Вирок № 92206308, 05.10.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/14473/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2020 року

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Сидорука Є.І., при секретарі судового засідання Григорчук В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні № 112018180010003862 від 27.06.2018 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактичного проживаючого в АДРЕСА_2 , з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, несудимого,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Рівне, без реєстрації, фактичного проживаючого в АДРЕСА_3 , не одруженого, непрацюючого, із середньою освітою, судимого 25.09.2019 Рівненським міським судом за ч. 2 ст. 185 КК України до одного року обмеження волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

з участю прокурорів Краснолюба С.М., Ютовець І.А., представників потерпілих Гаврилюка О.М., Харчука В.І., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , захисників-адвокатів Жилінської Т.П., Луцик К.В., -

ВСТАНОВИВ :

26.06.2018, біля 18 год 00 хв, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, перелізши через паркан, проникли на територію будівельного майданчика, де будується храм "Дім Молитви", що по вул.Жукова, 13 в м.Рівне, звідки таємно викрали металеву драбину сірого кольору, довжиною чотири метри, вартістю 4276 грн 12 коп, яка належить релігійній громаді Церква Євангельських Християн-Баптистів "Преображеніє", чим завдали даній релігійній громаді майнової шкоди у вказаному розмірі.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 3 ст. 185 КК України і полягає у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою группою осіб, поєднана з проникненням у сховище.

Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в суді доказами, обсяг який визначений судом за погодженням з учасниками судового провадження.

Так, допитані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення визнали повністю, щиро покаялись, кваліфікацію правопорушення не оспорювали та підтвердили факт, що дійсно 26.06.2018, біля 18 год 00 хв, вони домовившись, з метою власного матеріального збагачення, перелізши через паркан, проникли на територію будівельного майданчика, де будується храм "Дім Молитви", що по вул.Жукова,13 в м.Рівне, звідки таємно викрали металеву драбину сірого кольору, довжиною чотири метри. В подальшому вказану драбину продали за 1000 грн, які поділили між собою. Просять суд застосувати до них ст.69 КК України, і призначити покарання нижче від нижчої межі передбаченої ч. 3 ст. 185 КК України.

Проаналізувавши покази обвинувачених, суд приходить до висновку, що вони між собою узгоджуються, і повністю відповідають показанням представника потерпілих та свідків.

Так, представник потерпілого Гаврилюк О.М. у судовому засіданні показав, що з 2012 року він являється керівником релігійної громади «Церква Євангелійських Християн-Баптистів «Преображеніє» м. Рівне. 14.11.2017 громада придбала металеву драбину, сірого кольору, довжиною чотири метри, для господарських потреб. Вищевказана драбина знаходилась на будівельному майданчику по вул. Жукова, 13 в м. Рівне, де будується «Дім Молитви». 26.06.2018 біля 21 год, йому подзвонив ОСОБА_3 , та повідомив, що з майданчика зникла вищевказана драбина. Прибувши на будівельний майданчик, він не знайшов драбини, і по даному факту повідомив працівників поліції. На початку липня працівниками поліції було повернуто дану драбину, а тому він претензій до обвинувачених немає, міру покарання просить призначити судом на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав, що 26.06.2018 біля 21 год 00 хв до нього на подвір`я будинку, що по АДРЕСА_4 зайши обвинувачені і запропонували купити за 1000 грн металеву драбину, сірого кольору, чотири метри довжиною. При цьому запевнили, що драбину не крадена. Оскільки йому необхідна була така драбина, то він її придбав. 05.07.2018 до нього приїхали працівники поліції, і він добровільно видав їм вищевказану драбину, а також відео з камер його подвір`я, де зафіксовано, як обвинувачені продавали йому драбину.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні показала, що 26.06.2018 у вечірній час на подвір`я її будинку, що по АДРЕСА_5 зайшли обвинувачені і запропонували купити металеву драбину, сірого кольору. Оскільки їй не потрібна була дана драбина, то вона відмовилась її купувати.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що влітку 2017 року він пішов підробляти охоронником на будівельний майданчик, де будується храм «Дім Молитви», що по вул.Жукова, 13 в м. Рівне. 26.06.2018 біля 16 год 00 хв, він заступив на чергування, і коли з майданчику пішли робітники, він також вирішив сходити додому повечеряти. Повернувшись біля 21 год 00 хв, він на майданчику не виявив металевої драбини, сірого кольору. Про даний факт він негайно повідомив керівника громади ОСОБА_7 , який в подальшому про факт крадіжки драбини повідомив працівників поліції.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні показав, що 26.06.2018 він з друзями знаходився в приміщенні храму «Дім Молитви», що по вул. Жукова, 13 в м. Рівне. Біля 20 год 30 хв, він побачив як обвинувачені по вул. Вінницькій в м. Рівне несли металеву драбину, сірого кольору, довжиною чотири метри, яку бачив на будівництві даного храму. Приїхавши на будівництво, він не знайшов даної драбини, і повідомив про це керівника храму ОСОБА_7 .

Таким чином, покази представника потерпілого та свідків є послідовними та узгоджуються між собою.

Крім показів представника потерпілого, свідків, вина обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, підтверджується наданими в судовому засіданні прокурором та перевіреними на предмет допустимості та належності письмовими доказами, а саме: протоколом прийняття заяви, протоколами впізнання, протоколами огляду місця події, протоколом огляду речей, висновком експертизи, протоколом проведення слідчого експерименту та іншими доказами.

Так, згідно форми виводу АРМ 102, 27.06.2018 о 11 год 52 хв до Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області надійшло повідомлення про те, що з будівництва храму «Дім Молитви», що по вул.Жукова, 13 в м.Рівне невідомими особами викрадено металеву драбину (а.к.п. 12);

Відповідно до протоколу огляду місця події від 05.07.2018 разом з фототаблицею, по місцю проживання ОСОБА_8 , що по АДРЕСА_4 було виявлено та вилучено металеву драбину, сірого кольору, довжиною чотири метри ( а.к.п. 13-16 );

Згідно заяви про вчинення кримінального правопорушення від 27.06.2018 представник потерпілого ОСОБА_7 просить встановити та притягнути до відповідальності невідомих осіб, які 26.06.2018 з будівельного майданчика, що по вул. Жукова, 13 в м. Рівне викрали металеву драбину сірого кольору, довжиною чотири метри ( а.к.п 17 );

Як вбачається з виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.12.2012 була створена релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів « Преображення» м. Рівне, і керівником якої являється ОСОБА_7 ( а.к.п. 23);

Постановою слідчого Менчак Н.М. від 05.07.2018 було визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження металеву драбину, сірого кольору, довжиною чотири метри та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_7 (а.к.п. 30 );

Висновком експерта № 3.2-554/18 від 16.07.2018 з фототаблицею, згідно якої ринкова вартість металевої драбини, сірого кольору, довжиною чотири метри становить 4276 грн 12 коп (а.к.п. 37-40);

Згідно заяви ОСОБА_8 від 05.07.2018, останній добровільно надає працівникам поліції відео з камер відеонагляду будинку АДРЕСА_4 (а.к.п. 41);

Як слідує з протоколу огляду відео від 16.07.2018, слідчим Менчак Н.М. було оглянуто відеоматеріали від 26.06.2018 подвір`я будинку АДРЕСА_4 , де зафіксовано факт продажу обвинуваченими ОСОБА_8 металевої драбини, сірого кольору, довжиною чотири метри ( а.к.п. 42-47);

Протоколами пред`явлення особи для впізнання від 25.07.2018 згідно яких свідок ОСОБА_5 впізнала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які 26.06.2018 пропонували придбати у них металеву драбину сірого кольору, довжиною чотири метри (а.к.п. 51-56 );

Протоколами пред`явлення особи для впізнання від 30.07.2018 згідно яких свідок ОСОБА_3 впізнав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яких бачив 26.06.2018 по вул. Вінницькій в м. Рівне, і які несли металеву драбину, сірого кольору (а.к.п. 60-65 );

Протоколами слідчого експерименту від 26.07.2018 з фототаблицею, згідно яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розповіли та показали на місці, як вони 26.06.2018 перелізли через паркан та викрали з будівельного майданчика, де будується храм «Дім Молитви», що по вул. Жукова,13 в м.Рівне металеву драбину, сірого кольору, довжиною чотири метри (а.к.п 66-73).

В ході судового розгляду встановлено, що кожен з учасників виступав як виконавець злочину, тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сумісно з умислом на вчинення крадіжки брали участь у виконанні об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, діяли як співвиконавці, безпосередньо брали участь у самому процесі крадіжки.

Таким чином, дослідивши в судовому засіданні докази, з точки зору належності, допустимості, та взаємозв`язку поза всяким розумним сумнівом, суд прийшов до переконання, що діяння у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мало місце, воно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та винуватість яких підтверджено належними та допустимими доказами.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Витрати на залучення експертів становлять 286 грн 00 коп за проведення судової експертизи, які підлягають стягнення з обвинувачених на користь держави.

Речовий доказ, а саме металева драбина, сірого кольору, довжиною чотири метри передана на відповідальне зберігання керівнику релігійної громади церкви євангельських християн-баптистів «Преображення» м. Рівне - ОСОБА_7 .

Відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обрана міра запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 23.10.2020.

При призначенні покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких правопорушень, а також особи винних.

Пом`якшуючими обставинам суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю правопорушення та відшкодування завданих збитків.

Обтяжуючих обставин судом не встановлено.

Щодо особи обвинувачених то суд приймає до уваги, що вони мають постійне місце проживання, де характеризуються посередньо, офіційно не працевлаштовані, раніше неодноразово судимі за вчинення правопорушень, страждають рядом хронічних невилікованих захворювань. ОСОБА_2 перебуває на обліку у лікаря нарколога з приводу психічних та поведінкових розладів вживання опіоїдів, на обліку у лікаря психіатра не перебуває. ОСОБА_1 перебуває на обліку у лікаря нарколога з приводу опійної наркоманії, на обліку у лікаря психіатра не перебуває.

Обвинувачені по місцю перебування в СІЗО м. Рівне зарекомендували себе з позитивної сторони.

19.10.2016 вироком Сарненського районного суду ОСОБА_1 був визнаний виним за ч.2 ст.309 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки і 6 місяців.

Ухвалою Рівненського міського суду від 10.08.2020 ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання за вироком Сарненського районного суду від 19.10.2016 у зв`язку із закінченням іспитового строку.

25.09.2019 ОСОБА_2 був засуджений вироком Рівненського міського суду за ч. 2 ст. 185 КК України до одного року обмеження волі.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі статтями 50,65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання.

Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого правопорушення, обставини вчинення правопорушення, особи винних та обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, пом"якшуючі обставини, а обтяжуючих обставин суд не встановив, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченим має бути призначене покарання з ізоляцією від суспільства в межах санкції інкримінуємої статті Кримінального Кодексу України у виді позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченими кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для їх виправлення та попередження нових правопорушень.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Враховуючи наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, а саме, щире каяття, активне сприяння розкриттю правопорушення, відшкодування завданих збитків, з урахуванням осіб обвинувачених, які страждають рядом тяжких невиліковних захворювань, то суд приходить до переконання про призначення обвинуваченим основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст.185 КК України. Крім того, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по місцю проживання характеризувались посередньо, по місцю перебування в СІЗО також характеризуються з позитивної сторони, виховувались в неповних сім`ях. Також судом не встановлено обтяжуючих обставин.

Водночас при призначенні покарання суд повинен урахував всі інші фактори, що мають місце як у момент вчинення особами кримінального правопорушення, так і після нього. Ці фактори мають стати показником позитивних чи негативних тенденцій виправлення винних, зниження їх рівня деліктоздатності й засвідчити своєрідний процес декриміналізації даних осіб, тобто бути підставою призначення менш суворого покарання, ніж передбачено в законі, або засвідчити відсутність таких підстав.

За таких підстав, суд приходить до переконання, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушення, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинувачених та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". За цих же обставин, суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченим покарання більш м`якого, ніж передбачено законом. Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинувачених, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368,371,373,374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначити кожному покарання із застосувканням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки та три місяці.

У відповідності до ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_2 остаточне покарання з врахуваням вироку Рівненського міського суду від 25.09.2019 у виді позбавлення волі на строк два роки та три місяці.

Зарахувати з 27.07.2018 строк відбуття покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з моменту обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою

До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме, запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 03.11.2020.

Речовий доказ, а саме - металеву драбину, сірого кольору, довжиною чотири метри, вважати повернутою представнику потерпілого Гаврилюку О.М.

Диск ДВД з відеозаписом знятим з камер спостереження з будинку, що по АДРЕСА_4 , де проживає ОСОБА_8 залишити при матеріалах провадження.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь держави витрати на залучення експерта у сумі 286 грн 00 коп.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченими, представником потерпілого, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Рівненського міського суду Є.І. Сидорук