Ухвала суду № 92190013, 07.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/2491/20

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

07 жовтня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В. розглянувши в підготовчому засіданні питання про закриття провадження у справі № 380/2491/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРАЖ ЗАХІД» до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ «Авераж Захід» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просило:

Визнати протиправними дії Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПС України щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ «Авераж Захід» (код ЄДРПОУ 42103079), стосовно наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 2018-2019р.р., яке оформлене Аналітичним дослідженням № 6/99-00-16-04-20/42103079 від 11.11.2019 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зареєстрований 03.05.2018 року, як платник податків та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області (Франківський р-н м. Львова ). 12 лютого 2020 року позивач під час оскарження ухвали Личаківського районного суду м. Львова в справі № 463/3239/19 про арешт сум ПДВ в системі електронного адміністрування, дізнався, що 11 листопада 2019 року Департаментом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПС України проведено та складено аналітичне дослідження № 6/99-00-16-04-20/42103079 фінансово-господарської діяльності позивача за період 2018-2019 років, яким на думку контролюючого органу, встановлено порушення діючого законодавства в діяльності позивача.

Наявність вказаного Аналітичного дослідження, згідно змісту ухвали Личаківського районного суду від 12.02.2020 року в справі № 463/3239/19 слугувала для суду однією з підстав для відмови в клопотанні про скасування арешту, накладеного під час розслідування кримінального провадження № 62019140000000093 від 07.02.2019 року, оскільки Аналітичним дослідженням № 6/99-00-16-04-20/42103079 підтверджується «незаконна діяльність» позивача.

19.02.2020 року представником позивача надіслано на адресу ДПС України адвокатський запит для надання копії Аналітичного дослідження № 6/99-00-16-04-20/42103079 від 11.11.2019 року.

04 березня 2020 року позивачем отримано відповідь на Адвокатський запит, згідно якої відмовлено його представнику в наданні копії вказаного вище Аналітичного дослідження. У вказаній відповіді, ДПС України повідомило, що підставою для початку досудового розслідування є факт отримання слідчим інформації, що може свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а доказами в кримінальному провадженні є показання, речові докази, висновки експертів. Відповідач вважає, що з використанням інформації з Аналітичного дослідження повинно було бути зареєстроване кримінальне провадження, а тому відсутні підстави для надання цієї інформації.

Позивач вважає, що дії службових осіб з проведення та складення Аналітичного дослідження № 6/99-00-16-04-20/42103079 від 11.11.2019 року є протиправними, оскільки вчинялись без належної правової підстави.

На думку позивача Департаментом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПС України протиправно проведено дослідження Фінансово-господарської діяльності та складено Аналітичне дослідження № 6/99-00-16-04-20/42103079 від 11.11.2019 року чим порушено законні права та інтереси позивача.

Позивач вважає, що відповідач, вчиняючи дії, які передували прийняттю Аналітичного дослідження, вийшов за межі своїх повноважень, встановлених чинним законодавством України, а саме Аналітичне дослідження є незаконним та призвело до негативних наслідків для позивача. Наведене Аналітичне дослідження проведено за ініціативою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові. Службові особи Департаменту не являються експертами, спеціалістами. не залучались у відповідній якості згідно вимог ст.ст. 69-71 КПК України під час досудового розслідування, не попереджались згідно ст. 384 КК України у зв`язку з складенням дослідження, а здійснювали свої повноваження щодо проведення аналітичного дослідження виключно згідно ПК України.

При постановленні ухвали суд виходить з наступного:

Згідно з ст. 19 Конституції України, Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу.

2. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

В матеріалах справи наявна відповідь відповідача від 20.03.2020 року на запит адвоката позивача, в якій зазначено про те, що Департаментом боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, ДПС України, відповідно до Постанов третього слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань «Про призначення проведення аналітичного дослідження (з наданням висновку)» проведені відповідні дослідження в тому числи і щодо позивача.

Згідно із ст. 84 КПК України:

1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно із ст. 85 КПК України:

1. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно із ст. 86 КПК України:

1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 87 КПК України:

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

2. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

3. Недопустимими є також докази, що були отримані:

1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні;

2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень;

3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження;

4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

4. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Згідно із ст. 88 КПК України:

1. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:

1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;

3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений;

4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.

3. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

Згідно із ст. 88/1 КПК України:

1. Докази, отримані від відповідача у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, не можуть бути використані на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень.

Згідно із ст. 89 КПК України:

1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

3. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Згідно із ст. 90 КПК України:

1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Згідно із ст. 91 КПК України:

1. У кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

2. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно із ст. 92 КПК України:

1. Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

2. Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Згідно із ст. 93 КПК України:

1. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

3. Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

4. Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.

Згідно із ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим, оскільки по суті позивач сперечається із діями Департаменту боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПС України щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської діяльності ТОВ «Авераж Захід», які вчиненні на виконання постанов слідчого у відповідному кримінальному провадженні.

На думку суду надавати оцінку вказаним спірним діям відповідача щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської позивача, стосовно наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення та/або інших правопорушень за період з 2018-2019 років, яке оформлене Аналітичним дослідженням № 6/99-00-16-04-20/42103079 від 11.11.2019 року, може лише слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відтак провадження у справі слід закрити, оскільки дані спірні правовідносини не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі № 380/2491/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕРАЖ ЗАХІД» (79005, м. Львів, вул. Володимира Велика, буд. 63, кв. 17) до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8) про визнання протиправними дій, - закрити.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду до юрисдикції місцевого загального суду в порядку КПК.

Судовий збір сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕРАЖ ЗАХІД» (ЄДРПОУ 42103079) згідно квитанції № 18137 від 24.03.2020 року в сумі 2102,00 грн. повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала складена в повному обсязі 12.10.2020 року.

Суддя Гавдик З.В.