Рішення № 92197300, 05.10.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

05 жовтня 2020 р. Справа № 520/3748/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Супруна Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Турко А.В.,

за участю:

представника позивача - Шматько Т.М.,

представника відповідача - Кезля М.Д.,

представника третьої особи - Рибалко О.В.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України в Харківській області (61002, Харківська обл., місто Харків, Київський район, вул. Мироносицька, будинок 2, код ЄДРПОУ 20001711) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (надалі за текстом – ГУ ДМС України в Харківській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03.01.2020 № 63014300002455 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням правових висновків, викладених в рішенні суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що заперечення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію, висловлене за результатами перевірки здійсненної ГВ КР УСБУ в Харківській області матеріали громадянина Радхі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 були повернуті до ГУ ДМС України в Харківській області із запереченнями стосовно його імміграції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», що підтверджується відбитком штампу начальника відділу ГВ КР УСБУ в Харківській області. Зазначає, що позивач у відповідності до ст. 4 Закону України «Про імміграцію» має право на імміграцію в Україну. Вважає, що наведені вище обставини підтверджені наявними у справі належними доказами, та стверджує, що у відповідача не було підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовче засідання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 залучено до участі - Управління Служби безпеки України в Харківській області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача в адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Представник відповідача 31.03.2020 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду надав відзив на адміністративний позов, в якому вказав про його безпідставність та необґрунтованість у зв`язку з тим, що оскільки від УСБУ в Харківській області надійшли заперечення щодо особи позивача, то при прийнятті рішення ГУ ДМС не могло залишити заперечення поза увагою, а в чинному законодавстві відсутнє право надавати такий дозвіл за наявності заперечень з боку органів Служби безпеки України.

З боку представника позивача 08.04.2020 до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду подано відповідь на відзив.

Третя особа, Управління Служби безпеки України в Харківській області 07.07.2020 надало до суду письмові пояснення в яких зазначило про те, що при проведенні перевірочних заходів згідно заяви позивача було встановлено, що останній за вказаною в заяві адресою не проживає, а відтак на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» управлінням було висловлено заперечення у наданні дозволу на імміграцію.

В судове засідання представник позивача прибув просив задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи в судове засідання прибули просили в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав та мотивів викладених правових позиціях проти позову.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.05.2019 позивач звернувся до Дергачівського РВ ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну разом із доданими до нього документами.

На виконання вимог п. 9 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 1983 від 26.12.2002, фахівцями відповідача направлено особову справу позивача на адресу Управління Служби безпеки України в Харківській області для проведення перевірки в межах компетенції, а саме для виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не можу бути наданий відповідно до ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

За результатами розгляду особової справи ОСОБА_1 заступником начальника відділу ГВ КР УСБ України в Харківській області ОСОБА_4 було висловлено заперечення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію на підставі п. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».

Враховуючи заперечення управління Служби безпеки України в Харківській області відповідач 03.01.2020 затвердив висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про імміграцію".

Та прийняв рішення від 03.01.2020 № 63014300002455 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну.

Як вбачається з письмових пояснень УСБУ в Харківській області та письмової відповіді від 03.03.2020 № 70/2-Ш-182/7 на адвокатський запит представника позивача від 24.03.2020 № б/н в результаті перевірки встановлено, що позивач за адресою, вказаною ним, як адреса місця проживання в Україні, не проживає.

Управлінням Служби безпеки України в Харківській області надані до суду письмові пояснення по адміністративній справі де зазначено, що підставою для заперечень стало повідомлення позивачем неправдивих даних. Так, в ході перевірки управлінням Служби безпеки України в Харківській області встановлено, що за вказаною в документах адресою позивач не проживає, що в свою чергу підтверджується відео доказом.

В ході розгляду справи судом оглянуто відео доказ, разом з цим з боку представника третьої особи зазначено, що інших відео доказів не має.

При цьому з боку представника третьої особи зазначалось, що відео доказ підтверджує аварійний стан будинку, що в свою чергу підтверджено поясненнями депутата.

Разом з цим суд зазначає, що відеозапис зроблено з одного статичного місця без повного фіксування території біля подвір`я та у дворі будівлі.

Надаючи оцінку окресленому доказу суд зазначає, що зі змісту відео запису не можливо встановити аварійний стан будинку, а посилання та пояснення депутата не є належними доказами.

На підставі вказаного висновку, 03.01.2020 № 63014300002455 відповідачем прийнято оскаржуване рішення.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом про його оскарження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному аналізі в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства врегульовано Законом України від 07.06.2001 № 2491-III “Про імміграцію”.

Приписами статті 1 Закону України “Про імміграцію” визначено, що імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант – іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію – рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України “Про імміграцію” дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України “Про імміграцію” визначено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України “Про імміграцію” заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України “Про імміграцію” заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Частиною п`ятою статті 9 Закону України “Про імміграцію” передбачено, що для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно з частинами десятою та одинадцятою статті 9 Закону України “Про імміграцію” у разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається. Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

Пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України “Про імміграцію” передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі – іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі – провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі – Порядок № 1983).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: територіальні органи ДМС (далі – територіальні органи) – стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме, зокрема, осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України.

Пунктом 9 Порядку № 1983 передбачено, що СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба у межах своєї компетенції вживають у місячний термін за зверненням ДМС, територіальних органів та підрозділів заходів, зокрема, до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України “Про імміграцію”.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 1983 заяви про надання дозволу на імміграцію подаються, зокрема, до територіальних підрозділів за місцем проживання – особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках – територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

Пунктом 14 Порядку № 1983 передбачено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України “Про імміграцію”, надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. Регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який зробив запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду.

Відповідно до пункту 16 Порядку № 1983, у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.

ДМС перевіряє у місячний термін правильність оформлення документів, що надійшли від зазначених у пунктах 13 і 15 цього Порядку органів, вивчає відповідність наведених підстав, визначених статтею 4 Закону України “Про імміграцію”, з`ясовує питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію" у разі потреби, надсилає запит до СБУ та Робочого апарату Укрбюро Інтерполу. Запит до Держприкордонслужби надсилається тільки стосовно тих осіб, клопотання яких надійшли через МЗС. СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять у межах своєї компетенції у місячний термін після надходження таких запитів перевірку щодо виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки надсилається інформація ДМС. Термін розгляду може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць. (пункт 17 Порядку № 1983).

Згідно з пунктами 18 та 19 Порядку № 1983 ДМС аналізує у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 17 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймає рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що за відомостями УСБУ в Харківській області, обставиною, що свідчить про порушення позивачем чинного законодавства України, є відсутність позивача за місцем проживання, зазначеним ним у заяві про надання дозволу на імміграцію.

В свою чергу, за пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» обставиною, за якою дозвіл на імміграцію не надається є зазначення особою в заяві про надання дозволу на імміграцію свідомо неправдивих відомостей чи подання підроблених документів.

Суд звертає увагу на те, що заперечення УСБУ в Харківській області не є нормативно-правовим актом, який врегульовує спірні правовідносини в розумінні пункту 4 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» та який є підставою для відмови у наданні дозволу для імміграції. Таке заперечення має рекомендаційний характер.

Крім того, відповідачем та третьою особою не враховано, що ОСОБА_1 знаходиться у шлюбі з ОСОБА_5 , яка є громадянкою України, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дає йому позаквотне право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.

Згідно з частиною другою статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.06.1988 по справі «Боррехаб проти Нідерландів», яке в силу положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, висвітлив правову позицію щодо захисту права на «сімейне життя» у випадку депортації іноземця з території держави-учасниці Конвенції. Так, позиція Суду ґрунтувалася на тому, що відмова у видачі особі нової посвідки на проживання і подальша депортація із країни призведуть до розриву сімейних зав`язків між батьком та його неповнолітньою донькою. У наведеній справі, Суд прийшов до висновку, що в такому випадку має місце порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року №ETS N005 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справі «Боррехаб проти Нідерландів» від 21.06.1988 та у справі «Каплан та інші проти Норвегії» від 24.07.2014, роз`єднання сім`ї без доведення таким заходом втручання досягнення мети – захисту національної, громадської безпеки, запобігання правопорушень чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, навіть за умови дотримання вимоги законодавства, не відповідає вимогам частини другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини – з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним і необхідність скасування рішення ГУ ДМС України в Харківській області від 03.01.2020 № 63014300002455 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Що стосується позовних вимог про зобов`язання ГУ ДМС України в Харківській області надати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 10.05.2019, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Законом України «Про імміграцію», зокрема, підпунктом 3 частини першої статті 6 визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Отже, саме до дискреційних повноважень ДМС України належить прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію або про відмову у наданні дозволу на імміграцію.

За змістом абзацу другого частини четвертої статті 245 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017), у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи закріплене законодавцем у пункті 2 частини другої статті 245 КАС України (в редакції, чинній з 15.12.2017) положення, яке надає можливість суду визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, виконуючи обов`язок дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права, - суд вважає за можливе для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача задовольнити позов у цій частині заявлених вимог шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку Радхі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.05.2019, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховуючи правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.10.2019 у справі № 820/1560/17 та беручи до уваги зміст ч. 5 ст. 242 КАС України, зазначає, що окреслена правова позиція підлягає застосуванню в рамках розгляду адміністративної справи № 520/3748/2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач та третя особа, як суб`єкти владних повноважень не надали до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується їх правові позиції, і не довели правомірності їх дій та рішень.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на мотиви викладені у цьому рішенні.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління Служби безпеки України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 03.01.2020 року № 63014300002455 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути питання щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15.10.2020.

Суддя Ю.О. Супрун