Рішення № 92182102, 01.10.2020, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/6873/19

Пр. № 2/333/686/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючої судді Наумової І.Й.,

за участю секретаря судового засідання: Кунець В.В.,

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в особі їх законного представника ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі по справі в цьому будинку зареєстровані, але з початку вересня 2018 р. не проживають фактично. Відповідач ОСОБА_5 є колишньою невісткою позивача, а малолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - його онуками. Останні без поважних причин фактично не мешкають в даному будинку. Позивач вказує, що реєстрація відповідачів перешкоджає у здійсненні ним своїх прав щодо користування та розпорядження майном, також він не може оформити субсидію, оскільки необхідно подавати довідки про майновий стан всіх зареєстрованих осіб, але він позбавлений такої можливості. В добровільному порядку відповідачка зі своїми малолітніми дітьми відмовляється знятись з реєстрації На підставі вищевикладеного, позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні своєю власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування будинком АДРЕСА_1

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2020 р. відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено її розгляд у загального позовному провадженні, сторонам та третій особі встановлений строк для надання заяв по суті справи.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали даний позов та просили його задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував відносно задоволення даного позову. Зазначив, що між ОСОБА_5 та її колишнім чоловіком ОСОБА_1 (сином позивача) склались неприязні стосунки, тому ОСОБА_5 була вимушена виїхати з вищевказаного будинку до своїх батьків. Одного лише факту не проживання відповідачів в спірному будинку понад рік, не є підставою для втрати їх права користуватись житлом. Малолітні діти не можуть самостійно обирати місце проживання до 10 років, тому не проживання їх протягом року в квартирі, належній позивачу, не позбавляє їх права користуватись даним житлом.

Представник третьої особи - Районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, в судове засідання не з`явився, надав письмові пояснення з приводу позовних вимог, в яких зазначив, що прийняття рішення про визнання неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житлових приміщень призведе до порушення їх права користування житлом, в зв`язку з чим просили відмовити в задоволення заявлених позовних вимог, справу просив розглянути за його відсутності.

Вислухавши пояснення позивача, представник позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, та інші докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2015 р. посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Г.Г. та зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно за №2016.

Згідно ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідач ОСОБА_5 є колишньою невісткою позивача, а малолітні її діти: ОСОБА_7 , 2013 р.н., та ОСОБА_6 , 2015 р.н., онуками позивача. Дані обставини визнані сторонами по справі.

Відповідно до інформації, наданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: позивач по справі, відповідачка ОСОБА_5 (з 16.08.2016 р.), малолітній ОСОБА_6 (з 16.08.2016 р.), малолітня ОСОБА_7 (з 16.08.2016 р.).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 , пояснив, що він є сином позивача. З відповідачкою ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі. Малолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є їх спільними з відповідачкою ОСОБА_5 дітьми. Пояснив, що він, відповідачка ОСОБА_5 та їх малолітні діти мешкали в будинку його батька - позивача по справі, за адресою: АДРЕСА_1 . В серпні 2018 р. між ним та ОСОБА_5 фактично припинені шлюбні відносини, остання забрала їх дітей, свої та дитячі речі та з власної волі виїхала з будинку, більше проживати до будинку не поверталась. Зазначив, що його місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , в квартирі, що належить його матері, а фактично він мешкає в будинку АДРЕСА_1 .

Допитана в судовому засіданні, в якості свідка, ОСОБА_9 пояснила, що вона є тіткою позивача. Останній в своєму будинку АДРЕСА_1 фактично не мешкає. В ньому мешкали син позивача з дружиною ОСОБА_5 та їх малолітніми дітьми: ОСОБА_7 , ОСОБА_6 . Вона працювали нянею в родині сина позивача. В серпні 2018 р. відповідач ОСОБА_5 повідомила їй, що не потрібно вже приїжджати доглядати дітей, оскільки вона виїжджає з вищезазначеного будинку.

Відповідно до рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18.01.2019 р. позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволений, шлюб між сторонами, укладений 10.08.2012 р. розірваний. З обставин, викладених в рішенні суду вбачається, що шлюбні відносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 фактично припинені в серпні 2018 р., з цього час спільне господарство не ведеться, між батьками досягнута домовленість, що малолітні діти будуть мешкати з матір`ю ОСОБА_5

06.12.2019 р. відповідач ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . З пояснень представника відповідача вбачається, що наразі відповідачка ОСОБА_5 та її малолітні діти мешкають з ОСОБА_10 у найманому житловому приміщенні.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З огляду на вищезазначене, оцінивши вищезазначені докази, суд дійшов висновку, що у відповідачів, як у членів сім`ї власника будинку, виникло право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . При цьому в серпні 2018 р. відповідачка ОСОБА_5 з власної волі виїхала зі своїми малолітніми дітьми з будинку АДРЕСА_1 та не мешкає в ньому до теперішнього часу, без поважних причин. Відповідачем не надано доказів, що вона брала участь в оплаті житлово-комунальних послуг, після того, як виїхала з будинку чи вчиняла інші дії, які б свідчили про її інтерес в збереженні свого права користування вищезазначеним житловим приміщенням. Поважність причин не проживання відповідачки ОСОБА_5 в даному будинку, який належить позивачу, суду не доведена належними допустимими доказами. В своїх письмових поясненнях відповідачка ОСОБА_5 зазначила, що виїхала з вищезазначеного будинку внаслідок складних відносин з колишнім чоловіком. Доказів на підтвердження перешкоджання відповідачці чи її малолітнім дітям з боку власника будинку чи іншою особою, мешкати в цьому житловому приміщенні, відповідач ОСОБА_5 не надала суду. Таким чином, в зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_5 без поважних причин не мешкає в спірному будинку понад рік, вона втратила право на користування цим житлом.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. З огляду на вищезазначені положення малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.

Судом встановлено, що малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , були зареєстровані у вищезазначеному будинку за місцем реєстрації матері ОСОБА_5 . Між батьками дітей шлюб розірваний, та між ними досягнута домовленість, що діти після розірвання шлюбу будуть мешкати з матір`ю - ОСОБА_5 . З 2018 р. остання не мешкає за місцем реєстрації без поважних причин, а мешкає в іншому місці разом зі своїм чоловіком, малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також мешкають фактично зі своєю матір`ю ОСОБА_5 . Батько дітей - ОСОБА_1 у вищезазначеному житловому будинку реєстрації не має. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 втратила право користування спірним будинком. Оскільки право дитини на житлове приміщення є похідним від такого права у її батьків, то малолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вік яких менше 10 років, втрачають право користування спірним будинком одночасно із втратою цього права їх матір`ю ОСОБА_5 , оскільки вказаний будинок вже не є місцем проживання їх матері, а відтак не може бути і місцем проживання дітей.

Реєстрація відповідачів у будинку, що належить позивачу на праві власності, перешкоджає йому у належному здійсненні ним свого права власності на цей житловий будинок, оскільки останній не може звернутись із заявою про отримання субсидії тому, що змушений буде подавати відомості про майновий стан всіх зареєстрованих в будинку осіб, і ці відомості впливають на рішення уповноважених органів щодо нарахування субсидії.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, в зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в особі їх законного представника ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити в повному обсязі.

Усунути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у здійсненні ним свого права власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими що втратили право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .

.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 12.10.2020 р.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя І.Й. Наумова