Рішення № 92193000, 28.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2020Справа № 910/4216/20Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом акціонерного товариства "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО"

до державного підприємства "ЕНЕРГОРИНОК"

про стягнення 229 408 518,60 грн

При секретарі судового засідання: Радченко А.А.

Представники сторін:

від позивача: Бакланов Д.В. - представник за довіреністю №10-72/6755 від 22.04.2020,

Колосовський Ю.О. - представник за довіреністю № 10-72/10311 від 17.06.2020;

від відповідача: Копильний Я.І. - представник за довіреністю №53 від 01.07.2020,

Темченко О.О. - представник за довіреністю №57 від 01.07.2020.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО" до державного підприємства "ЕНЕРГОРИНОК" про стягнення 229 408 518,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір №5316/01 від 24.02.2009 року.

Проте, відповідач не своєчасно та не в повному обсязі розрахувався із позивачем за отриману у власність електроенергію, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 27.04.2020.

24.04.2020 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 26.05.2020.

29.04.2020 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

22.05.2020 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.05.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 23.06.2020.

23.06.2020 через канцелярію суду відповідач подав відзив та клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 04.08.2020.

13.07.2020 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.08.2020 відкладено розгляд справи на 08.09.2020.

Розгляд справи 08.09.2020 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Мудрого С.М. у відпустці. На офіційній сторінці Господарського суду міста Києва 01.09.2020 було зроблено оголошення https://ki.arbitr.gov.ua/sud5011/pres-centr/novyny/986471/. Повідомлено, що про дати і час судових засідань всі учасники будуть повідомлені ухвалами суду, які будуть внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.09.2020 року призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 28.09.2020 року.

28.09.2020 року до канцелярії суду відповідачем подано додаткові пояснення.

В судовому засіданні 28.09.2020 року представники позивача заперечили щодо залучення додаткових письмових пояснень, просили суд відмовити.

Суд залишив без розгляду клопотання відповідача про долучення додаткових письмових пояснень до матеріалів справи.

Представники позивача підтримала позовні вимоги, просили суд позов задовольнити.

Представники відповідача заперечували, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

24.02.2009 року між державним підприємством «Енергоринок» (далі ДПЕ) та відкритим акціонерним товариством «Полтаваобленерго» (далі ТЕЦ) укладено договір №5316/01.

В подальшому між сторонами укладено низку додаткових угод до договору.

Так, додатковою угодою №6954/02 від 12.05.2011 року сторонами в договорі змінено найменування відкритого акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго» та зазначено, що правонаступником всіх зобов`язань (прав та обов`язків) відкритого акціонерного товариства «Полтаваобленерго» за договором є публічне акціонерне товариство «Полтаваобленерго».

Відповідно до п.1.1 договору, за цим договором ТЕЦ зобов`язується продавати, а ДПЕ зобов`язується купувати електроенергію, вироблену ТЕЦ, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

Згідно з п.4.1 договору в редакції додаткової угоди №7998/102 від 30.12.2011 року, розрахунок за куплену ДПЕ електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок ТЕЦ, з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п.5.5.1, п.5.5.2 договору ДПЕ зобов`язане: купувати у ТЕЦ електроенергію відповідно до умов ст.3 та здійснювати за неї своєчасні розрахунки відповідно до умов ст. 4 договору; здійснювати оплату ТЕЦ за фактично відпущену ДПЕ електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечать законодавству України. При цьому зобов`язання ДПЕ щодо сплати грошовими коштами за куплену електроенергію чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ДПЕ грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахування ТЕЦ.

Додатковою угодою №16283/01 від 29.12.2018 року до договору від 24.02.2009 року №531601, сторони дійшли згоди про розірвання договору з 01 січня 2019 року.

За період з грудня 2014 року по травень 2017 року на виконання умов договору, позивач щомісячно передавав вироблену на Кременчуцькій ТЕЦ ВАТ «Полтаваобленерго» електричну енергію, а ДП «Енергоринок» отримало у власність товар, що підтверджується відповідними підписаними сторонами протягом вказаного періоду актами купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 1 997 003 998,16 грн., а саме:

- за грудень 2014 року на суму 180 305 264,95 грн.,

- за січень 2015 року на суму 182 982 338,80 грн.,

- за березень 2015 року на суму 248 378 362,45 грн.,

- за квітень 2015 року на суму 123 120 599,68 грн.,

- за серпень 2015 року на суму 76 532 134,06 грн.,

- за грудень 2015 року на суму 212 078 008,30 грн.,

- за січень 2016 року на суму 227 246 110,44 грн.,

- за квітень 2016 року на суму 63 871 710,52 грн.,

- за травень 2016 року на суму 58 938 900,42 грн.,

- за грудень 2016 року на суму 226 003 751,90 грн.,

- за січень 2017 року на суму 223 792 291,93 грн.,

- за квітень 2017 року на суму 96 259 352,30 грн.,

- за травень 2017 року на суму 77 495 172,41 грн.

Як зазначено позивачем, в порушення умов договору та положень чинного законодавства, ДП «Енергоринок» не своєчасно та не в повному обсязі розрахувався із ПАТ «Полтаваобленерго» за отриману у власність електроенергію, у зв`язку з чим утворилась заборгованість та обліковується непогашена кредиторська заборгованість на загальну суму 222 296 241,98 грн. за наступні періоди:

- за грудень 2014 року на суму 30 139 525,56 грн.,

- за січень 2015 року на суму 47 559 416,04 грн.,

- за березень 2015 року на суму 31 556 232,63 грн.,

- за квітень 2015 року на суму 17 430 030,82 грн.,

- за серпень 2015 року на суму 12 259 343,27 грн.,

- за грудень 2015 року на суму 13 319 595,87 грн.,

- за січень 2016 року на суму 18 4212 214,93 грн.,

- за квітень 2016 року на суму 7 200 243,50 грн.,

- за травень 2016 року на суму 500 654,83 грн.,

- за грудень 2016 року на суму 4 505 673,60 грн.,

- за січень 2017 року на суму 26 019 764,19 грн.,

- за квітень 2017 року на суму 8 981 491,65 грн.,

- за травень 2017 року на суму 4 403 055,09 грн.

В матеріалах справи наявний акт звірки розрахунків №02/32-223 від 13.01.2020 року (станом на кінець дня 31.12.19р.) підписаний та скріплений печатками сторін, відповідно до якого заборгованість ДП «Енергоринок» перед АТ «Полтаваобленерго» становить 222 296 241,98 грн.

Також, судом враховано, що в матеріалах справи наявні підписані сторонами договори про збільшення позовної давності, а саме:

- №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року, що станом на 01.01.2017 року складає 139 463 948,57 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 січня 2018 року. Додатковою угодою №391/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №475/127/01-51-4ПД від 13.02.2017 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у лютому, березні, вересні-грудні 2014 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;

- №431/201/01-51-4ПД від 01.02.2018 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у січні 2015 року, що станом на кінець дня 31.12.2017 року складає 47 559 416,04 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у січні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2018 року. Додатковою угодою №393/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №431/201/01-51-4.ПД від 01.02.2018 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у січні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;

- №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року, що станом на кінець дня 31.01.2018 року складає 61 245 606,72 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2018 року. Додатковою угодою №394/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №1002/263/01-51-4ПД від 01.03.2018 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у березні, квітні, серпні 2015 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;

- №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року, що станом на кінець дня 31.10.2018 року складає 57 543 411,13 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2019 року. Додатковою угодою №392/01-05ПД від 29.08.2019 року до договору №337/01-51-4.ПД від 28.12.2018 року сторони домовились, що кінцевим терміном строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2015 року, січні, квітні, травні 2016 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року;

- №2614/390/01-05ПД від 29.08.2019 року, відповідно до якого ДПЕ підтверджує свою заборгованість перед ПАТ за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року, що станом на кінець дня 30.06.2019 року складає 43 909 984,53 грн., сторони домовились, що кінцевий термін строку позовної давності щодо зобов`язання ДПЕ по оплаті за куповану електроенергію у грудні 2016 року, січні, квітні, травні 2017 року на підставі договору №5316/01 від 24.02.2009 встановлюється 31 грудня 2020 року.

Позивач неодноразово звертався до відповідача із листами, зокрема №10-74/10198 від 03.07.2019 року, №10-74/10882 від 15.07.2019 із вимогами щодо сплати сумо боргу, однак відповідач не сплатив заборгованість.

У зв`язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення основного боргу в розмірі 222 296 241,98 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідачем зазначено, що порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії України був можливий лише через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, включно на підставі алгоритму розподілу коштів, який встановлювався НКРЕКП та був обов`язковим для виконання ДП «Енергоринок», як розпорядником коштів ОРЕ.

У спірний період (2014-2017 року) діяв алгоритм розподіл коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії (ДП «Енергоринок»), затверджений постановами НКРЕКП від 21.12.2011 №2 (діяла з 21.12.2011 до 01.01.2016), від 30.12.2015 №3247 (діяла з 01.01.2016 до 01.01.2018), який передбачав, що у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді ДП «Енергоринок», у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії та ДП «НЕК «Укренерго».

Такими чином, ДП «Енергоринок» під час здійснення закупівлі електричної енергії у АТ «Полтаваобленерго» не могло самостійно, на власний розсуд обирати з якого джерела, в яких обсягах та за якою ціною купувати електричну енергію, оскільки у своїй діяльності керувалося законодавством України, ДЧОРЕ та статутом, а також не вправі було проводити розрахунки за електричну енергію, в тому числі погашати заборгованість, іншим чином, ніж це визначено законодавством, а саме відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕКП.

Судом враховано, що особливістю розрахунків за договором між сторонами спору було те, що розпорядження коштами, що накопичувалися на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання ДП "Енергоринок", здійснювалося НКРЕКП в межах наданих їй повноважень шляхом затвердження обов`язкових для виконання постанов, якими встановлювався алгоритм розподілу коштів. Відповідач самостійно не приймав рішень щодо розпорядження такими грошовими коштами.

Отже, до 01.07.2019 ДП "Енергоринок" у відносинах з позивачем діяло згідно з умовами договору та вимогами чинного на той час законодавства, здійснюючи розрахунок з акціонерним товариством "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО" відповідно до затверджених НКРЕКП алгоритмів.

Проте, з 01.07.2019 року набув чинності Закон України «Про ринок електричної енергії», яким запроваджено нову модель функціонування ринку електричної енергії, тобто балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок «на добу наперед», внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори.

В свою чергу, пунктом 23 розділу XVII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що з дати початку дії нового ринку електричної енергії визнається таким, що втратив чинність, зокрема Закон України «Про електроенергетику», відповідно до якого НКРЕКП встановлювала алгоритми Оптового ринку електричної енергії.

Згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії" алгоритм розподілу коштів - порядок розподілу уповноваженими банками коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, що встановлюється Регулятором відповідно до цього Закону.

У той же час, статтею 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено принципи встановлення алгоритму розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників.

Таким чином, пунктом 5 даної статті Закону встановлено єдиний випадок застосування відмінного від грошового розрахунку порядок перерозподілу коштів із застосування відповідного алгоритму, затвердженого державним регулятором, мова іде про рахунки із спеціальним режимом використання лише електропостачальника (за наявною ліцензією на такий вид діяльності).

З огляду на викладене вище, Законом України «Про ринок електричної енергії» не передбачено відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання ДП «Енергоринок» та не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 року алгоритми розподілу коштів, зокрема щодо розрахунків ДП «Енергоринок» з виробниками електричної енергії.

Пунктом 15 розділу XVII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що оптовий постачальник електричної енергії провадить свою діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію.

Таким чином, починаючи з 01.07.2019 ДП "Енергоринок" провадить свою діяльність у межах договірних відносин, що виникли на ОРЕ (договори купівлі-продажу, договори реструктуризації заборгованості рішення суду та мирові угоди), з учасниками ринку електричної енергії.

Приписи Закону України «Про ринок електричної енергії» не містять заборони проводити розрахунки ДП «Енергоринок» із виробниками електричної енергії.

Статтею 75 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів.

Отже, посилання відповідача в відзиві на механізм здійснення розрахунків за спірними правовідносинами сторін на Оптовому ринку електричної енергії України, які були врегульовані Законом України «Про електроенергетику» є безпідставним, оскільки ЗУ «Про електроенергетику» втратив чинність, а Законом України «Про ринок електричної енергії» не надано повноважень НКРЕКП встановлювати з 01.07.2019 року алгоритми розподілу коштів, зокрема щодо розрахунків ДП «Енергоринок» з виробниками електричної енергії.

Судом враховано, що 16.07.2020 року набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії», крім статей 5 і 6, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.

У вищезазначеному Законі містяться статті щодо заходів погашення заборгованості на оптовому ринку електричної енергії України та механізми проведення взаєморозрахунків.

Також, в статті 1 Закон України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії» містяться наступні визначення термінів:

процедура погашення заборгованості - комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії, а також припинення діяльності оптового постачальника електричної енергії;

оптовий постачальник електричної енергії - державне підприємство "Енергоринок", утворене для забезпечення функціонування оптового ринку електричної енергії України;

заборгованість - сума коштів, що виникла до 1 липня 2019 року, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів оплати суми основного боргу в розмірі 222 296 241,98, грн відповідачем, суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором № №5316/01 від 24.02.2009 року у відповідача перед позивачем в сумі 222 296 241,98 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн. за період з 20.07.2019 року по 29.02.2020 року та індекс інфляції в розмірі 2 835 713,25 грн. за період з 20.07.2019 року по 29.02.2020 року (фактично 08.19-12.19 та 01.20).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 276 563,37 грн. та індексу інфляції в розмірі 2 835 713,25 грн. підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 76, ч.1 ст. 77, ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного підприємства "ЕНЕРГОРИНОК" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 27, код ЄДРПОУ 21515381) на користь акціонерного товариства "ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО" (36022, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5; код ЄДРПОУ 00131819) заборгованість в розмірі 222 296 241 (двісті двадцять два мільйони двісті дев`яносто шість тисяч двісті сорок одна) грн. 98 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 835 713 (два мільйони вісімсот тридцять п`ять тисяч сімсот тринадцять) грн. 25 коп., три проценти річних в сумі 4 276 563 (чотири мільйони двісті сімдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят три) грн. 37 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 735 700 (сімсот тридцять п`ять тисяч сімсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 13.10.2020 року.

Суддя С. М. Мудрий