Рішення № 92190572, 06.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2020 року м. Київ № 320/2689/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України в частині неналежного розгляду скарги позивача щодо неправомірності дій працівників Черкаського обласного військового комісаріату та підлеглих йому підрозділів; та зобов`язати відповідача провести перевірку фактів, викладених у скарзі позивача від 20 січня 2020 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян»; стягнути моральну шкоду в розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних громадян України; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено вимоги частини 4 статті 7 Закону України «Про звернення громадян», якою встановлено, що забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Вказує, що через неправомірність дій посадових осіб Генерального штабу Збройних Сил України несе матеріальні та моральні збитки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року адміністративну справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача заперечує проти задоволення позову, вважає доводи позивача безпідставними та зазначає, що Генеральним штабом Збройних Сил України було правомірно направлено за належністю скаргу, оскільки вона подана на неправомірні дії посадових осіб Черкаського обласного військового комісаріату та підлеглих йому працівників. Враховуючи, що Черкаський обласний військовий комісаріат підпорядковується Командуванню сухопутних військ Збройних Сил України, а Командування сухопутних військ Збройних сил України Генеральному штабу Збройних Сил України, тому скарга ОСОБА_1 була направлена до Командування сухопутних військ Збройних Сил України за належністю.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві на позовну заяву відповідачем не спростовано ряд обставин, які фактично визнаються іншою стороною або не заперечуються нею.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

В 2018 році позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Чигиринського районного військового комісаріату в частині не проведення розслідування нещасного випадку, що стався з позивачем 06 лютого 2017 року, у відповідності до вимог Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36;

- зобов`язати Чигиринський районний військовий комісаріат провести розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 06 лютого 2017 року, та прийняти рішення у відповідності до вимог Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36, про отримання ним травми, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, та надати довідку про обставини справи (поранення, контузії, каліцтва).

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до Чигиринського районного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Чигиринського районного військового комісаріату в частині не проведення розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 06 лютого 2017 року, у відповідності до вимог Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36; зобов`язано Чигиринський районний військовий комісаріат провести розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_1 06 лютого 2017 року, та прийняти рішення у відповідності до вимог Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36 про отримання ОСОБА_1 травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, та видати довідку про обставини справи (поранення, контузії, каліцтва).

Враховуючи, що вказане рішення не було виконано Чигиринським районним військовим комісаріатом, 20 січня 2020 року позивач звернувся до начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б. зі скаргою щодо неправомірних дій посадових осіб Черкаського обласного військового комісаріату та працівників підлеглих йому підрозділів, в якій просив:

1. терміново вирішити питання, щодо видачі йому довідки по факту отримання ним травми під час виконання службових обов`язків;

2. призначити та провести службову перевірку по факту порушення працівниками Міністерства оборони України його прав, гарантованих Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян»;

3. взяти на особистий контроль виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року №823/1929/18;

4. у разі необхідності, призначити та провести особистий прийом;

5. про результати розгляду скарги повідомити у спосіб та термін, визначений законодавством України.

Листом від 12 лютого 2020 року за вих. № 79 позивачу надана відповідь за підписом ТВО військового комісара Чигиринського районного військового комісаріату майором В.Маслак, в якій вказано на неодноразове видання довідок на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року у справі №823/1929/18.

Крім того, позивачем отримано відповідь від 18 лютого 2020 року за вих. № 16/11/994 за підписом начальника медичної служби Командування Сухопутних військ Збройних Сил України підполковника медичної служби О. Стороженко, в якій вказано аналогічну за змістом інформацію, що й в листі ТВО військового комісара Чигиринського районного військового комісаріату від 12 лютого 2020 року за вих. № 79.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заявою (клопотанням), у розумінні вказаної статті Закону, є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Зі змісту статті 5 Закону № 393/96-ВР випливає, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим.

Відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

З огляду на припис статті 40 Конституції України цей обов`язок незалежно від того, чи він конкретизується як відповідне повноваження органу державної влади в Основному Законі, чи в інших нормативно-правових актах, має виконуватися в порядку, визначеному законом.

Статтею 16 Закону № 393/96-ВР визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно з частинами першою, третьої та четвертої статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Як вже зазначалось судом, 20 січня 2020 року позивач звернувся до начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України генерал-лейтенанта Хомчака Р.Б. зі скаргою щодо неправомірних дій посадових осіб Черкаського обласного військового комісаріату та працівників підлеглих йому підрозділів, в якій просив:

1. терміново вирішити питання, щодо видачі йому довідки по факту отримання ним травми під час виконання службових обов`язків;

2. призначити та провести службову перевірку по факту порушення працівниками Міністерства оборони України його прав, гарантованих Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян»;

3. взяти на особистий контроль виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року №823/1929/18;

4. у разі необхідності, призначити та провести особистий прийом;

5. про результати розгляду скарги повідомити у спосіб та термін, визначений законодавством України.

Дорученням від 24 січня 2020 року №С-634 скарга позивача передана на опрацювання Генерал-лейтенанту Сирському О.С. у відповідності до вимог Інструкції з діловодства та документування управлінської інформації в електронній формі в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 липня 2018 року №370, що, на думку суду, узгоджується з приписами частини третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР.

В подальшому позивачем отримано відповідь на його скаргу, зокрема, від начальника медичної служби Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, оскільки саме Командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України підпорядковується Черкаський обласний військовий комісаріат. Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази надіслання Генеральним штабом Збройних Сил України скарги позивача саме на адресу Черкаського обласного військового комісаріату.

За таких підстав, суд не вбачає в діях відповідача порушень вимог частини 4 статті 7 Закону № 393/96-ВР.

Однак, як встановлено судом, безпосередньо Генеральним штабом Збройних Сил України жодної відповіді по суті викладених в скарзі вимог позивачу не надано.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що Генеральним штабом Збройних Сил України порушено вимоги статті 18 Закону № 393/96-ВР, оскільки зі змісту листів Чигиринського районного військового комісаріату та Командування Сухопутних військ Збройних Сил України вбачається, що відповідь останніми надана лише на перше питання, викладе в скарзі позивача від 20 січня 2020 року.

Зазначене є підставою для задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності Генерального штабу Збройних Сил України в частині неналежного розгляду скарги та зобов`язання провести перевірку фактів, викладених у скарзі від 20 січня 2020 року, зокрема пункти 2-5 прохальної частини скарги позивача.

Що стосується позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, моральну шкоду позивач вимагає, у першу чергу, у зв`язку із бездіяльністю та протиправними діями відповідача, через не належний розгляд та не надання відповіді на його скаргу. Проте, доводи позивача про завдання йому моральних страждань у зв`язку із зазначеними фактами належними і достатніми доказами підтверджені не були.

Отже, матеріалами справи не підтверджується, а судом не встановлено наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача під час розгляду його скарги та душевними стражданнями, про які стверджує позивач.

Суд також враховує, що позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналіз вказаної правової норми дає суду підстави стверджувати, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом суду, а не обов`язком.

Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

При цьому, відповідно до приписів частини 2 до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З вищевикладеного вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», суд не вбачає правових підстав для встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення.

В даному випадку судом не вбачає необхідності встановлювати судовий контроль, отже у задоволені вимоги позивача щодо встановлення такого контролю слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав частково, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 20 січня 2020 року.

3. Зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України розглянути скаргу ОСОБА_1 від 20 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР та надати відповідь на питання, викладені в пунктах 2-5 прохальної частини скарги.

4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко