Ухвала суду № 92197488, 15.10.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5389/20

УХВАЛА

15 жовтня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Фелонюк Д.Л. розглянувши клопотання військової частини А2802 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2802 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до військової частини А2802, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2808 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 02 березня 2015 року по 11 квітня 2016 року;

- зобов`язати військову частину А2808 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 02 березня 2015 року по 11 квітня 2016 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.09.2020 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

До суду надійшов відзив, в якому відповідач просить застосувати до позовної заяви правові наслідки, передбачені частиною 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Клопотання мотивоване тим, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 12.04.2016, відповідач провів усі необхідні розрахунки по всіх видах забезпечення. Таким чином, на момент прийняття наказу командира військової частини А2802 №70 від 11.04.2016 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків. Тому відлік строку позовної давності для звернення до адміністративного суду в ОСОБА_1 , згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, починається з моменту виключення зі списків особового складу військової частини А2802.

Щодо цього клопотання суд зазначає та враховує наступне.

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, яким визначено загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також яким визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, при вирішенні питання щодо індексації грошового забезпечення слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), що безпосередньо зазначено у частині 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Положеннями абзацу 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Таким чином, індексація, будучи однією з мінімальних державних гарантій оплати праці, по суті, є і складовою заробітної плати в частині додаткової заробітної плати.

Суд звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 де Суд, розглянув звернення щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі, також КЗпП України) в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Так, згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

На підставі системного аналізу положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складових конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Водночас, частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять норм, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці військовослужбовців, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто, нормами законодавства про працю.

Зважаючи на це, частина 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в цьому випадку є загальною нормою, оскільки прямо не передбачає строк звернення до суду у справах щодо стягнення заробітної плати (індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати тощо), а частина 2 статті 233 КЗпП України конкретизує предмет судового захисту та встановлює, що в цьому разі звернення до суду не обмежується будь-яким строком.

Суд вважає, що в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетним є застосування положень статті 233 КЗпП України, а тому, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 121, 122, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні клопотання військової частини А2802 про залишення позову без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Головуючий суддя Д.Л. Фелонюк