Ухвала суду № 92195709, 13.10.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

13 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/16949/20

категорія 109020100

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Попова О. Г., розглянувши позовну заяву Об`єднання співвласників багатокварирного будинку "Скорик" до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Скорик" з позовом до Житомирської міської ради, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської міської ради № 1851 «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині п. 5 Додатку 3 до вказаного рішення, яким Житомирській міській об`єднаній територіальної громаді в особі Житомирської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою формування земельної ділянки пл. 0,07 га за адресою м. Житомир, пров. Скорульського, 6а у м. Житомирі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (03.07).

За правилами пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає, що між позивачем та Житомирською міською радою наявний спір про право.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових відносинах, зокрема, спорах фізичних та юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до положень частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюються в порядку іншого судочинства.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що 03 квітня 2020 року Житомирською міською радою прийнято рішення № 1851 «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» за яким надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земель комунальної власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади в особі Житомирської міської ради з метою формування земельних ділянок для подальшого оформлення права користування земельними ділянками. Згідно п. 5 Додатку 3 до вказаного рішення Житомирській міській об`єднаній територіальної громаді в особі Житомирської міської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою формування земельної ділянки пл. 0,07 га за адресою м. Житомир, про в. Скорульського, 6 а у м. Житомирі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (03.07).

Позивач вказує в позові, що згідно Генерального плану м. Житомира землі по пров. Скорульському призначені для мало та середньо поверхової житлової забудови (тобто для житлової забудови) і не призначені для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, які відносяться до об`єктів громадської забудови. А відтак вказане цільове призначення суперечить Генеральному плану м. Житомира. Крім того призначення земельної ділянки 03.07, як вказано у рішенні, є цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Тобто іншим цільовим призначенням, ніж вказано у рішенні. Таким чином, позивач вважає, що рішення Житомирської міської ради № 1851 «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині п. 5 Додатку 3 є протиправним та таким що підлягає скасуванню.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою формування земельної ділянки площею 0,07 га за адресою м. Житомир, провул. Скорульського, 6 а у м. Житомирі із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що стало підставою для оскарження рішення Житомирської міської ради № 1851 «Про надання суб`єктам земельних відносин дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в частині п. 5 Додатку 3

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки міська рада, приймаючи оскаржуване рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не мала публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржуване рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стосувалося іншої особи (Житомирської міської об`єднаної територіальної громаді в особі Житомирської міської ради), а не позивача.

Аналогічну правову позицію викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 442/2852/17.

Крім того, в постанові від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 за позовом селянського (фермерського) господарства "Надія" до Головного управління Держземагентства у Полтавській області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання дій неправомірними, визнання протиправним та скасування наказу, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 825/478/17, від 06.06.2018 у справі № 826/631/15, від 20.09.2018 у справі № 816/389/15-а.

За правилами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки позивачем подано позов до відповідача з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із земельних відносин, то суд дійшов висновку, що відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України вказані позовні вимоги повинні розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

А згідно з частиною шостою цієї статті, в такому випадку, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити, оскільки позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. З огляду на суб`єктний склад сторін спору він повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (надалі - Закон №3674-VI). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Відмовити Об`єднанню співвласників багатокварирного будинку "Скорик" у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Повернути з Державного бюджету України на користь Об`єднання співвласників багатокварирного будинку "Скорик" (вул. Михайлівська, 11/2, Житомир, 10014. Код ЄДРПОУ 14839348) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп, сплаченого на підставі квитанції №07-8430107/С від 07.10.2020.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.Г. Попова