Рішення № 92196283, 15.10.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2866/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

28.07.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 9938 (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням уточнення, просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо невиплати в день звільнення 01.08.2017 ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 22483,39 грн та компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 7567,81 грн;

стягнути з Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні на суму 185687,76 грн;

стягнути з Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн та судовий збір в сумі 1857 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 31.08.1995 по 01.08.2017 ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині 9938 та наказом № 415-ос від 01.08.2017 позивача було звільнено з військової служби. 29.04.2020 на картковий рахунок позивача від відповідача надійшли грошові кошти з коментарем до операції “зарплата, Військова частина 99” в сумі 22483,39 грн, а також 29.05.2020 надійшли грошові кошти в сумі 7567,81 грн з тим же коментарем до операції.

Тобто, відповідач здійснив розрахунок з позивачем після його звільнення 01.08.2017 лише 29.05.2020. Згідно довідки № 620 від 21.07.2020 за червень та липень 2017 року ОСОБА_1 за два місяці отримав грошове забезпечення в сумі 10975.80 грн. Кількість календарних днів за період з 01.08.2017 по 29.05.2020 становить 1032, без урахування дати звільнення. Середньоденний заробіток становить 10975,80 грн:61 день= 179,93 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку: 179.93 грн х 1 032 дня = 185687,76 грн.

Отже, на думку позивача стягненню з Військової частини 9938 на його користь підлягає середнє грошове забезпечення у сумі 185687,76 грн, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою суду від 03.08.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, - залишено без руху.

Ухвалою суду від 07.08.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника відповідача 27.08.2020 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнає та просить у задоволенні позову відмовити повністю з огляду на наступне (а.с.65-71).

Військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми статті 117 КЗпП України, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.

Згідно статті 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» Луганський прикордонний загін ім. Героя України полковника Євгенія Пікуса - це орган охорони державного кордону, який безпосередньо виконує поставлені перед Державною прикордонною службою України завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону України.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України - Кодекс законів про працю України не поширюється.

Згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення.

Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Закон України «Про оплату праці» визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечений відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.13 № 774/13/84-13 чітко вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Тому, на думку відповідача, доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв`язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. При нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру. Отже, застосування статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Більш того вважає, що заявлена позивачем сума середнього заробітку є неспівмірною по відношенню до суми з якої, на думку позивача прострочена виплата в день звільнення.

Одночасно з відзивом на позовну заяву, відповідачем надано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу шляхом відмови у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн (а.с.79-81).

В обгрунтування вказаного клопотання відповідачем зазначено, що наданий позивачем акт приймання - передачі наданих послуг №26 від 27.07.2020 містить вид послуг, а саме «надання консультацій, запитів, збору доказів, робота з нормативною базою та судовою практикою склала 2500 грн; складання позовної заяви склала 2500 грн», які не передбачені договором про надання правової допомоги № б/н від 01.07.2020. В п.1.2 договору про надання правової допомоги № б/н від 01.07.2020 зазначено, що адвокат: надає замовнику консультаційні та юридичні послуги; представляє замовника …. з усіма правами, у тому числі з правом пред`явлення позову. В договорі про надання правової допомоги б/н від 01.07.2020 зовсім не передбачена така послуга, як збір доказів (постанова ВСУ від 22.12.2018 № 826/856/18).

Щодо складності справи, відповідач зазначає, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувають аналогічні справи, де представником позивачів є також ОСОБА_2 . Для даної категорії справ достатньо надати докази фактичного розрахунку з позивачем, а зроблені копії документів (адвокатські запити) не мають впливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навиків. Також, зазначено, що адвокат при наданні правової консультації позивачу не виконав умови п. 1.2 договору про надання правової допомоги від 01.07.2020 та не вірно роз`яснив позивачу законодавство, яким врегульовано дані правовідносини.

Отже, на думку відповідача, представником позивача не доведено витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн, а перелічені послуги в акті приймання – передачі наданих послуг №26 від 27.07.2020, не співпадають дійсності виконаних послуг, відповідно до договору б/н від 01.07.2020.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив дійсну військову службу у військовій частині 9938 в період з 31.08.1995 по 01.08.2017, має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 04 серпня 2015 року (а.с.15-19,76).

Наказом начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія ПІКУСА Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01.08.2017 № 415-ОС, виключено 01.08.2017 зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшого прапорщика ОСОБА_1 (П - 018238), старшого техніка групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Біловодськ» ІІІ категорії (тип Б), відповідно до підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини 8 статті 26, з правом носіння військової форми одягу (а.с.75).

Після звільнення позивача, з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за період з 2015-2017 роки.

Згідно банківської виписки та розрахункового листа за травень 2020 року №603 від 17.07.2020, позивачем отримано на картковий рахунок 29.04.2020 та 29.05.2020 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як особа, яка має статус учасника бойових дій за 2015-2017 роки в сумі 22483,39 грн та 7567,81 грн (а.с.20).

Отже, відповідачем здійснено остаточний розрахунок з позивачем після його звільнення 01.08.2017 лише 29.05.2020.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 статті 12 Закону № 351-ХІІ встановлено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (пункт 20 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі Закон № 1932-ХІІ).

Приписами абзацу п`ятого статті 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Вищевказане кореспондується із правовим висновком Великої Палати Верховного суду, викладеним у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Змістом частини 3 статті 24 Законом № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виплачено позивачу:

- 29.05.2020 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як особі, яка має статус учасника бойових дій за 2015-2017 роки в сумі 7567,81 грн;

- 29.04.2020 індексацію грошового забезпечення за 2015-2017 роки в сумі 22483,39 грн (а.с.20-30).

Матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем, що останнім було проведено остаточний розрахунок з позивачем 29.05.2020, при цьому, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення 01.08.2017.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини 01.08.2017, не здійснено з ним розрахунку за всіма належними на день звільнення видами грошового забезпечення.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність в спірних правовідносинах протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 на день звільнення 01.08.2017 повного розрахунку, у зв`язку із звільненням (компенсація за невикористану додаткову відпустку та індексація грошового забезпечення).

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 29.05.2020, за період із 01.08.2017 по день фактичного розрахунку Військова частина 9938 зобов`язана нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Як вбачається з довідок Військової частини 9938 від 19.08.2020 № 694 та від 30.09.2020 №694, середньоденний розмір грошового утримання позивача становить 179,93 грн (а.с.73,89,92).

Разом з тим, розрахунок середнього заробітку позивача проведено без урахування індексаційних виплат грошового забезпечення ОСОБА_1 в червні 2017 року у сумі 1367,41 грн та в липні 2017 року в сумі 1367,41 грн, згідно з довідкою – розрахунком № 773 від 30.09.2020 (а.с.88,93).

Відповідно, середньоденний заробіток позивача складає 224,76 грн із розрахунку: 10 975,80 + 1367,41 + 1367,41 =13710,62) : 61 день (червень та липень 2017 року) = 224,76 грн.

Кількість календарних днів за період з 01.08.2017 по 29.05.2020 становить 1032, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 231952,32 грн (224,76*1032= 231 952,32).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

В спірних правовідносинах відповідачем в добровільному порядку було виплачено позивачу належні йому суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки у розмірі 7567,81 грн та індексації грошового забезпечення за 2015-2017 роки в сумі 22483,39 грн, а не за рішенням суду.

Отже, беручи до уваги добровільне виконання відповідачем своїх обов`язків щодо виплати індексації та грошової компенсації, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявленої позивачем до стягнення суми середнього заробітку, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000,00 грн.

Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2017 по 29.05.2020 частково обґрунтованими на суму 3000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно положень статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Аналіз положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (пункт 2 частини третьої статті 134 КАС України).

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

Згідно частин шостої, сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, законодавець визначив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та при наявності зазначеного положення суд розглядає питання співмірності витрат.

Представником позивача на підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію №26 від 27.07.2020 про сплату позивачем коштів у сумі 5000,00 грн за надання послуг, зазначених в акті приймання – передачі наданих послуг №26 від 27.07.2020 (а.с.34).

Матеріали справи містять договір б/н від 01.07.2020 (далі - Договір) про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Солодовніковим Олександром Петровичем (а.с.31).

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Договору про правову допомогу, за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком №1 до цього Договору (а.с.31).

Відповідно до підпункту 1.2 Договору, адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень: надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього перед фізичними особами, в органах державної влади, в органах Державної прикордонної служби, органах прокуратури, МВС та СБУ, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, в тому числі оскарження дій та бездіяльності службових та посадових осіб; представляє замовника з усіма правами, які надано законом позивачу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстави або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені замовника державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах замовника не передбачених даним Договором; представляє інтереси замовника в судах, в органах прокуратури, МВС та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів замовника (а.с.31).

Згідно із додатком №1 до Договору про правову допомогу, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 Договору від 01.07.2020 замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 5000 грн щодо стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової частини 9938 (а.с.32).

Послуги адвоката з питань правової допомоги прийнято позивачем згідно акта від 27.07.2020 приймання-передачі наданих послуг №26 до додатку до договору про надання правової допомоги № б/н від 01.07.2020, відповідно до якого вартість послуг адвоката за цим актом складає 5000,00 грн, у тому числі: 2500,00 грн - вартість надання консультацій, запитів, збору доказів, складання клопотання; 2500,00 грн - складання позовної заяви (а.с.33).

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що акт приймання - передачі наданих послуг №19 від 24.06.2020 містить вид послуг, як то надання консультацій, запитів, збір доказів, робота з нормативною базою та судовою практикою, складання позовної заяви, що не передбачено договором про надання правової допомоги №б/н від 01.07.2020, оскільки згідно акта прийому передачі, позивачем прийнято від адвоката послуги такі як, надання консультацій, запитів, збору доказів, складання клопотання, складання позовної заяви (до того ж збір доказів не є виокремленою послугою). Тобто, Договором чітко визначено, що адвокат надає замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту його інтересів, отже послуги, вказані в акті прийому передачі, спрямовані саме на захист інтересів позивача.

Доводи відповідача щодо неправильного посилання представника позивача на спеціальне законодавство, судом до уваги також не беруться, оскільки правову оцінку спірним правовідносинам наводить у судовому рішенні саме суд, а сторони посилаються на правові норми на власний розсуд та власну правову позицію.

Проте, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі “East/West Aliance Limited” проти України”), обгрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами та те, що справа не є складною, адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, не надавав відповіді на відзив на позовну заяву, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами до 1000 грн, на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України та відповідно визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 5000 грн.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 1857,00 грн, як за вимогу майнового характеру, виходячи з ціни позову 185687,76 грн, при цьому суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог на суму 3000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Хоча суд і дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову та зменшив розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнення позивача зі служби, однак, судом встановлено, що даний спір виник саме через протиправну бездіяльність відповідача, тому витрати зі сплати судового збору в сумі 1856,88 грн (сума судового збору, яку позивач мав сплатити при зверненні до суду з даним позовом) підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 9938 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9938 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 22483,39 грн та компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 7567,81 грн, в день звільнення 01.08.2017.

Стягнути з Військової частини 9938 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2017 по 29.05.2020 в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 9938 (просп. Перемоги, 58, м.Лисичанськ, Луганська область, 93120, код ЄДРПОУ 14321736) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян