Ухвала суду № 92192855, 12.10.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

12.10.2020Справа № 910/12362/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" 02232, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, б. 31, кв. 415

про забезпечення позову

у справі № 910/12362/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" 02232, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, б. 31, кв. 415

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" 04116, м. Київ, ПРОВУЛОК ТБІЛІСЬКИЙ, будинок 1

про стягнення 3 713 580,19 грн.

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" 18.08.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" про стягнення 3 713 580,19 грн., а саме 3 266 062,51 грн. основного боргу, 328 239,28 грн. пені, 53 957,15 грн. процентів річних та 65 321,25 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як генпідрядником умов Підрядного договору № ЗОО-ПР/58 від 10.05.2019 року (далі - Підрядний договір), укладеного останнім з Товариством з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд", в частині своєчасної та повної оплати виконаних будівельних робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції, право вимоги яких набуто позивачем як новим кредитором на підставі укладеного з ТОВ "Подолжилбуд" 20.07.2020 року Договору № 1 про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги за Підрядним договором № ЗОО-ПР/58 від 10.05.2019 року.

Також позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 18.08.2020 року разом з позовною заявою подано заяву б/н від 17.08.2020 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову та в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 3 713 580,19 грн. накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Люнет", наявні на рахунках, відкритих останнім в банківських установах України, зокрема, на рахунки, відкриті в АТ "КБ "Глобус", МФО 380526, IBAN: НОМЕР_1 , АТ "ОТП Банк", МФО 300528, IBAN: НОМЕР_2 , АТ "АСВІО Банк", МФО 353489, IBAN: НОМЕР_3 , а також в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, № НОМЕР_4 та небюджетних рахунках, відкритих в Головному управління ДКС України у м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 року у справі № 910/12362/20 в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12362/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.10.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року підготовче засідання відкладено на 05.11.2020 року.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва 08.10.2020 року позивачем подано заяву б/н від 08.10.2020 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову та в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 3 713 580,19 грн. накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Люнет", наявні на рахунках, відкритих останнім в банківських установах України, зокрема, на рахунки, відкриті в АТ "КБ "Глобус", МФО 380526, IBAN: НОМЕР_1 , АТ "ОТП Банк", МФО 300528, IBAN: НОМЕР_2 , АТ "АСВІО Банк", МФО 353489, IBAN: НОМЕР_3 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на тривале ухилення відповідача від виконання зобов`язань за Підрядним договором з оплати виконаних і прийнятих робіт, ігнорування претензій позивача та первісного кредитора, за умови одночасного укладення великої кількості правочинів та отримання на рахунки значних грошових коштів.

Так, за твердженням позивача, згідно отриманої ним за допомогою інформаційної системи CONTR AGENT, що міститься в системі ЛІГА 360, за період з 26.11.2019 року по 30.09.2020 року на рахунок ТОВ «Люнет», відкритий в АТ "АСВІО Банк", надійшли кошти в загальній сумі приблизно 36 000 000,00 грн.

Окрім цього позивач зазначає про укладення відповідачем у період травень - червень 2020 року значної кількості договорів оренди та суборенди габаритної техніки, за якими у відповідача виникли зобов`язання.

Додатково в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на встановлені за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань факти внесення змін до установчих документів відповідача, а саме: зміну керівника 29.07.2019 року, зміну складу учасників 06.03.2020 року, зміну найменування, складу засновників, керівника товариства 11.03.2020 року тощо.

Також позивач наголошує, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка № 227280367 від 07.10.2020 року), ТОВ «Люнет» не має у власності жодного нерухомого майна, розмір статутного капіталу товариства значно менше наявної заборгованості, а отже буде неможливо в майбутньому здійснити звернення стягнення на майно в разі задоволення позову.

Дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

При цьому суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Як визначено Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року, правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У відповідності до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Як зазначено в рішення Європейського Суду у справі "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, визначеними частиною 3 статті 2 ГПК України, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

В силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду при здійсненні правосуддя, є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Як визначено в пункті 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд звертає увагу, що згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує на тривале ухилення відповідача від сплати наявної заборгованості за підрядним договором, укладення господарських договорів та вчинення на власний розсуд дій щодо виконання зобов`язань або їх погашення, незалежно від строку виникнення останніх, а також нездійснення відповідачем погашення заборгованості перед позивачем за умови надходження на рахунки значної кількості грошових коштів, що, на думку заявника, враховуючи одночасну багаторазову зміну засновників та директора товариства, місцезнаходження і назви, ставить під сумнів можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, оскільки існує загроза про неможливість або утруднення виконання рішення суду внаслідок виведення наявних коштів на рахунки інших компаній.

Суд зазначає, що відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Таким чином, наявність спору щодо стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи є складовою звичайної господарської діяльності товариства та не розцінюється судом в якості доказів наявності ризиків неналежного виконання судового рішення або неможливості виконання останнього, позаяк сторони, здійснюючи господарську діяльність мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та подальше настання відповідних наслідків.

Окрім цього, аналізуючи твердження заявника щодо виникнення у відповідача зобов`язань перед іншими юридичними особами та не вчинення дій з погашення боргу за умови наявності грошових коштів на рахунках, суд зазначає, що обставини наявності правовідносин останнього з іншими суб`єктами господарювання, а також обставини виконання відповідачем зобов`язань за правочинами, укладеними з іншими контрагентами, не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі Підрядного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом даного позову, а отже, за висновками суду, не можуть бути розцінені в якості однієї з підстав для забезпечення позову.

Також зважаючи на вищенаведені обставини суд звертає увагу на той факт, що відповідач веде активну господарську діяльність, зокрема, шляхом укладення договорів та забезпечення обігу активів, що додатково підтверджується інформацією щодо надходження на рахунки ТОВ «Люнет» значних сум грошових коштів, що може бути додатково розцінене як гарантія платоспроможності відповідача.

Поряд із цим суд наголошує на тому, що відповідач як самостійний суб`єкт господарювання здійснюючи господарську діяльність на власний розсуд фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у власну діяльність з метою отримання прибутку.

Наразі доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо), позивачем до заяви про забезпечення доказів не надано.

Окрім цього посилання позивача як на одну з підстав для вжиття заходів забезпечення позову на факти зміни складу учасників та керівництва ТОВ «Люнет», зміну місцезнаходження тощо не можуть бути розцінені судом як такі, що свідчать про наявність ризиків імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у цій справі, оскільки вказані дій вчиняються учасниками ТОВ «Люнет» з метою реалізації своїх корпоративних прав на управління товариством та призначення виконавчого органу - директора, і є звичайною комерційною діяльністю юридичної особи.

Таким чином, оскільки вказані позивачем в заяві про забезпечення позову обставини за умови відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження наведених фактів не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, такі обставини не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а наведені в заяві про забезпечення позову факти, на переконання суду, не свідчать про можливі ускладнення виконання рішення суду в майбутньому.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 12.10.2020 року та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон