Ухвала суду № 92185299, 13.10.2020, Миколаївський районний суд Миколаївської області

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 480/998/19

Провадження № 1-кп/945/326/20

УХВАЛА

13 жовтня 2020 року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі

головуючого судді Шаронової Н.О.,

за участю:

секретаря Карабут В.В.;

прокурора Тищенка А.М.;

потерпілої ОСОБА_1 ;

обвинуваченого ОСОБА_2 ;

захисника Чуб І.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві кримінальні провадження, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 жовтня 2018 року за № 12018150260000592 та 24 квітня 2019 року за № 12019150260000213 за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зоря Веселинівського району Миколаївської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше судимого: 17 січня 2017 року Веселинівським районним судом Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі; звільнений від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, -

встановив:

28.09.2020 до Миколаївського районного суду Миколаївської області з Миколаївського апеляційного суду надійшли обвинувальні акти у кримінальних провадженнях за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України, для нового розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2020 року призначено підготовче судове засідання на підставі обвинувальних актів у кримінальних провадженнях за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор та потерпілий проти призначення кримінального провадження до судового розгляду не заперечували. Однак, прокурор звернувся до суду з клопотанням про зміну обвинувачення і просив долучити до матеріалів справи змінений обвинувальний акт.

Потерпіла підтримала клопотання прокурора.

Захисник та обвинувачений заперечували проти клопотання прокурора.

Розглянувши клопотання прокурора суд дійшов такого.

Частинами 1-2 статті 338 КПК України з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КПК України якщо в результаті судового розгляду прокурор, крім випадку, коли ним є Генеральний прокурор, дійде переконання, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його, висунути додаткове обвинувачення або розпочати провадження щодо юридичної особи, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з прокурором вищого рівня. Суд за клопотанням прокурора відкладає судове засідання та надає прокурору час для складення та погодження відповідних процесуальних документів.

З вказаних норм слідує, що прокурор має право змінити обвинувачення на стадії судового розгляду кримінального провадження. У той час як кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 перебуває на стадії підготовчого судового провадження.

На підставі викладеного вище суд вважає, що клопотання прокурора про зміну обвинувачення є передчасним і таким, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, а тому не підлягає задоволенню.

Заслухавши прокурора, потерпілого, обвинуваченого, захисника, вивчивши обвинувальні акти, суд дійшов такого.

Відносно ОСОБА_2 складено два обвинувальні акти 02 жовтня 2018 року за № 12018150260000592 за ч. 1 ст. 125 КК України та 24 квітня 2019 року за № 12019150260000213 за ч. 1 ст. 156 КК України, ч. 1 ст. 122 КК України, який 14 листопада 2019 року був змінений прокурором.

Щодо обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12019150260000213 від 24 квітня 2019 року, як того, який затверджений 31 травня 2019 року, так і зміненого 14 листопада 2019 року, то судом встановлено таке.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Частиною 1 статті 290 КПК України передбачено, що визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Частиною 4 статті 110 КПК України передбачено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим статтею 291 цього Кодексу.

Отже, вичерпний перелік відомостей які мають бути зазначені в обвинувальному акті містить ч. 2 ст. 291 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення – твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частиною 1 статті 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Девеер проти Бельгії” від 17 жовтня 2013 року зазначено, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи.

Обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення (рішення у справі «Маттоціа проти Італії” від 25 липня 2000 року).

Із обвинувального акта (як первісного, затвердженого 31 травня 2019 року, так і зміненого, який затверджений 14 листопада 2019 року) у кримінальному провадженні № 12019150260000213 вбачається, що він містить лише виклад фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення та містить вказівку прокурора, що ОСОБА_2 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 156 КК України, ч. 1 ст. 122 КК України.

Верховний Суд України, у постанові №5-328кс16 від 24 листопада 2016 року виклав правову позицію щодо повернення обвинувального акта.

Так, визначаючи основні терміни КПК, у пункті 13 частини першої статті 3 законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 42 КПК, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно із пунктом 3 частини другої статті 283 КПК, є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт – це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту. Далі обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку (стаття 293 КПК). Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах (частина перша статті 337 КПК).

Власне висунення публічного обвинувачення здійснюється в умовах змагальності у судовому розгляді, коли прокурор оголошує короткий виклад або повний текст обвинувального акта (частина друга статті 347 КПК), а суд роз`яснює суть обвинувачення і з`ясовує у обвинуваченого, чи зрозуміле воно йому (частина перша статті 348 КПК).

Таким чином, системно-структурний аналіз норм КПК доводить, що на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов`язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

До процедури висунення обвинувачення в порядку, передбаченому КПК, на стадії досудового розслідування особа перебуває у статусі підозрюваного.

Підозра є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення, повідомлення про яке складається на певному етапі досудового розслідування, коли є підстави для формулювання підозри (частина перша статті 276 КПК). Повідомлення про підозру персоніфікує кримінальне провадження, є юридичним фактом, що породжує виникнення кримінальних процесуальних правовідносин, та етапом, з якого починає реалізовуватися кримінальна відповідальність.

Наведені теоретичні положення є підґрунтям для висновку про нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні і ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядку здійснення процесуальних дій. З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.

Зі змісту цієї ж постанови вбачається, що суду належить встановити, чи має таке недотримання вимог кримінального процесуального закону наслідок у вигляді істотного впливу на права учасників кримінального провадження щодо забезпечення права на справедливий суд.

Обвинувальний акт (як первісний так і змінений) не містить формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінального правопорушення, що позбавляє обвинуваченого ОСОБА_2 права бути детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації правопорушення унеможливлює якісно та в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист.

Отже, відсутність формулювання обвинувачення та правової кваліфікації кримінального правопорушення в обвинувальному акті, складеному відносно ОСОБА_2 , істотно порушує права учасників кримінального провадження, у тому числі і обвинуваченого в частині забезпечення права на справедливий суд, та свідчить про наявність обставин, які перешкоджають призначенню кримінального провадження до судового розгляду.

За таких обставин, оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, то обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Щодо обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12018150260000592 від 02 жовтня 2018 року, то судом встановлено таке.

01 липня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень” від 22.11.2018 (далі - Закон) та ч. 1 ст. 125 КК України (в редакції закону чинній з 01.07.2020), відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України (в редакції закону чинній з 01.07.2020), відноситься до кримінальних проступків.

Відповідно до п.п. 5) ч. 4 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у кримінальних провадженнях про злочини, що визначені як кримінальні проступки, які направлені до суду до набрання чинності цим Законом і не призначені на момент набрання ним чинності до судового розгляду, повертаються прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 Кримінального процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що обвинувальний акт, складений щодо ОСОБА_2 , був направлений до суду до набрання чинності Законом, і на момент набрання чинності Законом (01.07.2020) судовий розгляд у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 призначений не був, а також, з огляду на те, що з 01.07.2020 ч. 1 ст. 125 КК України відноситься до кримінальних проступків, суд вважає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні про злочин, що визначений як кримінальний проступок, слід повернути прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 291, 314, 338, 369-372 КПК України, п. п. 5) ч. 4 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень”, -

постановив:

Відмовити у клопотанні прокурора про зміну обвинувачення у кримінальному провадженні під час підготовчого судового провадження та у долученні обвинувального акта до матеріалів кримінального провадження.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019150260000213, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 квітня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 156 КК України, - повернути прокурору.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018150260000592, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 жовтня 2018 року про злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, що визначений як кримінальний проступок (в редакції Закону з 01.07.2020), щодо ОСОБА_2 повернути прокурору для внесення з урахуванням вимог глави 25 Кримінального процесуального кодексу України.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 продовжено ухвалою Миколаївського апеляційного суду до 15 листопада 2020 року включно.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Миколаївської області протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя Н. О. Шаронова

13.10.2020