Рішення № 92195554, 15.10.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2020 р. Справа№200/7866/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мозгової Н.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного військового комісаріату, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області, Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

25 серпня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Новотрубна, 16), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:37967785, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т Миру, 68), Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області (код ЄДРПОУ: відсутній, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Торська, 14) про визнання протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року; зобов`язання Донецький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року; стягнення з Донецького обласного військового комісаріату грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року у розмірі 42016,80 грн.; стягнення з Донецького обласного військового комісаріату суми середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, а саме з 25.10.2019 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення у розмірі 597,72 грн. помноженого на кількість робочих днів у зазначеному періоді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2015 році він набув статусу учасника бойових дій. Наказом військового комісара Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату (по стройовій частині) від 25.10.2019 року №124 його виключено з 25.10.2019 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вважає, що він, як учасник бойових дій набув право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів. Проте, протягом військової служби і до дня звільнення з військової служби додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не надавалась, а відповідна грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 роки не виплачувалась. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою суду від 27.08.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію обґрунтував тим, що в період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій , що передбачена ст.16-2 Закону України «Про відпустки» терміном 14 днів припиняється, оскільки в період з 17.03.2014 року в Україні розпочався та діє особливий період. Зазначив, що на день видання наказу військового комісара Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату від 25.10.2019 року №124 про виключення зі списків військової частини позивач рапорт на виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій терміном 14 днів не подавав. Вказав, що про при прийнятті рішення про стягнення середнього заробітку слід врахувати принцип співмірності.

Позивач через відділ діловодства та документообігу суду надав відповідь на відзив, у якому додав, що надання додаткової відпустки учасникам бойових дій прямо передбачено п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає, що в розумінні цього Закону та Закону України «Про відпустки» відпустка учасникам бойових дій віднесена до категорії додаткових відпусток. Додав, що не доречно приймати до уваги висновок Верховного Суду по справі №545/1881/16-а, оскільки позивачем у даній справі є цивільна особа, яка не була позбавлена права на додаткову відпустку, яка надається учаснику бойових дій. Просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Треті особи пояснень з приводу заявлених позовних вимог не надали.

Розглянувши адміністративний позов, перевіривши доводи, викладені в адміністративному позові, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 (а.с.8-9).

Судом встановлено, що позивач військову присягу прийняв 28.07.2015 року та проходив військову службу у Слов`янському об`єднаному міському військовому комісаріаті у Донецькій області (а.с.10).

Відповідно до витягу з наказу військового комісара Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату у Донецькій області (по стройовій частині) від 25.10.2019 року №124 солдата ОСОБА_1 , діловода відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України, з 25.10.2019 року виключено зі списків особового складу Слов`янського ОМВК та знято з усіх видів забезпечення (а.с.14).

Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 19.11.2019 року №04/2724, позивач у період з 28.07.2015 року по 23.05.2016 року, з 07.06.2016 року по 03.10.2016 року, з 19.10.2016 року по 23.08.2017 року, з 23.09.2017 року по 05.02.2018 року, з 20.02.2018 року по 30.04.2018 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (а.с.12).

Відповідно до довідки про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганський областях, забезпеченні їх здійснення від 21.11.2019 року №04/2757, позивач у період з 10.05.2018 року по 15.11.2018 року, з 30.11.2018 року по 03.06.2019 року, з 05.07.2019 року по 25.10.2019 року безпосередньо приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпечення її здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів у м. Слов`янськ Донецької області (а.с.13).

20.12.2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача з питанням про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 роки (а.с.15).

Листом від 15.01.2020 року №10/10 відповідач повідомив про те, що в особливий період додаткові оплачувані відпустки, які визначені ст.19 Закону України «Про відпустки» не надаються (а.с.18).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 25.11.2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.11).

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1-2, ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій, додаткової відпустки протягом 2015-2018 років.

Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8, абз. 3 п. 14, п. 17, п. 18, п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій (а.с.11), та наказом від 25.10.2019 року виключений зі списків особового складу Слов`янського ОМВК, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати за час проходження військової служби останньому не надавалася

У матеріалах справи відсутні відомості про виплату при звільненні позивача компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.

Таким чином, на момент звільнення позивача відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015- 2018 роки.

Посилання відповідача на не подання позивачем рапорту, як причину невиплати оспорюваної компенсації, суд не приймає до уваги, оскільки системний аналіз норм розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 дає підстави для висновку, що виникнення обов`язку відповідача провести виплати пов`язується саме із фактом звільнення військовослужбовця та не залежить від подання чи не подання ним рапорту.

Посилання відповідача на те, що позивач мав звернутись до суду з позовом щодо оскарження наказу №124 від 25.10.2019 року в частині щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд не приймає до уваги, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік, тому, враховуючи допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 25.10.2019 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Донецького обласного військового комісаріату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року у розмірі 42016,80 грн., розрахунок якої наведено позивачем у своєму позові, суд зазначає, що нарахування відповідних сум належить до компетенції відповідача, а тому наданий позивачем розрахунок не може бути прийнятий до уваги.

З огляду на викладене вище, з урахуванням положень ч. 2 ст.245 КАС України, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військову частину А 0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 25.10.2019 року, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує, що саме такий спосіб захисту порушеного права був застосований Верховним Судом у вищезазначеній зразковій справі № 620/4218/18.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Донецького обласного військового комісаріату суми середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, а саме з 25.10.2019 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення у розмірі 597,72 грн. помноженого на кількість робочих днів у зазначеному періоді, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, середньоденне грошове забезпечення складає: 21933,16 грн. (10966,58 грн. + 10966,58 грн.): 61 календарний день (31 календарних днів у серпні 2019 року + 30 календарних днів у вересні 2019 року) = 359,56 грн. (а.с.54).

Період затримки повного розрахунку при звільненні позивача становить з 28.10.2019 року (перший робочий день після звільнення позивача) по дату прийняття судом рішення у цій справі, тобто по 15.10.2020 року включно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 28.10.2019 року (перший робочий день після звільнення позивача) по день винесення рішення суду 15.10.2020 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» становить 88092,20 грн. (245 робочих днів х 359,56 грн.).

Оцінюючи позовну вимогу про стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки за несвоєчасний розрахунок при звільненні по день ухвалення рішення суду станом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд приходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 2000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст.139 КАС України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в даній справі позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Новотрубна, 16), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:37967785, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр.-т Миру, 68), Слов`янського об`єднаного міського військового комісаріату Донецької області (код ЄДРПОУ: відсутній, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вулиця Торська, 14) про визнання протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року; зобов`язання Донецький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року; стягнення з Донецького обласного військового комісаріату грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року у розмірі 42016,80 грн.; стягнення з Донецького обласного військового комісаріату суми середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення, а саме з 25.10.2019 року по день ухвалення судом рішення, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення у розмірі 597,72 грн. помноженого на кількість робочих днів у зазначеному періоді – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Новотрубна, 16) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року.

Зобов`язати Донецький обласний військовий комісаріат (код ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Новотрубна, 16) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік включно, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.10.2019 року.

Стягнути з Донецького обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ: 08301764, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вулиця Новотрубна, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку після звільнення з 28.10.2019 року по 15.10.2020 року у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні решти частини позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.А. Мозговая