Рішення № 92193108, 24.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1359/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Приватного комунально-побутового підприємства "ТЕПЛОКОМУНСЕРВІС"простягнення 1 781 785,19

Представники сторін:

від позивача: Пронюк В.Я.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Приватного комунально-побутового підприємства "ТЕПЛОКОМУНСЕРВІС" про стягнення 1 781 785,19 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 484 272,84 грн. нарахованої пені, 293 786,46 грн. 3 % річних та 1 003 725,89 інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1359/20 від 20.05.2020 позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишено без руху.

04.06.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 20.05.2020.

Ухвалою суду від 09.06.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1359/20 та призначено підготовче засідання на 09.07.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.08.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Пушкінська, буд. 59-Б, оф. 127.

Зазначене поштове відправлення було вручено адресату 16.06.2020.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у повідомленні про вручення відмітки про вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.06.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

09.07.2020 в судове засідання представник відповідача не з`явився, вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судове засідання 09.07.2020 з`явився представник позивача.

09.07.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.08.2020, яку занесено до протоколу судового засідання. При цьому, визначаючи дату наступного судового засідання, судом враховано, що починаючи з 17.07.2020 по 25.08.2020 включно суддя Сокуренко Л.В. буде перебувати у щорічній відпустці.

З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 13.07.2020.

01.07.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

09.07.2020 від позивача до канцелярії суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 917 928,04 грн., а саме: 484 272,84 грн. нарахованої пені, 103 315,23 грн. 3 % річних та 330 339,97 грн. інфляційних втрат та відповідь на відзив, в якій Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" наводить спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов.

21.08.2020 відповідачем подано до суду заперечення на заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої останній заперечує проти зменшення позивачем розміру позовних вимог, посилаючись на те, що в поданій заві позивач зазначає інший номер договору, а також інші умови договору в частині здійснення оплати, ніж було заявлено у позові.

27.08.2020 в судове засідання представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 27.08.2020 судом розглянуто та прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

З огляду на те, що позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог із дотриманням норм ГПК України, а також її підписано уповноваженим представником, тому зазначена зава приймається судом до розгляду.

27.08.2020 в судовому засіданні, судом вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 24.09.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 31.08.2020.

24.09.2020 відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру пені на 90 відсотків.

В судовому засіданні 24.09.2020 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов`язання щодо оплати в строки, визначені договором № 1506/1617-ТЕ-17 постачання природного газу від 05.09.2016, поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 484 272,84 грн. нарахованої пені, 103 315,23 грн. 3 % річних та 330 339,97 грн. інфляційних втрат (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Також, в судовому засіданні 24.09.2020 представником позивача наголошено на тому, що посилання останнього у своїй відповіді на відзив на позовну заяву, не на договір № 1506/1617-ТЕ-17, а на договір № 1159/16-ТЕ-17, а також на пункт 6.1 зазначеного договору є технічною помилкою, у зв`язку із чим, представник просив суд розглядати справу, з урахуванням зазначених пояснень.

В свою чергу, представник відповідача, в судове засідання 24.09.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Щодо неявки відповідача в судове засідання судом зазначається наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Проте, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченні на заву про зменшення позовних вимог. Відповідно до змісту відзиву, відповідач стверджує, що частина боргу за поставлений газ по договору № 1506/1617-ТЕ-17 постачання природного газу від 05.09.2016 сплачена за рахунок коштів державного бюджету, на підставі укладених спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, зокрема: № № 1753, 1754 від 16.03.2017 за лютий 2017 року на кошти в сумі 3 574 200,00 грн.; № № 2273, 2274 від 19.04.2017 за березень 2017 року на кошти в сумі 3 437 900,00 грн.; № № 3705, 3706 від 19.10.2017 за вересень 2017 року на кошти в сумі 482 600,00 грн.; №№ 4458, 4459 від 18.12.2017 за листопад 2017 року на кошти в сумі 4 212 500,00 грн.

На виконання спільних протокольних рішень профінансовано державою та сплачено на рахунок АТ "НАК "Нафтогаз України" кошти згідно з платіжними дорученнями від: 27.12.2016р. -1851 800,00 грн. (СПР №№ 3425, 3426); 27.01.2017р.- 4 862 100,00 грн. (СПР №№ 341,342); 28.02.2017р. - 3 459 600,00 грн.( СПР №№ 1007,1008); 14.06.2017р. - 3 574 200,00 грн. (СПР№№ 1753, 1754); 31.07.2017р.- 416 600,00 грн. (СПР№ 2273); 28.08.2017р. - 3 021 300,00 грн. (СПР 2274); 01.11.2017р 482 600Ю00 грн.(СПР №№ 3705,3706); 22.12.2017р. 4 212 500,00 грн.(СПР №№ 4458,4459). Всього профінансовано на загальну суму 21 880 700,00 грн, що підтверджується сторонами.

Як стверджує відповідач, іншу частину заборгованості за договором, останній сплатив власними коштами у розмірі 15 460 787,11 грн., що визнається позивачем та підтверджується платіжними дорученнями, перелік яких наведено позивачем в додатку до позовної заяви.

Отже, здійснення розрахунків за спільними протокольними рішеннями свідчить про зміну порядку і строків проведення розрахунків за отриманий природний газ відповідно до Договору.

У зв`язку з тим, що державне фінансування відбулось поза межами строків та порядку, встановленого спільними протокольними рішенням, відповідач стверджує, що виконував зобов`язання з оплати поставленого газу власними коштами, що також впливало на строки розрахунків.

Крім того, за переконанням відповідача, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК "Нафтогаз України" у такий спосіб виявило згоду здійснити розрахунки відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, а отже погодилося зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий газ за договором від 05.09.2016 № 1506/1617-ТЕ-17.

Як стверджує відповідач, оскільки позивач не надав доказів, які підтверджують, що перерахування відповідачем коштів у спірний період здійснено з порушенням строків, змінених спільними протокольними рішеннями, тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

05.09.2016 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - постачальник, позивач) та Приватним комунально-побутовим підприємством "ТЕПЛОКОМУНСЕРВІС" (далі - споживач, відповідач) укладено договір № 1506/1617-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, 23.01.2017 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору, копія якої долучена до матеріалів справи.

Пунктами 1.1- 1.4 зазначеного правочину (з урахуванням додаткової угоди № 1) сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно. За цим договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 1 110,0 тис.куб.м, (один мільйон сто десять тисяч куб.м.

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. п. 3.4 - 3.6 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу. Споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику: завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, Його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року включно на загальну суму 37 341 487,11 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.10.2016 на суму 3 173 920,43 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 30.11.2016 на суму 6 184 731,13 грн., актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.12.2016 на суму 7 605 026,35 грн., актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2017 на суму 8 611 261,04 грн., актом приймання-передачі природного газу № б/н від 28.02.2017 на суму 7 188 676,69 грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.03.2017 на суму 4 577 871,47 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Судом встановлено, що, на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 37 341 487,11 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до п. 12.1 договору, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 р. до 31 березня 2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 1506/1617-ТЕ-17 постачання природного газу від 05.09.2016 та додаткову угоду до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за переданий газ умовами п. 6.1 договору, а саме: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року відповідач повинен був розраховуватися до 25-го числа(включно) кожного місця, наступного за місяцем поставки газу (за жовтень 2016 року - до 25.10.2016 включно; за листопад 2016 року - до 26.12.2016 включно; за грудень 2016 року - до 25.01.2017 включно; за січень 2017 року - до 27.02.2019 включно, з урахуванням того, що 25 та 26 грудня 2017 року - це були вихідні дні; за лютий 2017 року - до 27.03.2019 включно, з урахуванням того, що 25 та 26 грудня 2017 року - це були вихідні дні та за березень 2017 року - до 25.04.2017 включно).

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений у жовтні 2016 року - березні 2017 року природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи.

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п.8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 484 272,84 грн. При цьому, за зобов`язаннями жовтня 2016 року позивач починає нарахування з 26.11.2016.

Одночасно, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі "Закон"). Нормами даного закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

За положеннями ч. 1 ст. 3 Закону, ля участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Наразі, господарський зазначає, що позивач нарахував пеню та 3% річних на основну заборгованість за спожитий природний газ у жовтні 2016 року, частину проплат за яку було погашено відповідачем до набрання чинності Законом, а саме: відповідачем було здійснено часткову оплату 28.11.2016 у сумі 50 000,00 грн.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідач є виробником теплової енергії.

Крім того, безпосередньо умовами договору постачання природного газу, а саме п. 1.2, сторони визначили цілі, для яких постачається природний газ - виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Зазначене призначення також міститься і у кожному підписаному сторонами акту приймання-передачі природного газу.

Також, господарський суд зауважує, що частина 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Водночас, застосування положень частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 18.09.2019 року у справі № 909/702/18, від 26.02.2019 у справі № 904/2960/18, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 13.02.2018 у справі №911/1719/13, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 27.03.2018 у справі №905/2373/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 17.04.2018 у справі №904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16, від 03.05.2018 у справі №914/2124/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 22.05.2018 у справі №905/3266/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі №908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 12.06.2018 у справі №905/1490/15, від 14.06.2018 у справі №914/4134/15, від 20.06.2018 у справі №916/3055/16, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 23.07.2018 у справі №904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі №925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 06.09.2018 у справі №911/3856/17, від 12.09.2018 у справі №910/22923/17, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 26.02.2019 у справі №926/992/18, від 26.02.2019 у справі №904/2960/18.

Отже, здійснивши власний перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення по оплаті грошового зобов`язання, беручи до уваги Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 482 994,37 грн.

Одночасно, як зазначалось вище, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру пені на 90 %.

Проте, за висновками суду, заява відповідача про зменшення пені є такою, що позбавлена належного доказового обґрунтування, а отже, задоволенню не підлягає. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Наразі, відповідачем фактично обґрунтовано свою правову позицію стосовно наявності підстав для зменшення неустойки скрутним майновим станом Приватного комунально-побутового підприємства "ТЕПЛОКОМУНСЕРВІС", станом на 2017 рік.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018р. по справі №908/1453/14.

Проте, всупереч наведеного наявності виняткових обставин для зменшення розміру неустойки відповідачем не наведено.

Крім того, суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що зобов`язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, принципи добросовісності та справедливості, зважаючи на майнові інтереси обох контрагентів за договором поставки, суд не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України,, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 103 315,23 грн. та інфляційні втрати у розмірі 330 339,97 грн.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також, порядку розрахунків погодженого сторонами, беручи до уваги Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 103 132,59 грн. та інфляційні втрати підлягають задоволенню частково у сумі 323 770,55 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач вважає, що, оскільки частина коштів була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, шляхом отримання субвенції на підставі укладених протокольних рішень, тому здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне і просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Одночасно, статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Судом встановлено, що між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Приватним комунально-побутовим підприємством "ТЕПЛОКОМУНСЕРВІС"ПАТ та АТ "НАК "Нафтогаз України" укладено ряд протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, зокрема: № № 1753, 1754 від 16.03.2017 за лютий 2017 року на кошти в сумі 3 574 200,00 грн.; № № 2273, 2274 від 19.04.2017 за березень 2017 року на кошти в сумі 3 437 900,00 грн.; № № 3705, 3706 від 19.10.2017 за вересень 2017 року на кошти в сумі 482 600,00 грн.; №№ 4458, 4459 від 18.12.2017 за листопад 2017 року на кошти в сумі 4 212 500,00 грн.

Також, судом встановлено, що на виконання спільних протокольних рішень профінансовано державою та сплачено на рахунок АТ "НАК "Нафтогаз України" кошти згідно з наступними платіжними дорученнями від: 27.12.2016р. -1851 800,00 грн. (СПР №№ 3425, 3426); 27.01.2017р.- 4 862 100,00 грн. (СПР №№ 341,342); 28.02.2017р. - 3 459 600,00 грн.( СПР №№ 1007,1008); 14.06.2017р. - 3 574 200,00 грн. (СПР№№ 1753, 1754); 31.07.2017р.- 416 600,00 грн. (СПР№ 2273); 28.08.2017р. - 3 021 300,00 грн. (СПР 2274); 01.11.2017р 482 600Ю00 грн.(СПР №№ 3705,3706); 22.12.2017р. 4 212 500,00 грн.(СПР №№ 4458,4459). Всього профінансовано на загальну суму 21 880 700,00 грн., що підтверджується сторонами.

Судом встановлено, що лише частина спожитого газу споживалася пільговиками та підлягала оплаті за процедурою, визначеною Порядком № 20 у розмірі 21 880 700,00 грн., а інша частина у сумі 15 460 787,11 грн. оплачувалася коштами відповідача.

Одночасно, з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд встановив, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати отриманого газу за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року за договором здійснено позивачем тільки на прострочену суму вартості поставки, сплата за яку відбувалась самостійно силами відповідача, без урахування сум по пільгах, субсидіях та компенсаціях.

Крім того, твердження відповідача, що позивачем, при здійсненні нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат безпідставно враховано дати здійснених оплат в період прострочення заборгованості, не знайшли свого підтвердження.

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 13 648,46 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного комунально-побутового підприємства "ТЕПЛОКОМУНСЕРВІС" (місцезнаходження: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Пушкінська, буд. 59-Б, оф. 127; код ЄДРПОУ 19408548) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 482 994,37 грн. пені, 103 132,59 грн. 3 % річних, 323 770,55 грн. інфляційних втрат та 13 648,46 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко