Рішення № 92190412, 08.10.2020, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2-др/622/1/20

Справа № 622/612/19 р.

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2020 року смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Шабас О.С.

з участю: секретаря - Бойко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Золочів Харківської області питання про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі № 622/612/19 за позовною заявою ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Золочівської селищної ради (код ЄДРПОУ 25175462, адреса: Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Центральна, 13а, електронна адреса: zolsrada@ukr.net) про визнання права на земельну частку (пай), -, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 24 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , як за колишнім акціонером ВАТ «Жовтневе», право на земельну частку (пай) загальною площею 7,03 умовних кадастрових гектарів із земель запасу або резерву сільськогосподарського призначення комунальної власності Золочівської селищної ради Харківської області.

06 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Золочівського районного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив змінити резолютивну частину вказаного рішення зазначивши: визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) ВАТ «Жовтневе» за рахунок нерозподілених земель ВАТ «Жовтневе» в томуц числі нерозподілених (не витребуваних) земель, які було передано в оренду згідно ст.. 13 ЗУ «про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Крім того, просив стягнути з Золочівської селищної ради на його користь сплачений судовий збір у розмірі 2266,11 грн.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, просив розглядати заяву за його відсутності .

Секретар Золочівської селищної ради О.С. Колодько подав до канцелярії суду письмові заперечення на заяву ОСОБА_1 в якому просив відмовити у стягненні судових витрат (за рахунок бюджетних асигнувань Золочівської селищної ради) на користь позивача, проти задоволення решту позовних вимог не заперечував..

Відповідно до ст. 270 ЦПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Рішення суду повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов`язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи суд приходить до висновку, що наразі існує необхідність в ухваленні додаткового рішення суду, оскільки у рішенні суду не вирішені позовні вимоги в частині визначення, з яких саме земель позивачеві визначено право на частину, не вирішено питання щодо судових витрат.

Так, позивач звернувся до суду з позовом в тому числі про визнання права на земельну частку (пай) ВАТ «Жовтневе» на території Золочівської селищної ради загальною площею 7,03 га (в умовних кадастрових гектарах) згідно державного акту серії ХР 13-00-000697 виданого 28 липня 2000 року Жовтневою сільською радою народних депутатів. Позовні вимоги позивача задоволені в частині визнання за ним, як за колишнім акціонером ВАТ «Жовтневе», право на земельну частку (пай) загальною площею 7,03 умовних кадастрових гектарів із земель запасу або резерву сільськогосподарського призначення комунальної власності Золочівської селищної ради Харківської області. При зверненні до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення просив визнати на ним право на земельну частку (пай) ВАТ «Жовтневе» за рахунок нерозподілених (не витребуваних) земель, які було передано в оренду згідно ст.. 13 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

При вирішенні спору суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Земельного Кодексу України, Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року N 720/95.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди.

Право підприємства на земельну ділянку зберігається при входженні його до складу агропромислових об`єднань, комбінатів, агрофірм та інших формувань.

Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України, Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Члену підприємства, який побажав вийти з його складу, земельна ділянка надається із земель сільськогосподарських угідь підприємства, придатних для сільськогосподарського виробництва, в частині, що припадає на одного члена підприємства.

Розподіл земель колективної власності підприємства здійснюється відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності. Стаття 1 вказаного Закону перелічені особи, які мають право на земельну частку (пай). Так право на земельну частку (пай) мають в том числі: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Громадянам, зазначеним в абзаці п`ятому частини першої цієї статті, земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області.

Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Стаття 2 цього закону, визначає документи, що посвідчують право на земельну частку (пай). Так основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Стаття 3 цього ж закону, перелічує підстави для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Стаття 5 цього ж Закону встановлює, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) в тому числі: розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Стаття 13 регламентує питання використання нерозподілених та не витребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв). Так нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Земельного Кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Пунктом 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року N 720/95 передбачено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Відповідно до положень п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16 квітня 2004р. сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК).

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Враховуючи, що в цей час передача земельних ділянок у власність громадян на території сіл, селищ, міст відноситься до повноважень відповідних рад, земельна ділянка ОСОБА_1 відповідно до положень ст.ст. 12, 19, 25 Земельного Кодексу України, ст.ст. 5, 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» має бути виділена за рахунок нерозподілених земель резерву або запасу комунальної власності Золочівської селищної ради Харківської області.

При зверненні до суду позивачем ОСОБА_1 понесено судові витрати, які складалися з судового збору на суму 2266,27 гривень. При вирішенні спору представник відповідача висловив свою позицію та покладався на розсуд суду, тобто позовні вимоги не визнав.

Статті 133, 141, 142 ЦПК України передбачають види судових витрат та порядок їх розподілу.

Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також той факт, що Золочівська селищна рада згідно Закону України «Про судовий збір» не відноситься до осіб, які підлягають звільненню від сплати судового збору по даній категорії справ, на підставі ст. 141,142 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду зі вказаною позовною заявою у розмірі 2266,27 грн.

Керуючись вказаними нормами матеріального закону та ст.ст. 12, 19, 81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 270 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Ухвалити додаткове рішення по цивільній справі № 622/612/19 за позовом ОСОБА_1 до Золочівської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) .

Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення режиму земель - задовольнити, викласти абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції:

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) ВАТ «Жовтневе» за рахунок нерозподілених (не витребуваних) земель, в тому числі нерозподілених (невитребуваних) земель, які було передано в оренду згідно ст.. 13 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Золочівської селищної ради судовий збір у розмірі 2266 грн (дві тисячі шістдесят шість) гривні 27 копійок.

На додаткове рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Золочівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повний текст додаткового рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на додаткове рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту додаткового рішення суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий: Шабас О. С.,