Рішення № 92183418, 02.10.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 466/6564/19

пр.№ 2/464/380/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.10.2020 Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Чорна С.З.

при секретарі судових засідань Гернага Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи - Першої Львівської державної нотаріальної контори про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

за участю:

представника позивача ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_4

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить встановити факт розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , укладеного 20 жовтня 1984 року у виконавчому комітеті Завидовицької Сільської ради Городоцького району Львівської області, актовий запис 27, який розірвано відділом ЗАГС м. Усть-Ілімськ Іркутської області Російської Федерації, актовий запис 342 від 23 квітня 2002 року та визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належала батькові на підставі договору купівлі-продажу квартири, який був укладений 19 липня 2013 року у приватного нотаріуса Гериліва М.Р. 20 жовтня 1984 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_2 у виконавчому комітеті Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області, актовий запис 27. Життя з відповідачем у нього не склалось, батько виїхав у Росію на Північ, де працевлаштувався та залишився постійно проживати. Після розпаду Радянського Союзу її батько в Україну не повертався та отримав громадянство Російської Федерації. З ОСОБА_2 жодних шлюбних стосунків не підтримував, тривалий час не спілкувався. У 2002 році, перебуваючи у м. Усть-Ілімську, Іркутської області Російської Федерації звернувся до суду із заявою про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , оскільки на той час зустрівся зі своєю майбутньою дружиною ОСОБА_8 . Оскільки у її батька та ОСОБА_2 не було спільних дітей, вони не проживали спільно понад 15 років, шлюб було розірвано. Інформацію про розірвання шлюбу було надіслано за місцем реєстрації до Завидовицької сільської ради Городоцького району, які останні не внесли до реєстру. У 2007 році у м. Усть-Ілімську Іркутської області батько уклав шлюб з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_8 , шлюб з якою було розірвано у 2013 році. 09 січня 2019 року тіло батька привезли в Україну та 10 січня 2019 року вона здійснила поховання батька у с. Чоловичі Львівської області. Після його смерті, в травні вона звернулася до П`ятої львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус повідомила, що спадкову справу було заведено на підставі заяви ОСОБА_2 , яка була другою дружиною батька. Відповідачці було відомо про те, що батько розірвав з нею шлюб, достовірно знаючи, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті батька, умисно приховала даний факт та подала неправдиву інформацію нотаріусу. В період з 2007 по 2016 рік батько перебував у шлюбі з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_8 . Згідно наявної інформації у нотаріуса Корнецька М.І. подала дублікат свідоцтва про укладення шлюбу. Відповідно до інформації з Єдиного реєстру цивільного стану громадян актовий запис про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відсутній. На даний час нею подано до нотаріуса нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , проте нотаріусом надано повідомлення, що відомості про дату народження ОСОБА_2 у свідоцтві про розірвання шлюбу не відповідають відомостям, наданим нею під час подання заяви про прийняття спадщини, а тому необхідно усунути дані розбіжності. Іншого способу усунення розбіжностей, як встановлення факту у судовому порядку не вбачається. Вона є донькою померлого ОСОБА_5 , відтак є спадкоємцем першої черги за законом. Відповідач, є колишньою дружиною спадкодавця, відтак не може бути включена до числа спадкоємців за законом, а тому просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 07.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

30.10.2019 від представника відповідача ОСОБА_4 до суду подано відзив на позовну заяву. В якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними і такими що не підлягають до задоволення, оскільки із долученого до позовної заяви ОСОБА_1 , «Свидетельства о расторжении брака» НОМЕР_1 (повторне) вбачається, що таке видано ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в той же час ОСОБА_5 згідно Свідоцтва про смерть помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діючим в РФ законодавством, а саме наказом Міністерства юстиції РФ від 29 листопада 2011 р.№412 в п.31 чітко передбачено перелік осіб, яким може бути видано повторне Свідоцтво про державну реєстрацію актів цивільного стану. Згідно цього нормативного документу РФ, таке повторне Свідоцтво не може бути видано в даному випадку ОСОБА_1 ,чи її представнику у справі. Долучаючи такий документ до позовної заяви ОСОБА_1 , не надала жодного документального доказу, який би підтвердив на чий запит чи заяву (докази направлення таких в РФ в компетентні органи цієї країни) до неї в розпорядження надійшли документи, що засвідчують цивільний стан особи на території РФ. Порядок пересилання таких документів передбачений Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. А відтак, надаючи суду копії письмових документів, ОСОБА_1 , мала б надати суду докази, що такі одержані з дотриманням порядку встановленого законом, а саме вищезазначеною Конвенцією. У випадку відсутності доказів законності одержання таких документів, останні в силу приписів ст.78 ЦПК України не можуть вважатися допустимими доказами у справі. Число, місяць та рік народження, ОСОБА_2 у письмовому документі «Свидетельство о расторжении брака» НОМЕР_1 (повторне), вказані невірно. Позивачем не надано суду доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 та мотивів такої відмови.

Ухвалою суду від 12.12.2019 витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Герилів М.Р. копії документів на підставі яких було посвідчено 25.07.2013 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за реєстровим №876 між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 та витребувано з Першої Львівської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 28.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

27.04.2020 від ОСОБА_10 та представника позивача ОСОБА_3 до суду поступила заяви про долучення до матеріалів справи документів, які підтверджують отримання дублікату свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у відділі ЗАГС м.Москви донькою ОСОБА_5 , - ОСОБА_10 , а також документи що підтверджують родинні стосунки.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічно наведеним в позовній заяві, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечили, щодо задоволення позову. Надали пояснення аналогічні поданого відзиву на позовну заяву.

Третя особа Перша Львівська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справа наявна заява про розгляд справи без їх участі.

Суд, заслухавши вступні слова учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали спадкової справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п.4 ч.1, ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнові права фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку встановлення.

Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним та ін. право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст 1261 - 1265 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до ст. 1261 перша черга спадкоємців за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно повторно виданого свідоцтва про шлюб вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 20.10.1984 зареєстрували шлюб у Виконавчому комітеті Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області, про що зроблено актовий запис №27.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданого відділом по Усть-Іллімському районному і м.Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 22.04.2002 розірвали шлюб.

Як вбачається з свідоцтва про розірвання шлюбу виданого 07.05.2019 відділом по Усть-Іллімському районному і м.Усть-Іллімську служби запису актів цивільного стану Іркутської області ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , 16.07.2016 розірвали шлюб.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 12.07.2014 ОСОБА_5 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії документів спадкової справи № 10/2019 заведеної після смерті ОСОБА_5 , остання заведена на підставі заяви ОСОБА_2 від 15.01.2019.

Відповідно до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних,сімейних і кримінальних справах (укр/рос) (далі Конвенція),яку підписали Україна і Російська Федерація дає можливість в позасудовому порядку встановити чи мало місце розірвання шлюбу між громадянином РФ та України,якщо розірвання шлюбу мало місце в Росії, зокрема це ст.ст.6,10,13,14,28,29,52 Конвенції.

Відповідно до ст.6 Конвенції передбачено: Договірні Сторони надають один одному правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема складання і пересилання документів, проведення обшуків, вилучення, пересилання і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення карного переслідування, розшуку і видачі осіб, що вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень по цивільним справам, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Відповідно до ст.10 Конвенції передбачено: запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані на її мові або російською мовою або забезпечені завіреним перекладом на ці мови. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, вказаній в дорученні, запитувана установа юстиції зі своєї ініціативи вживає заходів, необхідних для встановлення адреси. Якщо встановлення адреси запитуваною установою юстиції виявиться неможливим, вона повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, що підлягають врученню.

Відповідно до ст.13 Конвенції передбачено: Документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Відповідно до ст.14 Конвенції передбачено: договірні Сторони зобов`язуються пересилати один одному на прохання без перекладу і безкоштовно свідчення про реєстрації актів цивільного стану, документи про освіту, трудовий стаж і інші документи, що стосуються особистих або майнових прав і інтересів громадян запитуваної Договірної Сторони й інших осіб, що проживають на її території.

Відповідно до ст.28 Конвенції передбачено: по справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.29 Конвенції передбачено: По справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 статті 28, компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо на момент подачі заяви подружжя проживає на території іншої Договірної Сторони, то компетентні також установи цієї Договірної Сторони. По справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 статті 28, компетентні установи Договірної Сторони, на території якої проживає подружжя. Якщо один з подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, по справах про розірвання шлюбу компетентні установи обох Договірних Сторін, на територіях яких проживає подружжя.

Відповідно до ст.52 Конвенції передбачено: винесені установами юстиції кожної з Договірних Сторін і, що вступили в законну силу рішення, що не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови якщо: установи юстиції запитуваної Договірної Сторони не винесли раніше по цій справі рішення, що вступило в законну силу; б) справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї Договірної Сторони. Положення пункту 1 цієї статті відносяться і до рішень з опіки і піклування, а також до рішень про розірвання шлюбу, винесеними установами, компетентними відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої винесене рішення.

Наказом Міністерства юстиції РФ від 29 листопада 2011 р., № 412 затверджено нормативний документ на підставі якого в РФ надаються державні послуги в тому числі для отримання повторних свідоцтв реєстрації актів цивільного стану.Визначено перелік осіб, яким повторно такі Свідоцтва можуть бути видані.

Із долученого до позовної заяви ОСОБА_1 , «Свидетельства о расторжении брака» НОМЕР_1 (повторне) вбачається, що таке видано ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак ОСОБА_5 згідно Свідоцтва про смерть помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діючим в РФ законодавством, а саме наказом Міністерства юстиції РФ від 29 листопада 2011 №412 «Про затвердження Адміністративного регламенту надання державної послуги по державній реєстрації актів цивільного стану органами, які здійснюють державну реєстрацію актів цивільного стану на території РФ» в п.31 чітко передбачено перелік осіб, яким може бути видано повторне Свідоцтво про державну реєстрацію актів цивільного стану. Згідно вказаного нормативного документу РФ, таке повторне Свідоцтво не може бути видано в даному випадку ОСОБА_1 , чи її представнику у справі. Долучаючи такий документ до позовної заяви ОСОБА_1 , не надала жодного документального доказу, який би підтвердив на чий запит чи заяву (докази направлення таких в РФ в компетентні органи цієї країни) до неї в розпорядження надійшли документи, що засвідчують цивільний стан особи на території РФ. Порядок пересилання таких документів передбачений Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (укр./рос). А відтак, надаючи суду копії письмових документів, ОСОБА_1 , не надала суду докази, що такі одержані з дотриманням порядку встановленого законом, а саме вищезазначеною Конвенцією. У випадку відсутності доказів законності одержання таких документів, останні в силу приписів ст.78 ЦПК України не можуть вважатися допустимими доказами у справі .

Крім цього, суд зазначає, що число, місяць та рік народження, відповідача ОСОБА_2 у письмовому документі «Свидетельство о расторжении брака» НОМЕР_1 (повторне), вказані невірно.

Як вбачається із копії спадкової справи, номер у спадковому реєстрі 63609409, номер у нотаріуса 10/2019 (спадкодавець ОСОБА_5 ), яка скерована Першою львівською державною нотаріальною конторою, містяться звернення за підписом завідувача Першої львівської нотаріальної контори у відділ по Усть-Ілімському району м.Усть-Ілімськ служби ЗАГС Іркутської області з проханням надіслати на адресу Першої львівської нотаріальної контори копію запису акту про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та копії записів актів про розірвання та реєстрацію шлюбів ОСОБА_5 з іншими вказаними особами. Тобто компетентним органом України в рамках Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (укр/рос), вжито заходи для встановлення обставин, які в прохальній частині позовної заяви просить встановити позивачка, а саме факту розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

На адресу Першої Львівської нотаріальної контори в порядку визначеному Конвенцією з відділу по Усть-Ілімському району м.Усть-Ілімськ служби ЗАГС Іркутської області надійшли належним чином завірені копії записів актів про розірвання та реєстрацію шлюбів ОСОБА_5 з іншими особами, які на запит Сихівського районного суду м.Львова надійшли на адресу суду та приєднані до матеріалів справи.

Зокрема в цих матеріалах міститься копія запису акту про розірвання шлюбу за №342 від 23 квітня 2002 року. В графі відомості про осіб, які розірвали шлюб міститься інформація, яка стосується жінки, а саме ОСОБА_2 дата народження ІНФОРМАЦІЯ_4 про місце народження -нічого не вказано. В графі за №14 містяться реквізити запису акту про реєстрацію шлюбу, а саме запис акту №100 від 20 жовтня 1994 року Городоцький районний відділ ЗАГС Львівської області. В графі 13 міститься інформація про підставу для державної реєстрації розірвання шлюбу, а саме-рішення суду про розірвання шлюбу від 12 квітня 2002 року Усть - Іллімський міський суд Іркутської області.

В даному документі міститься інформація яка не стосується та не може засвідчувати факту розірвання шлюбу між ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та відповідачкою ОСОБА_2 оскільки, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , а не 7 березня 1963 року, як зазначено в досліджуваному Акті №342.

Як вбачається з копії Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 , шлюб між ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та відповідачкою у справі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 було зареєстровано 20 жовтня 1984 року про що складено відповідний актовий запис №27, місце державної реєстрації - виконавчий комітет Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області, а в досліджуваному Акті №342 зазначено іншу інформацію, а саме запис акту №100 від 20 жовтня 1994 року Городоцький районний відділ ЗАГС Львівської області.

Як вбачається із діючого станом на квітень 2002 року і до 2004 року законодавства РФ, а саме: Сімейного кодексу Російської Федерації прийнятого 08.12.1995 в редакції до 2004 року, ст.25 - момент припинення шлюбу після його розірвання, що встановлює момент припинення шлюбу після його розірвання в суді з дня набрання рішенням суду про розірвання шлюбу в законну силу, застосовується при розірванні шлюбу в суді після 1 травня 1996 (пункт 3 статті 169 цього документа). Шлюб, розривається в органах реєстрації актів цивільного стану, припиняється з дня державної реєстрації розірвання шлюбу в книзі реєстрації актів цивільного стану, а при розірванні шлюбу в суді - з дня набрання рішенням суду законної сили. Розірвання шлюбу в суді підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації актів цивільного стану. Суд зобов`язаний протягом трьох днів з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу направити витяг з цього рішення суду до органу реєстрації актів цивільного стану за місцем державної реєстрації цивільного стану. Подружжя не має права вступити в новий шлюб до отримання свідоцтва про розірвання шлюбу в органі реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання кожного з них.

Як вбачається з Акту №342 підставою для внесення такого запису було рішення суду, тобто шлюб розривався між особами зазначеними у ньому на підставі рішення суду від 12 квітня 2002 року. Якщо таке рішення суду про розірвання шлюбу стосувалося шлюбу укладеного між ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 та відповідачкою у справі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 та зареєстрованого 20 жовтня 1984 року про що складено відповідний актовий запис №27,місце державної реєстрації - виконавчий комітет Завидовицької сільської ради Городоцького району, то таке рішення суду Усть-Іллімського районного суду Іркутської області згідно ч.2 ст.25 Сімейного кодексу РФ, повинно бути направлено судом протягом трьох днів з дня набрання ним законної сили у виконавчий комітет Завидовицької сільської ради Городоцького району тобто за місцем реєстрації такого шлюбу.

Станом на квітень 2002 року діяв в Україні зберігав чинність Кодекс про шлюб та сім`ю України. Кодекс втратив чинність з 01.01.2004 року крім розділу V "Акти громадянського стану" на підставі Сімейного Кодексу N 2947-III ( 2947-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 21-22, ст.135 } { Розділ V "Акти громадянського стану" втратив чинність на підставі Закону N 2398-VI ( 2398-17 ) від 01.07.2010 } КЗпШС.

Відповідно до ст.39 КпШС передбачалося розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку, а у випадках, передбачених статтями 41 і 42 цього Кодексу, - органами реєстрації актів громадянського стану.

Відповідно до ст.44 КпШС (чинної на час 23 квітня 2002 року) шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

З врахуванням наведеного вище законодавства, діючого станом на квітень 2002 року та враховуючи позовні вимоги викладені в позовній заяві предметом встановлення факту розірвання шлюбу, у суді є: існування факту реєстрації; якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній); якщо у поновленні такого запису органи РАЦС у відмовили у встановленому законом порядку; запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.

Окрім цього, суд зазначає, що судом не встановлюється факт розірвання шлюбу, а лише встановлюється факт його реєстрації в актових книгах, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не збереглися відповідні записи і ті відмовилися їх поновити, або вони можуть бути відновлені тільки на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації.

Відмова відповідного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою для звернення зацікавленої особи про встановлення вказаного факту.

Відповідно до ст.ст.76-81 ЦПК України, позивач зобов`язаний довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставин, що засвідчують належне розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ,укладеного 20 жовтня 1984 року у виконавчому комітеті Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області,актовий запис 27, який розірвано відділом ЗАГС м.Усть-Ілімськ Іркутської області Російської Федерації, актовий запис 342 від 23 квітня 2002 року.

Однак жодного належного доказу про розірвання шлюбу відділом ЗАГС м.Усть-Ілімськ Іркутської області Російської Федерації, актовий запис 342 від 23 квітня 2002 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 , укладеного 20 жовтня 1984 року у виконавчому комітеті Завидовицької сільської ради Городоцького району Львівської області, актовий запис 27 суду не надано.

Не надано також доказів скерування на адресу органів РАЦС України у встановленому законом порядку у 2002 році правовстановлюючих документів та і самих правовстановлюючих документів щодо розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та відповідачкою у справі у РФ з дотриманням норм права України та РФ діючого станом на 2002 рік. Суду не надано доказів звернення позивачем в органи РАЦС України про поновлення запису якщо такий мав місце про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та відповідачкою у справі, та не надано письмової відмови органів РАЦС України у поновлені такого запису.

Законодавством встановлено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною першою статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у статті 1223 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У статті 5 ЦПК України визначено, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину (Постанова ВС від 24.07.2019 у справі № 2-6322/04).

Позивачем не надано суду доказів відмови нотаріуса у видачі позивачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 та мотивів такої відмови.

Окрім того відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України лише власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Позивачка у встановленому законом порядку не набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а відтак не є її власником щоб захищати в такий спосіб свої права. Позивачка за відповідних умов могла б лише ставити питання про визнання її права на спадкове майно у випадку відмови нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину. Однак і такої відмови нотаріуса позивачем суду не надано.

У звязку із вищевикладеним, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, що засвідчують розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та не надано доказів відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , а відтак, у задволенні позову слід відмовити за його безпідставністю.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 12-13, 15, 81, 89, 263-265, 315 ЦПК України, ст.ст. 392, 1218, 1223-1224, 1268, 1296-1299 ЦК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи - Першої Львівської державної нотаріальної контори про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Перша Львівська державна нотаріальна контора, ЄДРПО 02899370, м.Львів, вул.Саксаганського,6.

Повний текст рішення складено 12.10.2020.

Суддя Чорна С.З.