Рішення № 92192058, 12.10.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2020м. ДніпроСправа № 904/4218/20

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Агаєва Саяда Бахрам Огли, с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області

про стягнення неустойки в сумі 23 163 грн. 60 коп. за договором оренди від 10.03.2016 № 12/02-5968-ОД

Суддя Рудь І.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Агаєва Саяда Бахрам Огли на користь позивача до Державного бюджету України неустойку в сумі 23 163 грн. 60 коп., відповідно до умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 10.03.2016 № 12/02-5968-ОД.

Позовні вимоги обґрунтовує несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого майна з оренди, що стало підставою для нарахування неустойки за користування майном у позадоговірний період на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 10.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.

21.09.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив поновити йому строк для подання відзиву та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку для подання відзиву відповідач зазначає, що копію ухвали суду від 10.08.2020 він отримав 01.09.2020, однак позовну заяву та копії доданих до неї документів отримав лише під час ознайомлення з матеріалами справи. Відповідач вважає, що строк пропущено з поважних причин, оскільки неможливо скласти заперечення проти позову за відсутності копії позовної заяви та змісту позовних вимог. Щодо суті позовних вимог, то відповідач вважає, що вони не підлягають задоволенню, зазначає, що 01.03.2019 звернувся до позивача із заявою про дозвіл на укладення нового договору оренди щодо спірного майна. Однак позивач не надав у встановлений законом строк висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди, у зв"язку з чим договір оренди було продовжено.

Розглянувши заяву відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву, суд дійшов висновку про таке.

Статтею 129 Конституції України та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

З метою забезпечення конституційного права особи на доступ до суду, суд вважає за необхідне поновити відповідачу строк на подання відзиву на позов та прийняти до розгляду поданий ним відзив на позовну заяву.

25.09.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечував проти доводів відповідача та просив задовольнити позовні вимоги.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв"язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт передання відповідачу об"єкта оренди; обставини припинення договору; факт повернення відповідачем об"єкта оренди; наявність прострочення повернення відповідачем об"єкта оренди; наявність підстав для нарахування неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

10.03.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, (орендодавець) і Фізичною особою-підприємцем Агаєвим Саядом Бахрам Огли (орендар) укладений договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-5968-ОД (далі - договір).

За умовами п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - не житлове приміщення (реєстровий номер № 02066747.4.ЦЖМФУЕ087) (далі - майно), площею 78,3 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. О.М. Макарова, 27 на першому поверсі 7-ми поверхового будинку, що перебуває на балансі Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 19.11.2015 і становить за незалежною оцінкою 543 838 грн. 00 коп.

Майно передається в оренду з метою розміщення буфету, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи (п. 1.2. договору).

За умовами п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 2.4. договору обов"язок складання акту приймання-передавання майна в оренду покладається на орендодавця.

Згідно з п.п. 3.1., 3.2. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 зі змінами (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - січень 2016 - 2 818 грн. 14 коп. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до п. 3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. 3.4. договору).

За умовами п. 3.5. договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:

- 50% до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 1 409 грн. 07 коп.;

- 50% балансоутримувачу у розмірі 1 409 грн. 07 коп.

щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльність орендаря протягом дії договору.

Згідно з п. 3.12. договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов"язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Пунктом 5.10. договору передбачено, що орендар зобов"язується у разі припинення або розірвання договору повернути за актом приймання-передачі балансоутримувачу або підприємству/товариству, вказаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати відповідно до вимог чинного законодавства збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

За умовами п. 5.16. договору орендар зобов"язується у разі наміру продовжити строк дії договору оренди не пізніше ніж за два місяці до закінчення терміну дії договору оренди подати орендодавцю про це заяву з документами щодо виконання умов договору оренди (копія договору страхування державного майна, копія договору страхування цивільної відповідальності, платіжні доручення про сплату страхового платежу та ін.).

Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 10.03.2016 по 09.03.2019 (п. 10.1. договору).

За умовами п. 10.4. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, якщо це не суперечить чинному законодавству України. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід"ємною частиною договору.

Пунктом 10.6. договору передбачено, що чинність договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- приватизації орендованого майна орендарем;

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря - юридичної особи;

- у разі смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа).

Відповідно до п. 10.9. договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3 робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.

Згідно з п. 10.10. договору майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передавання між орендарем та балансоутримувачем, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у двотижневий термін з моменту його підписання. Обов"язок щодо складання акту приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 10.11. договору якщо орендар не виконує обов"язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

10.03.2016 позивач передав відповідачу об"єкт оренди за актом приймання - передачі.

Листом за № 18-02-00538 від 24.01.2019 позивач повідомив відповідача та балансоутримувача про закінчення строку договору з 10.03.2019 та необхідність повернення орендованого майна.

Листом за № 18-02-02101 від 29.03.2019 позивач повідомив про припинення договору з 10.03.2019 та просив повернути майно за актом приймання-передачі.

Однак акт приймання-передачі від 30.06.2019 про повернення майна відповідачем надано лише 03.10.2019.

Надалі, позивач надіслав відповідачу претензію за № 18-12-00561 від 24.01.2020 про сплату неустойки за користування майном за час прострочення його повернення.

Відповідь на вказану претензію позивач не отримав, борг відповідач не сплатив.

Позивач на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 23 163 грн. 60 коп., за період з 10.03.2019 по 30.06.2019.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який регулює спірні правовідносини, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За приписами ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, договір оренди припинив свою дію з 10.03.2019, однак, в порушення п.п. 5.10, 10.9. договору, орендоване майно за актом приймання-передачі балансоутримувачу повернуто лише 30.06.2019.

Позивач на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу неустойку у розмірі 27 163 грн. 60 коп., яка була частково оплачена відповідачем у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

У зв"язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 23 163 грн. 60 коп., за період з 10.03.2019 по 30.06.2019.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було нараховано орендну плату до державного бюджету за період з 10.03.2019 по 30.06.2019 у розмірі 8 076 грн. 50 коп., яку відповідач оплатив у повному обсязі, у зв"язку з чим заборгованість з орендної плати перед державним бюджетом відсутня, що підтверджується розрахунком позивача.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України. Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та у постанові 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, у постанові Верховного Суду у складі колегії Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

Беручи до уваги оплату відповідачем 8 076 грн. 50 коп., суд зараховує цю суму, як часткову оплату зазначеної неустойки, яка перераховувалась як орендна плата за період після припинення дії договору без відповідних правових підстав.

Таким чином, розмір неоплаченої неустойки на час розгляду справи, що підлягає до стягнення з відповідача, становить 15 087 грн. 10 коп.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Фізичної особи-підприємця Агаєва Саяда Бахрам Огли про стягнення неустойки в сумі 23 163 грн. 60 коп. за договором оренди від 10.03.2016 № 12/02-5968-ОД задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Агаєва Саяда Бахрам Огли ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6, код ЄДРПОУ 42767945) до Державного бюджету України 15 087 грн. 10 коп. (п"ятнадцять тисяч вісімдесят сім грн. 10 коп.) неустойки та 1 369 грн. 09 коп. (одна тисяча триста шістдесят дев"ять грн. 09 коп.) витрат зі сплати судового збору.

У решті позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Фізичної особи-підприємця Агаєва Саяда Бахрам Огли про стягнення неустойки у розмірі 8 076 грн. 50 коп. відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 12.10.2020

Суддя І.А. Рудь