Рішення № 92190663, 12.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2020 року м. Київ № 640/25577/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу (недоїмки),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 вересня 2019 року №0071524203, №0071534203, №0071344203, №0071374203, №0071364203, №0071334203, №0071354203, №0071404203, №0071494203, №0071514203, вимог про сплату боргу (недоїмки) від 13 вересня 2019 року №Ф-16, №Ф-17, від 04 листопада 2019 року №Ф-25202-10.

В обґрунтування позову позивач посилається на порушення поряду проведення перевірки та безпідставність, необґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, вимог про сплату боргу, оскільки відповідачем порушено порядок проведення перевірки

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову вказав про відповідність оскаржуваного податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки; зазначив, що ним дотримано порядок проведення перевірки.

У відповіді на відзив позивачем зазначено, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок про завишення позивачкою витрат за перевіряємий період, оскільки останні підтверджені належними доказами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2020 року зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у м. Києві надати суду протягом 3-х днів з дня отримання даної ухвали належним чином засвідченні копії поштового конверту, в якому направлений позивачу акт перевірки від 26 липня 2019 року №1805/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 .

05 жовтня 2020 року відповідачем до суду надано належним чином засвідчену копію вказаного поштового конверту.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071524203 на підставі підпункту 54.3.1, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України на порушення пункту 202.1 статті 202 з урахуванням підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України до ФОП ОСОБА_1 за порушення пункту 202.1 статті 202 застосовано штрафні санкції у розмірі 170,00 грн. за платежем податок на додану вартість.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071534203 згідно з підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.2, 183.4 статті 183, статті 187, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 52 261,25 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 41 809,00 грн. та за штрафними санкціями на 10 452,25 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071344203 згідно з підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 157 899,64 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 126 319,71 грн. та за штрафними санкціями на 31 579,93 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071374203 згідно з підпунктом 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на 20 304,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 12 096,00 грн. та за штрафними санкціями на 8 208,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071364203 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника у вигляді заробітної плати (сплачується (перераховується) на території м. Києва на 510,00 грн. за штрафними санкціями.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071334203 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 1 692,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 1 008,00 грн. та за штрафними санкціями на 684,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071354203 згідно з підпунктом 54.3.1 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 14 080,68 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 11 264,54 грн. та за штрафними санкціями на 2 816,14 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071404203 згідно з підпунктом 54.3.1, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за порушення пункту 49.2 статті49, статті 223, з урахуванням підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 170,00 грн. за платежем «Акцизний податок з реалізації субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів».

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071494203 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України за порушення пункту 216.9 статті 216, пункту 217.1 статті 217 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з Акцизного податку з реалізації субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за результатами річного декларування на 140,59 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 112,47 грн. та за штрафними санкціями на 28,12 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071514203 згідно з підпунктом 54.3.1, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за порушення пункту 49.2 статті 49, статті 223 та з урахуванням підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 510,00 грн.

Крім того, ГУ ДПС у м. Києві відносно ФОП ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 вересня 2019 року №Ф-16, якою повідомлено, що станом на 13 вересня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 становить 126 946,64 грн. та вимагає сплатити недоїмку.

Рішенням від 13 вересня 2019 року №0071394203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за порушення абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та донараховано 126 946,64 грн. єдиного внеску, на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 22 584,92 грн.

ГУ ДПС у м. Києві відносно ФОП ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 вересня 2019 року №Ф-17, якою повідомлено, що станом на 13 вересня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 становить 14 784,00 грн. та вимагає сплатити недоїмку.

Рішенням від 13 вересня 2019 року №0071384203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за порушення абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та донараховано 14 784,00 грн. єдиного внеску, на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 7 392,00 грн.

ГУ ДПС у м. Києві відносно ФОП ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2019 року №Ф-25202-10, якою повідомлено, що станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 171 840,79 грн. та вимагає сплатити недоїмку.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, рішення та вимоги прийняті на підставі акта від 26 липня 2019 року №1805/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати поадктуів і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладання договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року» (далі по тексту - акт перевірки)

Перевіркою встановлено порушення:

- статті 177.2 Податкового кодексу України - занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 126 319,71 грн., а саме по періодах: 2017 рік - 104 234,00 грн., 2018 рік - 22 085,71 грн.;

- пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - не нараховано та не сплачено військового збору у розмірі 11 264,54 грн., а саме по періодах: 2017 рік - 9 424,06 грн., 2018 рік - 1 840,48 грн.;

- пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України - перекручення даних податкового розрахунку (форма 1-ДФ) І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2017 року, в яких не в повному обсязі відображено суми виплаченого доходу;

- пункту 176.2 «а» статті 176 Податкового кодексу України - не перерахування податку з доходів найманих працівників на період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року при виплаті доходу у вигляді заробітної плати у сумі 12 096,00 грн.;

- пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України - не перераховано до бюджету військового збору при виплаті заробітної плати з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року у сумі 1 008,00 грн.;

- абзацу 3 пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2017 - 2018 роки у розмірі 126 946,64 грн., а саме по періодах - 2017 рік - 98 902,49 грн., 2018 рік - 28 044,15 грн.;

- абзац 1 частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, у розмірі 14 784,00 грн., в тому числі по періодах: 2017 рік - у сумі 14 784,00 грн.;

- пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України - податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2018 року до контролюючого органу не подана;

- пункту 181.1 статті 181,пункту 183.2, 183.4 статті 183, статті 187, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України - не визначено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 41 809,00 грн., а саме по періодах: березень 2018 року - 20 941,00 грн., квітень 2018 року - 14 247,00 грн., травень 2018 року - 7 071,00 грн., червень - грудень 2018 року - 0 грн.;

- пункту 216.9 статті 216, пункту 217.1 статті 217 Податкового кодексу України - занижено податкові зобов`язання з акцизного податку за 2017 рік на загальну суму 112,47 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2017 року - 112,47 грн.;

- пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України - не подано податкові декларації акцизного податку до ДПІ в Оболонському районі м. Києва за червень 2018 року, до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за червень, липень, серпень 2018 року.

Щодо доводів позивача про порушення порядку проведення перевірки, суд зазначає наступне.

За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити, зокрема, документальні позапланові невиїзні перевірки.

У відповідності до вимог підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється з підстав, зокрема, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

А у відповідності до вимог пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу згідно приписів пункту 78.5 статті 78 Податкового кодексу України.

Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

Позивач в адміністративному позові зазначає, що відповідачем в порушення вимог Податкового кодексу України не вручено до початку проведення перевірки копію наказу на проведення перевірки.

Проте, у спростування доводів позивача матеріали справи містять копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідно до якого ОСОБА_1 вручено наказ 08 липня 2019 року.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Акт, складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Згідно з пунктом 86.4, 86.7 статті 86 Податкового кодексу України акт документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів). Акт (довідка) документальної невиїзної перевірки не пізніше наступного робочого дня після його реєстрації вручається особисто платнику податків чи його представникам або надсилається у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта.

З наведених положень законодавства вбачається про обов`язок після складання акта перевірки направити або вручити його платнику податку для надання можливості подати заперечення у випадку незгоди платника податків з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки.

Матеріалами справи підтверджено, що складений за результатами проведеної перевірки акт направлений позивачу засобами поштового зв`язку 29 липня 2019 року, що підтверджується копією фіскального чеку та повернений без вручення адресату, з урахуванням чого у суду є підстави вважати, що відповідачем виконано покладений на нього обов`язок направлення позивачу акта перевірки.

З урахуванням викладеного суд вважає, що доводи позивача щодо порушення порядку проведення перевірки не знайшли свого документального підтвердження під час судового розгляду справи.

Щодо суті виявлених під час перевірки порушень, які стали підставою для винесення у відношенні позивача спірних податкових повідомлень-рішень, рішень та формування податкових вимог про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно підпунктів 177.4.1, 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Положеннями пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України та об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.

Фізичні особи-підприємці, крім тих, що обрали спрощену систему, за результатами звітного податкового року самостійно розраховують військовий збір в розмірі 1,5 % чистого оподатковуваного доходу, відображають в річній податковій декларації та сплачують в терміни, передбачені для сплати податку на доходи фізичних осіб за відповідний період.

Відповідно до підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 51.1 статті 51 Податкового кодексу України визначено, що платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Згідно з п.1, 4 ч.2 ст. 6, п.2 ч.1 ст.7, п.8 ст.9 Закону №2664-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Єдиний внесок нараховується: 2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 126 319,71 грн., а саме по періодах: 2017 рік - 104 234,00 грн., 2018 рік - 22 085,71 грн.; як наслідок, не нараховано та не сплачено військового збору у розмірі 11 264,54 грн., а саме по періодах: 2017 рік - 9 424,06 грн., 2018 рік - 1 840,48 грн.; перекручення даних податкового розрахунку (форма 1-ДФ) І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2017 року, в яких не в повному обсязі відображено суми виплаченого доходу; не перерахування податку з доходів найманих працівників на період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року при виплаті доходу у вигляді заробітної плати у сумі 12 096,00 грн.; не перераховано до бюджету військового збору при виплаті заробітної плати з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року у сумі 1 008,00 грн.; не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2017 - 2018 роки у розмірі 126 946,64 грн., а саме по періодах - 2017 рік - 98 902,49 грн., 2018 рік - 28 044,15 грн.; не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, у розмірі 14 784,00 грн., в тому числі по періодах: 2017 рік - у сумі 14 784,00 грн.

Як зазначається позивачем у відповіді на відзив та зафіксовано в акті перевірки, у 2017 році ФОП ОСОБА_1 задекларовано дохід у розмірі 982 455,10 грн.; відповідачем зроблено висновок про завищення суми витрат на 628 193,27 грн.; як зазначається позивачем у відповіді на відзив та зафіксовано в акті перевірки, у податковій декларації за 2018 рік ФОП ОСОБА_1 задекларовано дохід у розмірі 311 896,34 грн.; відповідачем зроблено висновок про завищення суми витрат на 122 698,42 грн.

При цьому, позивачем у відповіді на відзив зазначено, що всі понесені витрати підтверджуються первинними документами, а саме: банківськими виписками, рахунками на оплату, видатковими накладними, договорами, розписками тощо.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, суд вважає, що надані позивачем докази не підтверджують правомірність віднесення до складу витрат придбаних позивачем у перевіряємому періоді товарів та послуг з огляду на наступне.

Щодо товарів, придбаних позивачем для використання у власній діяльності (холодильне обладнання, стелажі, обігрівач) позивачем долучено до матеріалів справи акти приймання-передачі техніки. Проте, матеріали справи не містять доказів подальшого використання позивачем придбаних товарів, зокрема, оприбуткування їх, як і відсутні докази оплати придбаного товару.

З наявних в матеріалах справи копій розписок про надання послуг позивачу фізичними особами, актів приймання-передачі наданих послуг, договору комісії з наданими звітами про виконання неможливо встановити обсяг наданих послуг та ідентифікувати суб`єктів їх надання, обсяг виконаних робіт чи наданих послуг, з урахуванням чого суд вважає їх неналежними доказами на підтвердження правомірності віднесення відповідних сум до складу витрат за перевіряємий період.

Наявна в матеріалах справи копія договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку також не приймається судом в якості належного доказу на підтвердження правомірності віднесення зазначеної суми до складу витрат, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження надання послуг за вказаним договором.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів оплати позивачем за зазначені вище послуги, як і відсутні докази оплати послуг з оренди приміщень, охорони, сплати за ліцензію. При цьому, судом не приймаються до уваги надані ПОВ ОСОБА_1 банківські виписки, оскільки з них неможливо ідентифікувати призначення платежів саме за віднесені позивачем до складу витрат за перевіряємий період товарів та послуг.

Судом також не приймаються до уваги копії актів списання товару, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити факт придбання товарів, зазначених в наданих актах, та, як наслідок, правомірність віднесення відповідних сум до складу витрат за перевіряємий період.

Щодо висновку контролюючого органу про неоформлених належним чином найманих працівників, суд зазначає наступне.

Позивачем зазначено, що у періоді, що перевірявся, позивачем укладено договори про виконання робіт з двома особами: дочкою та чоловіком; щомісячно підписувалися акти приймання-передачі виконаних робіт, за які щомісячно сплачувалися кошти; зазначені договори укладено як цивільно-правові, а отже вказані особи не перебували у трудових відносинах з позивачем.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом укладених договорів на виконання робіт є реалізація товарів в магазинах. Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботу.

В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.

Як вбачається зі змісту зазначених договорів, працівники самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а забезпечували якість виконаних робіт відповідно до вимог, які узгоджені із замовником або згідно з вимогами, яким такі роботи звичайно повинні відповідати.

Враховуючи викладене, суд вважає, що договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудового характеру, а отже відповідач правомірно дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 використовувала в своїй діяльності працю найманих осіб без оформлення трудових відносин та без сплати відповідних податків та зборів.

Оскільки інших доводів, підтверджених належними та допустимими доказами матеріали справи не містять, суд вважає, що відповідачем правомірно винесено спірні податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071344203, №0071374203, №0071364203, №0071334203, №0071354203 та №0071514203.

Положенням пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, які зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (частина 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Положеннями частин 2, 3, 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Пунктом 2 частини 3 розділу ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20 квітня 2015 року № 449, базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких такий платник перебував на обліку як платник єдиного внеску.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені приписи законодавства суд приходить до висновку, що підставою нарахування єдиного внеску платнику податків є встановлення отримання доходу від його діяльності, а базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток).

Суд також зазначає, що приписами частини 4, пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України. За донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Оскільки судом встановлено заниження позивачем суми чистого оподатковуваного доходу та встановлено за результатами перевірки, що сума чистого оподатковуваного доходу ФОП ОСОБА_1 складає за 2017 рік 677 464,34 грн., за 2018 рік - 146 088,47 грн. за період з січня по травень 2018 року, суд вважає, що відповідачем правомірно сформовано спірні вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 вересня 2019 року №Ф-16, рішення від 13 вересня 2019 року №0071394203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 вересня 2019 року №Ф-17, рішення від 13 вересня 2019 року №0071384203 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 листопада 2019 року №Ф-25202-10, а отже позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Згідно пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як платник ПДВ 06 червня 2018 року реєстраційний номер 2903000062; за результатами перевірки, дохід, отриманий на загальній системі оподаткування з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року складає 1 317 741,49 грн., з яких 982 455,110 грн. за 2017 рік та 335 286,39 грн. за період з січня по травень 2018 року; у періоді з 11 березня 2018 року по 06 червня 2018 року відповідно до пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 не була платником ПДВ, за наслідками перевірки встановлено, що загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, протягом останніх 12 місяців сукупно перевищила 1 000 000,00 грн. (без урахування ПДВ); за результатами перевірки, валовий дохід від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню ФОП ОСОБА_1 протягом 12 календарних місяців з 01 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року сукупно перевищив 1 000 000,00 грн. та складає 1 029 172,00 грн., з урахуванням чого позивач повинна була зареєструватися як платник ПДВ з 01 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Положеннями статті 188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до пункту 194.1 статті 194 та з урахуванням пункту 10 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, операції, визначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, визначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. За податковими зобов`язаннями з податку на додану вартість, що виникли з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2014 року включно ставка податку становить 20 відсотків.

Таким чином, контролюючим органом донараховано позивачу податкові зобов`язання з ПДВ за березень 2018 року у сумі 20 491,00 грн., за квітень 2018 року у сумі 14 247,00 грн., за травень 2018 року у сумі 7 071,00 грн., за період з червня по грудень 2018 року 0 грн. та застосовано штрафні санкції.

При цьому, наявними матеріалами справи не спростовано встановлення контролюючим органом перевищення позивачем гранично допустимої суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, та, як наслідок, правомірність донарахування ПДВ за вказаний період, з урахуванням чого податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071534203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 52 261,25 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 41 809,00 грн. та за штрафними санкціями на 10 452,25 грн. винесене відповідачем правомірно та не підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Пунктом 203.1статті 203 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Перевіркою встановлено, що позивачем не подано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2018 року, внаслідок чого застосовано штрафні санкції у розмірі 170,00 грн.

При цьому, позивачем в адміністративному позові не надано пояснень, які б підтверджувалися доказами, у спростування виявлених під час проведення перевірки порушень, з урахуванням чого суд дійшов висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням від 13 вересня 2019 року №0071524203, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 216.9 статті 216 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань щодо реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», для безготівкових розрахунків - дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, який підтверджує факт продажу, а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - дата надходження оплати за проданий товар.

Пунктом 217.1 статті 217 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку, що підлягають сплаті, з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, з підакцизних товарів (продукції), реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі, та товарів (продукції), коди яких згідно з УКТ ЗЕД не зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу (крім газу природного у газоподібному стані за кодом 2711 21 00 00 згідно з УКТ ЗЕД), які використані як пальне для заправлення транспортних засобів, обладнання або пристроїв з двигунами внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення, з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, з двигунами внутрішнього згоряння з кривошипно-шатунним механізмом, визначаються платником податку самостійно виходячи з об`єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату виникнення податкових зобов`язань.

Перевіркою встановлено заниження позивачем податкових зобов`язань з акцизного податку за 2017 рік на загальну суму 112,47 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2017 року - 112,47 грн.

Проте, позивачем в адміністративному позові не надано жодних пояснень, підтверджених доказами у спростування викладених порушень, з урахуванням чого суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, а спірне податкове повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071494203, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з Акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за результатами річного декларування на 140,59 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на 112,47 грн. та за штрафними санкціями на 28,12 грн. є правомірним.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Перевіркою встановлено, що позивачем не подано податкові декларації акцизного податку до ДПІ в Оболонському районі м. Києва за червень 2018 року, до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва за червень, липень, серпень 2018 року.

При цьому, позивачем не надано жодних пояснень, підтверджених доказами, у спростування викладених в акті перевірки порушень, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, а спірні податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2019 року №0071404203 та №0071514203 винесені правомірно.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова