Рішення № 92196704, 15.10.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4968/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

09 вересня 2020 року ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), відповідно до якої просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по втраті годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести з 01 березня 2020 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника з розрахунку розміру довічного грошового утримання судді у відставці, з врахуванням довідки Територіального управління державної судової адміністрації в Полтавській області № 05/1754/2020 від 10.07.2020 без застосування обмеження максимальним розміром щомісячно.

В обґрунтування позову посилається на те, що з часу призначення пенсія по втраті годувальника не перераховувалась, відповідно до вимог ст. 38 Закону України “Про загальнообов`язкове пенсійне страхування”, ст. 98 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та ст.142 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, позивач звернулась до відповідача із заявами про перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи з розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді Лубенського районного суду Полтавської області, за результатами розгляду відповідачем відмовлено у задоволені заяви про перерахунок пенсії державного службовця по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №899-VIII. Підставою для відмови у перерахунку пенсії позивача слугувала втрата чинності Закону №3723-ХІІ, зокрема дія статті 37-1, що передбачала перерахунок пенсії виходячи із сум заробітної плати працюючого державного службовця. Вважає, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника колишнього державного службовця має ставитись в залежність від суми винагороди працюючого судді, в отже, виходячи з принципу єдності статусу суддів, у разі підвищення розміру суддівської винагороди діючого судді має здійснюватися перерахунок раніше призначеної пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

29 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача, наполягаючи на відмові у задоволенні позову, зазначав про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачеві /а.с. 62/.

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

З урахуванням наведеної норми процесуального закону, подана позивачем 01.10.2020 відповідь на відзив не є заявою по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є вдовою судді у відставці ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті чоловіка, позивач перебувала на його утриманні.

Згідно листа відповідача від 01.09.2020 № 1600-0316-8/43971 ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці /а.с. 28/.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була переведена з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника за нормами Закону України “Про державну службу” у розмірі 50 % від суми середньомісячного заробітку померлого годувальника /а.с. 47-48/.

Отримавши довідку від Територіального управління державної судової адміністрації в Полтавській області № 05/1754/2020-вих. від 10.07.2020, позивач 03.08.2020 звернулась до відповідача із письмовою заявою про перерахунок її пенсії по втраті годувальника згідно вищевказаної довідки /а.с. 59-60/.

Листом від 12.08.2020 ГУ ПФУ в Полтавській області відмовив у перерахунку виплат позивачу, оскільки пенсія по втраті годувальника призначена позивачу. Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено проведення перерахунку пенсії в разі втрати годувальника /а.с. 61/.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України /пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України/.

Законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Статтею 10 цього Закону передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до частини 1 статті 36 вказаного Закону пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.

За визначенням пункту 1 частини 2 зазначеної статті непрацездатними членами сім`ї вважаються, серед інших, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Абзац 2 частини 3 цієї ж статті передбачає, що члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками /частина 1 статті 37 цього Закону/.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію у разі втрати годувальника згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.

Суд зазначає, що питання призначення довічного грошового утримання судді, на момент виходу в відставку ОСОБА_2 , було врегульовано Законом України “Про статус суддів” (надалі - Закон № 2862-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-XII, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

Частиною 4 статті 43 Закону № 2862-XII передбачено, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу” (3723-12). Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу”.

12 лютого 2015 року вступив в законну силу Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі по тексту – Закон № 192-VIII), розділ 10 якого визначав статус судді у відставці.

Відповідно до ст. 141-142 цього Закону №192-VIII, суддя у відставці мав право на призначення йому пенсії на умовах передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором право на отримання щомісячного довічного утримання.

Аналогічним чином визначав право судді у відставці на пенсійне забезпечення, а також права утриманців померлого судді у відставці на отримання пенсії на випадок втрати годувальника й Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» № 213 - VIII від 02.03.2015 року, яким було змінено назву статті 37 Закону України «Про державну службу» на нову назву «Пенсійне забезпечення державних службовців».

Відповідно до змісту ч.10 статті 37 Закону "Про державну службу" № 3723-XІІ право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника мають також непрацездатні члени сім"ї померлої особи, які отримували або мали право на пенсію за цим законом.

Закон України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» № 889 - VIII від 10.12.2015 року за винятком статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року.

Згідно з пунктом 10 та 12 розділу 11 Закону України «Про державну службу» №889 - VIII від 10.12.2015 року та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» державні службовці, які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених ст. 25 Закону України, «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 року з наступними змінами.

Слід звернути увагу, що пункт 13 розділу 11 Закону України «Про державну службу» №889 -VIII від 10.12.2015 року передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону України «Про державну службу» №3723-ХП з наступними змінами, зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.

З аналізу вищевикладених правових норм та обставин справи, судом критично оцінюються доводи відповідача, що відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" так і відповідно до Закону України "Про державну службу" на час звернення позивача до управління ПФУ не передбачалася пенсія по втраті годувальника та не передбачалося перерахунку пенсії по втраті годувальника.

Рішенням, Конституційного Суду України у справі №1-8/2016 року від 8 червня 2016 року за № 4-рп/2016 року (конституційне подання Верховного Суду України щодо конституційності положень ч.3, абзаци 1-2, 4, 6 ч. 5 ст.141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу 3 «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення» визнані такими, що не відповідають Конституції.

Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2423 в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213- VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911- VIII і положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213, визнані неконституційними, і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення.

З огляду на спірні правовідносини правова визначеність полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення по Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889- VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на певні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

За таких умов, розповсюдивши право на особу, похідним є і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.

Відповідач в довідці №1600-0316-8/43971 від 01.09.2020 зазначав, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і який був чоловіком ОСОБА_1 , перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві та отримував довічне грошове утримання суддів у відставці згідно Закону України «Про статус суддів» /а.с.28/.

За визначенням абзацу 22 статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Як зазначав суд раніше, частиною 4 статті 43 Закону № 2862-XII (діючого на час призначення чоловіку позивача пенсії) передбачено, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу” (3723-12). Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України “Про державну службу”.

Згідно із частинами 1 та 5 статті 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (діючого на час звернення позивача із заявою до відповідача) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання /частина 1 цієї статті/.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України /частина 5 цієї ж статті/.

З аналізу чинного законодавства слідує, що пенсія за віком та довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу та є регулярними щомісячними грошовими виплатами, які призначаються судді у відставці, за його вибором, та за рахунок коштів Державного бюджету України як захід матеріального забезпечення у зв`язку з настанням певної обставини.

Отже, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, в залежності від того виду матеріального забезпечення, який обрав суддя при виході у відставку: із пенсії чи щомісячного довічного грошового утримання, тобто із того доходу, який суддя отримував на час настання смерті.

ОСОБА_2 на момент смерті отримував щомісячне довічне грошове утримання судді, що не заперечується відповідачем, а тому ОСОБА_1 , яка перебувала на його утриманні, має право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника у розмірі 50% доходу, який мав годувальник на час настання смерті, тобто 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Конституційний Суд України в п. 1 ч. 4 рішення № 4-рп/2016 від 08.06.2016 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, зазначив, що у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно, зміна розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання – є підставою для зміни розміру пенсії, в даному випадку, по втраті годувальника, призначеної виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки – "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Так, листом ГУПФУ в Полтавській області від 12.08.2020 №101653 відмовлено гр. ОСОБА_1 у перерахунку пенсії згідно з заявою від 03.08.2020, до якої позивачем було додано довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 10.07.2020 №05/1754/2020-вик у зв`язку з відсутністю у чинному пенсійному законодавстві правових підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Водночас суд зазначає, що ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.06.2016 №4-рп/2016 (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) зауважив таке: "Гарантії незалежності суддів встановлено у ст.48, 52 розд. III, ст.117 розд. VII, розд. IX, X Закону України "Про судоустрій і статус суддів у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці – щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією гарантій незалежності суддів".

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 Конституційний Суд України констатував, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі щодо неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції (абзац 2 пункту 3 мотивувальної частини).

01.07.2020 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Полтавській області ОСОБА_1 видано довідку від 01.07.2020 №05/1754/2020-вик про розмір суддівської винагороди судді місцевого суду станом на 01.01.2020, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.

Процес призначення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці здійснюється відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20.03.2017 №5-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за №200/1489 (далі - Порядок №3-1).

Зазначений порядок передбачає, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з 01 числа місяця, наступного за місяцем, у якому змінилися розміри складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, а не з дня зміни розміру складових суддівської винагороди.

Також, Порядком 3-1 визначено, що до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 отримував довічне грошеве утримання суддів у відставці, а позивач отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, Порядком №3-1 передбачено право на проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці особі, яка має статус судді у відставці та отримує гарантоване державою матеріальне забезпечення за здійснення правосуддя, тобто, враховуючи, що позивач отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а саме її чоловіка, розмір якої залежить від щомісячного довічного грошового утримання, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для перерахунку розміру пенсії позивача.

Враховуючи те, що пенсія по втраті годувальника призначена ОСОБА_1 виходячи з розміру довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_2 то підставою для її перерахунку є зміна розміру грошового утримання померлого судді у відставці.

Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено позивачу в перерахунку пенсії на підставі заяви від 03.08.2020 з урахуванням довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 10.07.2020 №05/1754/2020-вик.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позов, що позивачем заяву було подано не у відповідності до вимог, встановлених Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і що вона була розглянута згідно норм Закону України "Про звернення громадян", то суд зазначає наступне.

Зміст поданої заяви позивачем від 03.08.2020 про здійснення перерахунку пенсії очевидно дає змогу оцінити її намір щодо перерахунку пенсії. В заяві зазначено дату народження позивача, адресу проживання, паспортні дані, ідентифікаційний номер, номер телефону, до заяви додано довідку, видану Територіальним управлінням ДСА України в Полтавській області про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

В той же час, відповідач, розглянувши вказану заяву та надавши на неї відповідь від 12.08.2020 фактично по суті розглянув таку заяву позивача та відмовив в її задоволенні.

Тому, зазначаючи про це лише у відзиві, а не у відповіді на заяву позивача, відповідач допускає надмірний формалізм, наслідком чого є порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №748/696/17.

З огляду на викладене, слід визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по втраті годувальника.

З приводу вимоги позивача провести перерахунок пенсії без застосування обмеження максимальним розміром відповідач зазначав, що статтею 37 ЗУ «Про державну службу», передбачено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

В той же час, надаючи оцінку вказаній вимозі та запереченням відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 37 Закону № 3723-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 р. N 213-VIII, визначено, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Частиною третьою статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до частини третьої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Разом з цим, зазначені норми законів введено Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

Частиною першою статі 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з статтею 10 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Відповідно до частини третьої статті 45 України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Системно аналізуючи наведенні положення законів, приходимо до висновку, що призначення пенсії відбувається лише під час першого звернення за її призначенням після виникнення у особи право на пенсії в перше. У випадку коли у особи виникало право на інший вид пенсії після вже призначення їй пенсії відбувається переведення з одного виду пенсії на інший.

Позивачу пенсія вперше призначена у листопаді 2005 року, що не заперечується відповідачем по справі.

В подальшому, після смерті годувальника ( ОСОБА_2 ) у позивача виникло право на перехід на пенсію по втраті годувальника, яким він і скористався, отже в цьому випаду відбулось переведення позивача з одного виду пенсії на інший, а саме з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

частини третьої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213–VIII;

абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213–VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911–VIII;

пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213–VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Встановлено наступний порядок виконання цього рішення:

частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453–VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213–VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192–VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";

абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакціях Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213–VIII, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911–VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п`ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453–VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд“ від 12 лютого 2015 року № 192–VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку";

не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213–VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Також вказано, що рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Пунктом 13-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено обмеження максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Враховуючи те що на цей час судді у відставці отримують довічне утримання без обмеження його максимального розміру то і померлий чоловік ОСОБА_1 , будучи живий на цей час, як суддя у відставці мав би право на отримання довічного грошового утримання без обмеження його максимального розміру. Враховуючи, те що ОСОБА_1 отримує пенсію з 2005 року, тобто перше призначення пенсії відбулось до 1 січня 2016 року, а у подальшому відбулось її переведення на пенсію по втраті годувальника (положення Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до нього не застосовується в силу пункту 2 Прикінцевих положень цього закону), а розрахунковою величиною пенсії позивача по втраті годувальника є розмір довічного грошового утримання, який згідно вказаного рішення Конституційного Суду України не може бути обмеженим, то і розмір пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника не підлягає обмеженню.

Також з метою захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника з 01.03.2020 у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 з урахуванням довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 10.07.2020 №05/1754/2020-вик з урахуванням проведених виплат та без обмеження граничного розміру.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Полтавській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії по втраті годувальника.

Зобов`язати Головне управління ПФУ в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника з 01.03.2020 у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 з урахуванням довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області від 10.07.2020 №05/1754/2020-вик з урахуванням проведених виплат та без обмеження граничного розміру.

Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (Вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г.Ясиновський