задоволено його вимогу щодо звільнення з 23.06.2020 року.

До позовної заяви долучено клопотання позивача про надання допомоги судом в отриманні доказів, а саме, довідки про середньоденну заробітну плату за два останніх місяця роботи ОСОБА_1 , в якості електромонтера з ремонту та обслуговування електрообладнання по 4 розряду, та посвідчену копію заяви про припинення трудової діяльності.

Ухвалою суду від 14.09.2020 року клопотання задоволено, витребувано довідку та копію заяви (а.с. 27).

На виконання вказаної ухвали надано довідку про середньоденну заробітну плату, заява ОСОБА_1 також долучена до матеріалів справи.

В судове засідання позивач у вступній промові суду пояснив, що він позов підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити, наполягав на тому, що він просив звільнити його за згодою сторін 23.06.2020 року. Він мав намір звільнитися, оскільки змінився графік роботи, а він не хотів переходити на п`ятиденну робочу неділю, оскільки працювати по змінам йому було зручніше. Він здав заяву і йому пояснили, що візу має поставити директор. З наказом він ознайомився 23.06.2020 року, отримав трудову та виплати. Його заперечень ніхто не слухав.

Представник відповідача у вступній промові проти задоволення позову заперечувала, оскільки відсутні підстави для поновлення працівника на роботі. Роботодавець може не погодитись і звільнити позивача за власним бажанням в саме той день, коли позивач бажав не вимагаючи відпрацювання двох тижнів. Заява ОСОБА_1 була задоволена, в той же день було видано наказ, видана трудова книжка та виплачені належні йому при звільненні кошти. Таке рішення прийняло керівництво.

Суд, вислухавши пояснення сторін, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні судом із дослідженої копії трудової книжки позивача, безспірно встановлено, що ОСОБА_1 з 05.03.2020р. по 23.06.2020 року перебував у трудових відносинах

з комунальним підприємством «Управляюча компанія «Жилкомсервіс» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області. 23.06.2020 року звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 5).

23.06.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до директора КП «Жилкомсервіс» ОСОБА_2 із заявою про звільнення з посади за угодою сторін з 23.06.2020 року, заява позивача була узгоджена та завізована керівником із резолюцією «Наказ за ст. 38 КЗпП за власним бажанням» (а.с. 22).

Згідно наказу комунального підприємства «Управляюча компанія «Жилкомсервіс» Вільногірської міської ради Дніпропетровської області № 90К від 23.06.2020 року був звільнений з роботи з на підставі ст. 38 КЗпП України, що підтверджується також копією трудової книжки (а.с. 6).

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо правомірності звільнення позивача, який регулюється положеннями Кодексу законів про працю України (КЗпП).

У відповідності до ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з п. 1 ч. 1 першої ст. 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

З урахуванням роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 8 Постанови від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", визначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КзпП).

Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є, по-перше, самостійне волевиявлення працівника про припинення трудового договору, та, по - друге, узгодження сторонами підстав та строку припинення договору.

Положеннями ст. 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитвності, за яким право визначати підставу позову належить позивачу.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Порядок звільнення - певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.

Якщо ініціатива припинення трудового договору належить працівникові, то він подає заяву на ім`я власника або уповноваженого ним органу про своє бажання звільнитися з роботи.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Саме такий правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 21.05. 2014 року у справі № 6-33цс14.

Позивач вважає незаконним звільнення його з роботи за ст. 38 КЗпП України за відсутності його бажання та його заяви про таке звільнення, а тому вважає, що наказ про його звільнення є незаконним, і він повинен бути поновлений на роботі. Тобто єдиною підставою для поновлення його на роботі позивач вказував відсутність його бажання бути звільненим за ст. 38 КЗпП України. Будь-яких порушень з боку роботодавця щодо проведення звільнення за ст. 38 КЗпП України, позивачем не вказано.

Враховуючи доводи сторін, судом не встановлена обопільна згода відповідача, як роботодавця, та позивача, як працівника, на звільнення позивача за угодою сторін, а тому, виходячи з викладеного вище, позивача було правомірно звільнено з роботи за власним бажанням.

Слід зазначити, що законом не передбачено відпрацювання двотижневого або іншого строку перед звільненням за власним бажанням. Стаття 38 КЗпП говорить про попередження про звільнення за 2 тижні (якщо немає поважних причин, що зобов`язують роботодавця розірвати трудовий договір у строк, в який просить працівник).

Позивачем не додано доказів на підтвердження того, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін у відповідача було волевиявлення на звільнення саме за угодою сторін та про наявність домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору, тому перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, суд

доходить висновку про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним наказу та понолення позивача на роботі.

Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог про поновлення позивача на роботі відмовлено, відповідно позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу не можуть бути задоволені, як похідні.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову сплачені позивачем судові слід витрати віднести на його рахунок.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 76-81, 141, 263-265, 273, 274, 279, 280-282, 284, 288 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Управляюча компанія "Жилкомсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити в повному обсязі.

Повне рішення суду буде виготовлено в строк до 18.10.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А.Ілюшик