Рішення № 92203555, 15.10.2020, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/1791/20

Провадження № 2/362/1632/20

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2020 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Київської області цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що ним, на виконання вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, сплачено потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 100 000 гривень 00 копійок і 1 430 гривень 00 копійок за послуги по врегулюванню справи.

Оскільки, позивач зазначає, що відповідач є винним в порушенні Правил дорожнього руху, на підставі статей 38, 39 і 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статей 1166, 1187, 1188 і 1191 ЦК України, до нього перейшло право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки та просить стягнути з відповідача грошові кошти у вказаній сумі.

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Оскільки відповідач, який отримав копію ухвали про відкриття провадження, у встановлений цивільним процесуальним законом строк не подав відзив на позов і не заперечив проти вирішення справи в порядку спрощеного провадження, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

З копії постанови судді Васильківського міськрайонного суду Київської області Грибанової Ю.Л. від 19 травня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 362/1189/17 вбачається, що згідно із протоколом серії БР № 042121 від 09.03.2017 року, ОСОБА_2 09 березня 2017 року о 09 годині 10 хвилин на 35-му кілометрі + 500 метрів автодороги Київ-Одеса, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Polo» номерний знак НОМЕР_1 , в порушення п.п. 12.1 і 12.3 Правил дорожнього руху України, не врахував дорожню обстановку та, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, не вжив всіх заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, внаслідок здійснив наїзд на огороджувальну тумбу, що спричинило пошкодження автомобіля (а.с. 10).

Нормою частини 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, рішенням суду встановлено, що пошкодження автомобіля відбулося внаслідок дій водія ОСОБА_2 при порушенні ним Правил дорожнього руху.

На підставі Наказу позивача від 20.10.2017 року № 9671, на виконання вимог статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивачем на користь ОСОБА_2 сплачено страхове відшкодування в сумі 100 000 гривень 00 копійок, що підтверджується Платіжним дорученням № 1260822 від 23 жовтня 2017 року (а.с. 43, 45).

Згідно із пунктом 38.1.2. статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Натомість, як встановлено під час розгляду справи з долучених до позову письмових доказів, відповідач не був водієм транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Нормою частини 1 статті 1166 ЦК України, передбачено, що шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її заподіяла.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Норма пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України передбачає, що шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Отже, слід зробити висновок, що на підставі частини першої статті 1191 ЦК України та статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у позивача не виникло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, оскільки останній не є особою яка заподіяла шкоду і така шкода - не є шкодою завданою внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.

Тобто, посилання позивача на відповідні норми цивільного законодавства є помилковими, оскільки шкода автомобілю марки «Volkswagen Polo» номерний знак НОМЕР_1 не була завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а тому немає вини ОСОБА_1 у заподіянні такої шкоди.

При цьому, постанова судді Васильківського міськрайонного суду Київської області Кравченко Л.М. від 06 червня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 362/1207/17 не встановлює винності ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 9).

Відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП, тоді як інша стаття 124 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на факт винності у ДТП водія ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП.

Проте, в супереч вимогам статей 76 - 84 ЦПК України, факт винності у ДТП ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП, не підтверджено відповідними доказами.

Отже, під час розгляду справи позивачем, не виконано, передбаченого статтею 81 ЦПК України обов`язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що згідно із статтями 12, 13 і 76 - 84 ЦПК України, відповідно до яких на засадах змагальності сторін кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі та суд не наділений функцією доказування, - позивач не довів ту обставину, на яку він посилається як на підставу своїх вимог, а саме: обставину винності у ДТП водія ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП.

У зв`язку з цим, наведені за змістом позовної заяви доводи позивача щодо винності у ДТП водія ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП, суд не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені у встановленому цивільним процесуальним законом жодними фактичними доказами.

Суд вважає, що позивач беззаперечно мав можливість відповідно до вимог частини п`ятої статті 177 ЦПК України виконати свій обов`язок і додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (у тому числі наявні у позивача докази щодо винності у ДТП водія ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП).

Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

При цьому, у суду відсутні сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав і виконання обов`язків щодо доказів.

Отже, під час розгляду справи в судовому засіданні, судом не встановлено існування передбачених статтею 999 ЦК України і підпунктом «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для здійснення регресного відшкодування на користь позивача, оскільки ним не доведено перед судом факту винності у ДТП водія ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено факт винності у ДТП водія ОСОБА_1 та його винності в порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП, а тому і немає підстав для регресного відшкодування з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 38 Закону України «Про Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 999 ЦК України, ст. ст. 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Суддя

Дата складення повного рішення суду - 15 жовтня 2020 року.