Рішення № 92194970, 15.10.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року ЛуцькСправа № 140/13415/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; зобов`язання призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 вказаного Закону з моменту звернення із заявою.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що народилася та проживає в селі Хотешів Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесене до зони гарантованого добровільного відселення; має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. У травні 2020 року звернулася до Камінь-Каширського відділу ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Однак відповідач відмовив у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що період її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить лише 2 роки 9 місяців 19 днів. До такого висновку відповідач дійшов з тих підстав, що з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року вона працювала на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

ОСОБА_1 вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки хоч і працювала позмінно з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року медичною сестрою в Заболоттівській центральній районній лікарні, проте фактично з 01 січня 1986 року по 23 вересня 1991 року проживала в селі Хотешів Камінь-Каширського району, а надалі з 23 вересня 1991 року по 14 листопада 2001 року – в селі Добре Камінь-Каширського району, про що їй Хотешівською сільською радою видані довідки від 11 березня 2020 року №626 та від 10 липня 2020 року №1337. Робота поза зоною гарантованого добровільного відселення не може свідчити, що вона не проживала в цій зоні безперервно. Крім того, позивач зазначила, що період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується також наявністю у неї посвідчення, яким встановлено статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії як такій, що постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

З наведених підстав позивач вважає, що відмова відповідача в призначенні їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є такою, що не відповідає вимогам законності та ґрунтується на хибному тлумаченні норм законодавства, чим порушує її право на соціальний захист, а тому просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Згідно із частиною третьою статті 263 КАС України заявами по суті справи є позов та відзив.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.42-46). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області (Камінь-Каширський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду поданих документів Управлінням було прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії. Так відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” пенсія із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи (але не більше 6 років) призначаються особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. До досягнення віку 60 років (54 роки для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (АЕС)) та у зв`язку із поетапним підняттям пенсійного віку для жінок відповідно до абзацу двадцять третього частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-19 право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу (у 2019 році – 20 років) мають жінки 1961 року народження (1966 року народження – для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та народилися з 01 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року).

Відповідач зазначив, що згідно з довідкою Комунального підприємства “Заболоттівська районна лікарня” від 13 грудня 2019 року №113 позивач у період з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року працювала на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Тому, на думку відповідача, цей період не може бути зарахований для зниження пенсійного віку. Враховуючи факт роботи на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить 2 роки 9 місяців 19 днів, що не дає позивачу права на початкову величину зниження пенсійного віку. За таких обставин ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

ГУ ПФУ у Волинській області вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії відповідає нормам чинного законодавства, а тому просило відмовити в задоволенні позову повністю.

09 жовтня 2020 року від представника позивача надійшли письмові заперечення на відзив, у яких він просив відхилити доводи відповідача (а.с.90-91). Разом з тим, подання інших заяв по суті, окрім позову та відзиву, частиною третьою статті 263 КАС України не передбачено.

Частиною другою статті 263 КАС України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини другої статті 262 КАС України у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, розгляд справи по суті розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною другою статті 262, частиною другою статті 263 КАС України.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що стверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Волинською обласною державною адміністрацією 06 лютого 2020 року повторно замість посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.11).

13 травня 2020 року позивач звернулася до Камінь-Каширського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, надавши відповідний пакет документів (а.с.81, 87).

За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів відповідач листом від 15 червня 2020 року №0300-0315-8/17271 повідомив заявницю, що враховуючи факт роботи у період з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить 2 роки 9 місяців 19 днів, а тому 20 травня 2020 року Управлінням прийнято рішення №032950003674 про відмову у призначенні їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (а.с.12). Інформуючи про своє рішення, відповідач покликався на довідку від 13 грудня 2019 року №113, видану Комунальним підприємством “Заболоттівська районна лікарня”, згідно з якою ОСОБА_1 у період з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року працювала на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, хоч відповідно до довідки Хотешівської сільської ради від 11 березня 2020 року №626 вона була зареєстрована та проживала у селі Хотешів з 01 січня 1986 року по 23 вересня 1991 року, а з 23 вересня 1991 року по 14 листопада 2001 року – в селі Добре Камінь-Каширського району Волинської області.

Позивач, вважаючи, що з урахуванням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” набула право на пенсію із зменшенням пенсійного віку, у призначенні якої їй протиправно відмовлено, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Стаття 46 Конституції України гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” і цього Закону.

За умовами частини першої статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Водночас, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, зменшення віку становить 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (пункт пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту суспільних правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Згідно зі статтею 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ визначено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ встановлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. У свою чергу, частиною третьою статті 65 Закону №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”.

В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (далі – Порядок №551), уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).

Із системного аналізу наведених правових норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше трьох років. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи”. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 22 січня 2019 у справі №129/1535/17, від 11 вересня 2019 року у справі №205/8713/16-а, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 (серія НОМЕР_1 , видане Волинською обласною державною адміністрацією 06 лютого 2020 року повторно, замість посвідчення серії НОМЕР_2 ), відповідно до якого вона має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

З довідки Хотешівської сільської ради Камінь-Каширського району від 11 березня 2020 року №626, яка надавалась позивачем разом із заявою про призначення пенсії, слідує, що ОСОБА_1 дійсно з 01 січня 1986 року по 23 вересня 1991 року була зареєстрована і постійно проживала в селі Хотешів Камінь-Каширського району Волинської області, де вона надалі проживає з 14 листопада 2001 року. Тут же зазначено, що в Книзі №6 за 1986-1990 роки міститься запис про місце роботи і посаду: “смт. Заболотье, м/с”; підстава: погосподарські книги за 1986-2020 роки (а.с.56).

Як свідчить довідка від 05 травня 2020 року №361, видана виконкомом Добренської сільської ради Камінь-Каширського району, ОСОБА_2 з 23 вересня 1991 року по 14 листопада 2001 року була зареєстрована і постійно проживала в селі Добре Камінь-Каширського району Волинської області. Довідка видана на підставі по господарських книг за 1991-1995 роки №5, за 1996-2000 року №3, за 2001-2005 роки №3 (а.с.57).

Обидва населені пункти (село Хотешів та село Добре Камінь-Каширського району Волинської області) відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Проживання ОСОБА_1 в населених пунктах, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року (період проживання для початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки) підтверджується зазначеними вище довідками. Станом на 01 січня 1993 року позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення більше 6 років, що є підставою для зменшення пенсійного віку ще додатково на 3 роки.

Однак відповідач за період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року врахував лише 2 роки 9 місяців 19 днів, мотивуючи тим, відповідно до довідки Комунального підприємства “Заболоттівська районна лікарня” від 13 грудня 2019 року №113 позивач з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року працювала в населеному пункті, який не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

На переконання суду помилковим є твердження відповідача про непідтвердження факту проживання ОСОБА_1 на території гарантованого добровільного відселення, враховуючи її роботу на посаді медсестри в Заболоттівській центральній районній лікарні з 01 серпня 1985 року по 12 березня 1990 року. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_3 позивач зарахована на посаду дільничної медсестри Заболоттівської районної лікарні, з 29 квітня 1986 року вона медсестра цієї лікарні, звідки звільнена 19 березня 1988 року. Надалі після незначної перерви з 03 травня 1988 року позивач прийнята на посаду медсестри поліклініки Заболоттівської районної лікарні (до 12 березня 1990 року) (а.с.74-75).

Водночас, цей факт не є перешкодою для врахування усього періоду проживання ОСОБА_1 станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення. Суд вважає, що ні відомості трудової книжки, ні довідка від 13 грудня 2019 року №113, на яку покликався відповідач (вказана довідка суду надана не була), не можуть спростувати факт постійного проживання позивача у зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою відповідного органу місцевого самоврядування.

Окрім того, суд наголошує, що позивач також надала основний документ, що підтверджує її право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, – посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), яке підтверджує той факт, що станом на 01 січня 1993 року ОСОБА_1 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий ОСОБА_1 статус скасований.

Отже, висновки про непідтвердження місця проживання позивача у період, зокрема, з 26 квітня 1986 року (з дати аварії) по 12 березня 1990 року є лише припущенням відповідача. Тому відповідач безпідставно дійшов висновку, що поданими документами не підтверджено період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року.

Наведені обставини в їх нерозривній сукупності свідчать про наявність у позивача необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю, що, у свою чергу, призводить до виникнення у неї права на користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин за період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року позивач має право на зменшення пенсійного віку на 3 роки – початкова величина зниження пенсійного віку (у зв`язку із проживанням у зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року), а також додатково на 1 рік за два повних роки проживання.

Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Матеріали справи містять копію протоколу ГУ ПФУ у Волинській області від 17 серпня 2020 року №032950003674 (а.с.95). Разом з тим, у листі відповідача від 15 червня 2020 року №0300-0315-8/17271 ОСОБА_1 повідомлено про прийняте рішення від 20 травня 2020 року №032950003674 про відмову у призначенні їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

З огляду на різну дату прийняття, суд не може ідентифікувати протокол ГУ ПФУ у Волинській області від 17 серпня 2020 року №032950003674 як те рішення, про яке мова йде у листі від 15 червня 2020 року №0300-0315-8/17271. Протокол від 17 серпня 2020 року №032950003674 не є предметом позову. Крім того, цей протокол не містить відомостей, про призначення якого виду пенсії відмовлено ОСОБА_1 та за нормами якого закону, які умови для призначення пенсії не виконуються. Разом з тим, з наданих відповідачем до відзиву на позов копій документів видно, що ОСОБА_1 двічі зверталася із заявами про призначення пенсії – 13 травня 2020 року та 11 серпня 2020 року (а.с.81, 87; 84-85).

Рішення, яке мало бути прийняте відповідно до вимог частини п`ятої статті 45 Закону №1058-IV за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2020 року, відповідач суду не надав (таке не було надіслане і позивачу). Тому слід дійти висновку, що відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідач не забезпечив всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх поданих документів, як того вимагають положення пункту 4.7 Порядку №22-1, а дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення їй пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ. Оцінці дотримання усіх умов, що визначають право на призначення пенсії за віком (щодо віку і страхового стажу), відповідач не вдавався.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі №204/362/17 вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що суд як орган, уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.

Оскільки суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а відповідач в порушення вказаних вище приписів чинного законодавства України, відмовляючи позивачу листом у призначенні пенсії, не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття останньою права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви від 13 травня 2020 року, то суд позбавлений можливості вирішити по суті спір в частині зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком.

Відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з огляду на зазначені обставини та норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, пункту 10 частини другої статті 245 КАС України суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання повторно розглянути її заяву від 13 травня 2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 вказаного Закону з урахуванням висновків суду про зниження позивачу пенсійного віку на початкову величину та додатково 1 рік за два роки проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог.

Як визначено статтею 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач просила стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн, а також витрат на правничу допомогу у сумі 1500,00 грн. Щодо такого розміру судових витрат заперечив відповідач, покликаючись на їх необґрунтованість та непропорційність.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Матеріали справи містять копію договору про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року №39, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Панасюком І.І. (а.с.30), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 02 листопада 2018 року серії ВЛ №1054 (а.с.31), ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1009159 (а.с.32), квитанцію до прибуткового касового ордеру від 30 червня 2020 року на суму 1500,00 грн (а.с.33).

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до пунктів 1.7, 4.1 договору про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року №39 за правову допомогу, передбачену в підпункті 1.2 договору, замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному додатком №1 до цього договору. Розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються сторонами в додатках до цього договору.

Надаючи оцінку доведеності витрат на правничу допомогу та обґрунтованості їх розміру, суд зауважує, що незважаючи на те, що договором про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року №39 передбачено визначення розміру винагороди за правову допомогу шляхом підписання сторонами додатка №1 до договору, такий додаток суду не надано, як і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, надання якого суду обумовлено частиною четвертою статті 134 КАС України. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу, їх розумну необхідність для цієї справи, пропорційність до предмета спору. Відтак, у суду відсутні підстави присуджувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн із відповідача.

Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 840,80 грн, що підтверджуються квитанцією від 09 вересня 2020 року №1010332255, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.5, 36).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 244-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 травня 2020 року про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк