Вирок № 92184558, 12.10.2020, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/2418/20

Провадження № 1-кп/456/408/2020

ВИРОК

іменем України

12 жовтня 2020 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Яніва Н. М. ,

з участю секретаря Сунак Н.М.

прокурора Касприк П.С.

захисника Гошовська О.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Стрий кримінальне провадження № 12020140130000586 від 25.05.2020 про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стрий Львівської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , 25.05.2020 р. приблизно о 2.16 год., перебуваючи за місцем свого проживання, що за адресою с. Фалиш Стрийського району, діючи умисно, знаючи та усвідомлюючи, що поширена ним інформація є неправдивою, здійснив дзвінок зі свого мобільного телефону марки «Ergo F 181 Step», з сім карти мобільного оператора «Водафон Україна» НОМЕР_1 на лінію екстреного виклику оператора «103» до чергового диспетчера КНП Львівської обласної ради «Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», та повідомив завідому неправдиву інформацію про замінування КНП «Стрийська ЦРЛ», яка знаходитьсь по вул. О. Басараб, 15 в м. Стрий Львівської області, при цьому ОСОБА_1 не назвав свою особу. В результаті дій ОСОБА_1 , була поставлена під загрозу громадська безпека та здійснено відволікання від виконання обов`язків медичними працівниками та працівниками спеціальних служб.

При проведенні огляду КНП «Стрийська ЦРЛ», яка знаходитьсь по вул. О. Басараб, 15 в м. Стрий Львівської області, вказане повідомлення про замінування не підтвердилось.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю та дав покази про те, що дійсно вчинив злочин при обставинах, які вказані в обвинувальному акті. Додатково пояснив, що ввечері того дня почував себе погано і в нього була лихоманка, а тому зателефонував за номером «103» та просив щоб приїхала швидка та надала йому допомогу. Однак диспетчер відмовилась направити до нього швидку допомогу. А тому будучи ображеним на диспетчера, ще раз зателефонував за номерем «103» та повідомив буцімто замінував Стрийську ЦРЛ. Усвідомлює, що зробив неправильно. У вчиненому щиро розкаюється, обіцяє більше подібного не вчиняти, просить суд суворо його не карати.

Крім повного визнання своєї винності обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним. Судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності та істинності їх позицій відсутні.

Заслухавши думку учасників судового провадження, роз`яснивши їм зміст ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин і визнає фактичні обставини доведеними наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.

Суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 259 КК України, тобто у вчинені завідомо неправдивого повідомлення про підготовку вибуху або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками.

Доведеність вини і така кваліфікація дій обвинуваченого в суду не викликає сумнівів. Наведені вище докази винності у своїй сукупності є логічними і послідовними та відтворюють реальні події, що мали місце.

При призначенні покарання обвинуваченому суду слід суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що мета покарання засудженого є його виправлення, перевиховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів.

В даній справі, суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, при виборі останньому заходу примусу і порядку його відбування разом зі ступенем тяжкості вчиненого злочину, враховує дані про особу обвинуваченого та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України, у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування.

При цьому до обставин, що пом”якшують відповідальність суд визнає те, що ОСОБА_1 , щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.

Обтяжуючих відповідальність ОСОБА_1 обставин по справі не встановлено

Враховується, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризуються по місцю проживання.

Беручи до уваги всі обставини по справі, особу винного, суд приходить до переконання, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе в умовах без ізоляції його від суспільства, призначивши йому покарання в межах санкції інкримінованої йому статті КК України, звільнивши на підставі ст. 75 КК України від реального відбування покарання та застосувавши ст. 76 КК України.

При цьому, суд звертає увагу, що висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 255 від 10.06.2020 встановлено, що в період інкримінованих йому дій, ОСОБА_1 хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав та не виявляв ознак тимчасового чи будь-якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, а виявляв ознаки розумової відсталості в ступені легкої дебільності з емоційно-вольовими розладами. Тому, під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_1 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, однак не в повній мірі. За своїм психічним станом ОСОБА_1 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Зауважень з приводу належності та допустимості вказаного висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи, суду не надходило.

Захисник Гошовська О.В., не настоювала на виклику експертів в судове засідання не клопотав про це і сам обвинувачений.

Отже, на підставі даного висновку експерта та досліджених в судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на час вчинення злочину перебував у стані обмеженої осудності і відповідальність за скоєне повинна наставати на загальних підставах з урахуванням положень ч. 2 ст. 20 КК України.

Відповідно до вимог ст. 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дій та керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Приписами ч.2 ст.504 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.

Положеннями ч.2 ст.94 КК України передбачено, що надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути застосовано судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно-небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров`я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст.20, ч.2 ст.94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до п. 8 Постанови, така допомога може надаватися особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане, - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

Окрім того, суд звертає увагу й на те, що у п. 6 Постанови № 7 від 03.06.2005 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК України особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Визнано правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановлюють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Отже, судом встановлено, що обвинувачений вчинив злочин у стані обмеженої осудності, що є підставою, одночасно із призначенням покарання застосувати до нього примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку за місцем відбування покарання.

Клопотання про продовження строку обвинуваченому запобіжного заходу не заявлялось.

Питання речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України і призначити покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Згідно ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування даного покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 /двох/ років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обовязки.

Згідно ст. 76 ч. 1 п. п. 1, 2 КК України зобов`язати ОСОБА_1 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

На підставі ст.ст. 20, 93, 94 КК України, ч. 2 ст. 504 КПК України застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Виконання вироку в частині застосування до ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку - здійснювати за місцем проживання (с. Фалиш, Стрийського району, Львівської області).

Речові докази: DVD-R диск зі звукозаписом події злочину, який приєднаний до матеріалів справи - залишити при справі; мобільний телефон марки «Ergo F 181 Step», з сім картою мобільного оператора «Водафон Україна» НОМЕР_1 , які передані на зберігання в камеру зберігання речових доказів Стрийського ВП – знищити.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя Н. М. Янів