Ухвала суду № 92218293, 05.10.2020, Київський районний суд м. Одеси

_______________________

Справа № 264/3235/19

Провадження № 2/947/1623/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Кирикової О.О.,

за участі:

представника відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції – Шияновської Юлії Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції,

Державної казначейської служби України

про відшкодування матеріальної і моральної шкоди

та витрат на правову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 17.05.2019 року звернувся до Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області з позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат на правову допомогу, в якому просить суд стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 184,82 грн., моральну шкоду в сумі 10000 гривень, витрати на правову допомогу понесені в рамках справи №264/5954/18 у розмірі 2000 гривень 00 копійок, витрати на правову допомогу понесені в цій справі у розмірі 700 гривень.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 02.05.2018 року інспектором 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції Павелко В.А. відносно ОСОБА_1 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАА №387353, якою на останнього накладено адміністративне стягнення к виді штрафу в розмірі 34 грн.

Виходячи зі змісту постанови, ОСОБА_1 02.05.2018 р. о 23 год. 20 хвилин 37 секунд на М. Катериненська, 15 у м. Одесі, працюючи на маршруті №146, відхилився від заданого маршруту, чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 133 прим. 1 КУпАП.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектором Павелко В.А. було прийнято рішення про накладення на ОСОБА_1 адміністративного штрафу у розмірі 34 грн.

Із зазначеною постановою від 02.05.2018 р. серії ЕАА № 387353, ОСОБА_1 не погодився та у жовтні 2018 року звернувся до Іллічівського районного суду м. Маріуполя з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування вказаної постанови (справа 3264/5954/18), оскільки вона є незаконною та такою, що грубо порушує його права та вимоги діючого законодавства України.

Так, у своєму адміністративному позові, ОСОБА_1 зазначив, що 02.05.2018 року він не здійснював правопорушення передбачене ч. 3 ст. 133 прим 1 КУпАП, тому як у цей час перебував за межами території України, що свідчить про відсутність події адміністративного правопорушення.

Згідно закордонного паспорту ОСОБА_1 перетинав кордон України у квітні 2018 року, тому як працював за кордоном в ЗАО «Тансрива» згідно трудового договору №1522 на міжнародних перевезеннях у якості водія експедитора з 09.04.2018 року, після чого повернувся до України лише 14.08.2018 року.

Таким чином, 02.05.2018 року ОСОБА_1 не міг скоїти адміністративне правопорушення на території України, на нього не можливо було скласти постанову та притягти його до адміністративної відповідальності, тому як він не знаходився на території України у зазначений час.

26.12.2018 року ухвалою Іллічівському районному суду м. Маріуполя провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 було закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України, у зв`язку зі скасуванням УПП в Одеській області ДПП постанови серії ЕАА № 387353.

Позивач вважає, що відповідачі по справі порушили його права та завдали йому матеріальної та моральної шкоди, оскільки необґрунтоване та незаконне притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та застосування до нього адміністративного стягнення, яке у подальшому скасовано одним з відповідачів, свідчить про незаконність дій посадової особи, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження.

Вказані дії та рішення лейтенанта поліції ОСОБА_2 спричинили матеріальну та моральну шкоду ОСОБА_1 , тому як після отримання10.10.2018 року його дружиною постанови серії ЕАА № 387353 про накладення штрафу у розмірі 34 грн., разом з постановою про відкриття виконавчого провадження та з викликом державного виконавця, через засоби поштового зв`язку, вона зв`язалася з ОСОБА_1 який у той час був за кордоном та була вимушена за його вимогою сплатити вказаний штраф.

Так, як стверджує позивач, за вимогою ОСОБА_1 його дружина від його імені сплатила штраф у подвійному розмірі (68 грн.), а також сплатила виконавчий збір у розмірі 6,80 грн. та витрати виконавчого провадження у сумі 80,02 грн., при цьому сплативши також додатково комісію банку у розмірі 30 грн., що в загальній сумі складає сплату у розмірі 184 грн. 82 коп., що є для ОСОБА_1 матеріальною шкодою, тому як всі ці виплати були здійснені внаслідок незаконної постанови складеної лейтенантом поліції ОСОБА_2 .

Крім того, після сплати вказаного штрафу та інших витрат, ОСОБА_1 знаходячись за кордоном через свою дружину звернувся за правовою допомогою до адвоката, витрати на якого склали 2000гривень.

Як стверджує позивач, у період коли він дізнався- 10.10.2018 року про накладення на нього штрафу та у період розгляду справи №264/5954/18 за його адміністративним позовом(період з23.10.2018 року до 26.12.2018 року), він відчував моральні страждання, оскільки він ніколи не притягався до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Крім того, позивач зазначив, що він близько двадцяти років є водієм та заробляє гроші саме завдяки професії водія працюючи на міжнародних перевезеннях у якості водія експедитора (довідка від 09.11.2018 року додається), тому він намагається суворо дотримуватися правил дорожнього руху, не допускати порушень законодавства, тому як у разі допущених порушень правил ПДР, він може бути позбавлений водійських прав та це може призвести до того що він втратить роботу, яка є єдиним джерелом його доходу, яким він забезпечує свою родину яка складається крім нього з дружини та двох неповнолітніх синів.

Викладені обставини, як стверджує позивач, послугували спричиненню йому моральної шкоди, які були виражені у душевних стражданнях, тому як у ньому повністю був порушений нормальний ритм життя, порушений сон, тому що постійно хвилювався за накладення на нього штрафу у період коли він про це дізнався 10.10.2018 року та до винесення судом ухвали про закриття провадження по справі, у зв`язку зі скасуванням УПП в Одеській області постанови про накладення на нього штрафу.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 травня 2019 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2019 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Київського районного суду міста Одеси.

03 січня 2020 року вказана цивільна справа надійшла до Київського районного суду міста Одеси та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, була розподілена судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 13.01.2020 року вказану цивільну справу прийнято до свого провадження та ухвалено продовжити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

13.02.2020 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 25.06.2020 року витребувано з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) наступну інформацію:

- Чи було проведено службове розслідування Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції з приводу винесення інспектором патрульної поліції 3 роти 3 батальйону УПП в Одеській області лейтенантом поліції Павелко Володимиром Анатолійовичем постанови серії ЕАА №387353 від 02.05.2018 року відносно ОСОБА_1 , якщо так, то повідомити суд про наслідного відповідного розслідування.

- Чи були застосовані дисциплінарні заходи за наслідком проведеного розслідування до інспектора патрульної поліції 3 роти 3 батальйону УПП в Одеській області лейтенантом поліції Павелко Володимиром Анатолійовичем за наслідком винесеної постанови ЕАА №387353 від 02.05.2018 року, якщо так, то повідомити суд про вжиті заходи.

- На підставі яких підстав Управлінням патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції була скасована постанова серії ЕАА №387353 від 02.05.2018 року відносно ОСОБА_1 .

17.07.2020 року від представника позивача надійшло до суду клопотання про приєднання відповіді Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на виконання ухвали суду від 25.06.2020 року.

Ухвалою Київського районного суду мста Одеси від 19.08.2020 року витребувано з Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області, для огляду в судовому засіданні, матеріали адміністративної справи №264/5954/18 за позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Одеській області Павелка Володимира Анатолійовича про визнання протиправною та скасування постанови у справі про накладення адміністративного правопорушення. Витребувано з Суворовського районного суду міста Одеси, для огляду в судовому засіданні, матеріали справи №523/3486/19 (провадження №1-кп/523/829/19) за кримінальним провадженням стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по звинуваченню у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України.

15.09.2020 року до суду на виконання вказаної ухвали суду надійшли матеріали кримінальної справи №523/3486/19, та 21.09.2020 року матеріали адміністративної справи №264/5954/18.

В судове засідання призначене на 05.10.2020 року позивач не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином, однак в матеріалах справи наявна заява від його представника про підтримання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, з підстав необґрунтованості та безпідставності.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, про причини поважності неявки суд не повідомив, письмові пояснення та заперечення проти позову не надав.

Судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 05.10.2020 року за відсутності позивача та представника відповідача Державної казначейської служби України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали цієї справи, адміністративної №264/5954/18, кримінальної справи №523/3486/19, суд вважає позов не підлягаючим до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.05.2018 року інспектором 3го батальйону 3ої роти Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Павелко В.А. за наслідком розгляду справи про адміністративне правопорушення було винесено постанову серії ЕАА №387353 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.133-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу 34,00 грн.

Оглянувши вказану постанову вбачається, що суть правопорушення полягає в тому, що 02.05.2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючи транспортним засобом марки «Богдан А-09201», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 30.10.2015 року, рухаючись по вулиці М. Катерининська, 15, працюючи на маршруті 146 відхилився від заданого маршруту, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 статті 133 прим.1 КУпАП.

20.09.2018 року державним виконавцем Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Андрієнко І.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №57246602 з примусового виконання вищевказаної постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАА №387353 від 02.05.2018 року відносно позивача.

На підставі викладеного вбачається, що 20.09.2018 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення – 02.05.2018 року.

Однак, під час огляду матеріалів справи №264/5954/18, судом було встановлено, що ОСОБА_1 02.05.2018 року був відсутній в межах території України, оскільки останнім 10.04.2018 року було здійснено перетин державного кордону на прикордонного пункті пропуску Мядінінкай в напрямку Республіки Литва, а повернення на території України в зворотному напрямку зафіксовано – 14.08.2018 року, що підтверджується копію закордонного паспорту позивача (а.с.24 вказаної справи).

Зазначені обставини, виключають можливість здійснення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке було допущено під час керування транспортним засобом марки «Богдан А-09201», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на території України.

З цих підстав, 23.10.2018 року позивач звернувся до Іллічівського районного суду міста Маріуполя з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА №387353 від 02.05.2018 року (справа №264/5954/18).

Досліджуючи зазначену справу, судом встановлено, що під час розгляду справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 , Управлінням патрульної поліції в Одеській області на підставі доповідної записки від 11.12.2018 року за №ВН26514/41/13/04-2018 винесену у відношенні ОСОБА_1 постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАА №387353 від 02.05.2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34 гривні – скасовано, а справу закрито.

На підставі зазначених обставин та клопотання представника Управлінням патрульної поліції в Одеській області, ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2018 року провадження по справі №264/5954/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 3го батальйону 3ої роти Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Павелко В.А. про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення – закрито.

Позивач вважаючи, що вказаними незаконними діями інспектора 3го батальйону 3ої роти Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Павелко В.А., який є суб`єктом владних повноважень та посадовою особою Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, з винесення незаконної постанови, внаслідок чого він поніс матеріальних збитків і отримав матеріальну шкоду, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту для даних правовідносин визначені Цивільним Кодексом України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а збитками є витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, зокрема завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи завдану позивачеві шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними, обставини, що зумовили закриття відповідачем справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що в провадженні Суворовського районного суду міста Одеси перебувала кримінальна справа №523/3486/19, за наслідком розгляду якої 27.03.2019 ухвалено вирок, яким визнано винним ОСОБА_3 у скоєні злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України та призначення йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 (вісімсот п`ятдесяти) гривень в дохід держави. Речовий доказ, а саме підроблене посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 – знищено.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 22.11.2018 року приблизно о 10 годині 00 хвилин, керуючи транспортним засобом марки «Богдан А-09201», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був зупинений екіпажем «Океан 952» ВБДР УПП в Одеській області, біля кінцевої зупинки маршруту №146, розташованої за адресою: м.Одеса, вул.Д.Ойстраха на розі вул.Жоліо-Кюрі. Під час перевірки документів, ОСОБА_3 пред`явив співробітникам ВБДР УПП в Одеській області завідомо підроблене посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_2 , яке у встановленому законом порядку не отримував, тим самим використав підроблений документ. Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю, підтвердивши всі обставини зазначені в обвинувальному акті, пояснивши що дійсно 22.11.2018 року пред`явив співробітникам поліції підроблене посвідчення водія на ім`я ОСОБА_1 , яке раніше заказав в інтернеті.

Статтею 82 ЦПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

На підставі викладеного судом встановлено, 02.05.2018 року інспектором 3го батальйону 3ої роти Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Павелко В.А. було складено постанову серії ЕАА №387353, на ім`я ОСОБА_1 , особу якого встановлено на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 30.10.2015 року, яке в свою чергу було підробленим і використовувавйого ОСОБА_3 , якого в свою чергу за вказані дії вироком Суворовського районного суду міста Одеси від 27.03.2019 року визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.

Отже, шкода (матеріальна і моральна) понесена позивачем за причинно-наслідковим зв`язком залежить від винних дій ОСОБА_3 , відповідальність з відшкодування якої покладається на останнього.

Натомість суд не вбачає наявність незаконних дій інспектора 3го батальйону 3ої роти Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Павелко В.А. під час складення постанови серії ЕАА №387353 від 02.05.2018 року, яка в свою чергу була скасована, оскільки підставою таких дій було виявлення складу кримінального правопорушення в діях особи, стосовно якої було складено постанову про адміністративне правопорушення, за наслідком чого визнано винним - ОСОБА_3 .

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При викладених обставинах, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України в частині вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, за наслідком чого у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу, належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог позивача, понесені позивачем судові витрати, у тому числі з витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ст.141 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.

Також, не підлягає задоволенню вимога позивача про відшкодування витрат понесених на отримання професійної правничої допомоги під час розгляду справи №264/5954/18, оскільки питання щодо відшкодування понесених стороною по справі судових витрат, розглядається судом в межах розгляду відповідної справи, яка перебуває в провадженні такого суду. Одночасно, суд роз`яснює позивачеві, що якщо позивачем заявлялись відповідні вимоги, останній у відповідності до ст.270 ЦПК України, не позбавлений звернутись до відповідно суду, в провадженні якого перебувала на розгляді справа, з заявою про ухвалення додаткового рішення суду, з підстав, якщо зокрема: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; судом не вирішено питання про судові витрати.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст.10, 12, 13, 18, 81, 258, 259, 273, 352, 354 ЦПК України, п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень, п.п.п.15.5 п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5), Державної казначейської служби України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та витрат на правову допомогу – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 15.10.2020 року.

Головуючий Калініченко Л. В.