Рішення № 92180630, 07.10.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 243/5422/16-ц

Провадження номер 2/234/1913/2020

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

“07” жовтня 2020 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Дюміної Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Прилуцької А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Слов`янська Донецької області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

22 січня 2010 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір

б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у розмір 15 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Однак, позичальник умови кредитного договору належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 31 травня 2016 року утворилася заборгованість у сумі: 54 068,78 грн., з яких заборгованості за кредитом – 14 604,26 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 36 495,14 грн; заборгованість за пенею та комісією - 156,58 грн., а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг – 250,00 грн – штраф (фіксована частина), 2562,80 грн - штраф (процентна складова).

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2016 року були частково задоволені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22 січня 2010 року в сумі 52607 грн 40 коп., яка складається з 14 604,26 грн – заборгованості за кредитом; 36 495,14 грн – заборгованості по процентам за користування кредитом та судові витрати по сплаті оголошення про виклик відповідача до суду у розмірі 130,00 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

26 червня 2020 року, за заявою відповідача ОСОБА_1 вказане заочне рішення було скасоване та справу призначено до розгляду.

Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Захаров М.І., який діє на підставі довіреності № 481-К-О від 12 лютого 2019 року до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, на задоволенні позовних вимог наполягав, надав додаткові пояснення, які просив врахувати при винесенні рішення.

В поясненнях вказав, що Верховний Суд України, за наслідком розгляду аналогічних справ у наступних постановах виклав таку позицію:

1)Постанова ВС від 19 вересня 2019 року номер справи 127/7543/17, позиція Верховного Суду щодо розглянутих матеріалах справи за аналогічними позовними вимогами ПриватБанку викладена наступним чином. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язує повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору, (частини перша, друга статті 1054 ЦК України). Згідно із частинами першою четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за йог: порушення, яке мало місце під час дії договору. За змістом статей 525, 526 Ц- України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, співробітників якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У раз відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив, що Банк виконав умови договору та надав відповідачу кредит, а відповідач умови кредитного договору не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 28 912,36 грн, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в сумі 21 576,91 грн, нарахованої комісії в сумі З 000,00 грн, та заборгованості за судовими штрафами в сумі 1 852,97 грн.».

2)Постанова ВС від 11 вересня 2019 року номер справи 642/5533/15-ц (провадження 61-13458св18). Касаційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, рішення суду її та апеляційної інстанції щодо стягнення заборгованості на користь ПриватБанку залишено без змін. Мотивувальна частина ухвали також має посилання на вищевикладені норми законодавства та ВС робить висновок про наявність договірних відносин шляхом підписання клієнтом Анкети- заяви та приєднання до стандартизованих Умов та правил надання банківських послуг.

3)У Постанові ВС від 25 вересня 2019 року у справі № 545/1009/16-ц (провадження № 61-10178св18) звернуто увагу на наявність погашень заборгованості від боржника, що визнано ВС, діями, що свідчать про визнання боргу.

4)На необхідність перевіряти факт виконання кредитного договору, що свідчить про визнання договірних правовідносин вказано також у Постанові ВС від 11 вересня 2019 року у справі №153/1334/16.

На виконання цих вимог, просить долучити до матеріалів справи довідку про зміну кредитного ліміту, строк дії виданих клієнту карт, виписку по картрахунку, яка є первинним документом бухгалтерського обліку і підтверджує факт користування кредитним лімітом, часткове погашення заборгованості клієнтом що зокрема, підтверджує його згоду з умовами договору.

Виписка з банківського рахунку - це документ, що видається фінансовою установою, в якому містяться відомості про рух грошових коштів.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 р. N0 578/5 (далі - Перелік N0 578/5), згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені:

касові, банківські документи;

повідомлення банків;

виписки банків;

корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Крім того, просить не залишити поза увагою, що безпосередньо в анкеті-заяві, підписаній Відповідачем, вказано наступні умови:

1.номер карти;

2.валюта карти — гривня;

3.сума кредитного ліміту (початкова) — 2000,00 грн.;

4.базова відсоткова ставка за користування кредитом — 2,5% в місяць

З урахуванням викладеного, а також підтверджених розрахунком заборгованості та випискою по картрахунку, щодо використання кредитних коштів та неодноразових, регулярних погашень боргу ОСОБА_1 , наполягає на наявності обов`язку Відповідача повернути отримані та використані на власні потреби грошові кошти та сплатити відсотки, за час користування чужими грошима.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , який діє на підставі ордеру серії ДП № 000005 від 26 червня 2020 року до судового засідання не з`явилися, надали суду письмові пояснення в яких просили розгляд справи проводити за їх відсутності. В поясненнях зазначили, що відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо йог зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити гро відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначається актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У її заяві як позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичці стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 26.07.2016 року, посилався на Тарифи та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 342/180/17.

Так, витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсал «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms. надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому чи пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строку платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давні щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодила з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надай банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (22.01.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147- VIII (частина шоста статті 81).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в а:- заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому у приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку поз давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України віт березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських п не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Крім того, зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності, тому просить відмовити повністю у задоволенні вимог АТ КБ «ПриватБанк».

08 вересня 2020 року від відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , надійшла заява про стягнення з позивача витрат на правову допомогу.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», підлягають частковому задоволенню з огляду на такі встановлені у судовому засіданні обставини та відповідні ним докази.

В судовому засіданні встановлено, що 22 січня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 підписаний договір б/н, згідно якого остання отримала кредитні кошти у сумі 2 000,00 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с.6-12).

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 по кредитній карті № НОМЕР_1 , вбачається, що з 22 жовтня 2010 року збільшувався кредитний ліміт з 2000,00 грн. Станом на 02 липня 2013 року кредитним ліміт встановлено у розмірі 15 000,00 грн (а.с.116 з.б.)

Як вбачається з довідки, наданої представником АТ КБ «ПриватБанк» Тюлюковій О.А. було надано наступні кредитні картки: НОМЕР_1 , дата відкриття 22 січня 2010 року з терміном дії – 12/11; НОМЕР_2 , дата відкриття 19 травня 2011, термін дії – 06/15 (а.с.118).

Пунктом 5.4 частини ІІ «Правила користування платіжною карткою» Умов та правил надання банківських послуг встановлено строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без встановленого мінімального обов`язкового платежу. Строк погашення відсотків по кредиту – щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту – в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, указаного на платіжній картці (а.с.12).

Відповідно до п. 6.5 договору позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 6.6 Умов – у разі невиконання зобов`язань за договором на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Крім того, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн + 5 відсотків від суми позову.

Пунктом 9.12 Умов та правим надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той же строк.

Згідно із заявою позичальник, 22 січня 2010 року висловила свою згоду про укладення кредитного договору, що підтверджується особистим підписом відповідача(а.с.12,12 з.б).

Однак зобов`язання за кредитним договором відповідачем виконано не було, що підтверджується довідкою про стан заборгованості станом на 14 березня 2018 року (а.с.40), вказане також підтверджується довідкою про рух коштів по рахункам для обліку заборгованості по нарахованим відсоткам за кредитним договором 58880/30/к від 28 березня 2013 року(а.с.6,6 з.б.)

Відповідно до розрахунку, представленого позивачем, станом на 31 травня 2016 року, загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 54068,78 грн., з яких:

-заборгованість за кредитом – 14 604,26 грн;

-заборгованості по процентам за користування кредитом 36 495,14 грн;

-заборгованість за пенею та комісією -156,58 грн.,

-а також штрафи відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг – 250,00 грн – штраф (фіксована частина), 2562,80 грн - штраф (процентна складова).

З 21.05.2018 Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».

Як вбачається з довідки від 03 травня 2017 року № 5509 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перемістилася з АДРЕСА_1 у АДРЕСА_2 (а.с.53).

Відповідно до п. п. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить з таких міркувань.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, відповідно до кредитного договору, 22 січня 2010 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав на строк дії картки, тобто до червня 2015 року, кредитні кошти у національній валюті у розмірі 15 000,00 грн, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.6-12, 118)

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на строк дії картки - до 01 червня 2015 року 2015 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 01 червня 2015 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати відсотки за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії. Починаючи з 01 червня 2015 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту не пізніше наступного дня місяця, вказаного на платіжній картці та зі сплати процентів - щомісячно за попередній місяць, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Узагальнююча правова позиція з наведених питань, яка судом застосовується до спірних правовідносин у справі, що розглядається, викладена 28 березня 2018 року в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (Провадження № 14-10 цс 18).

В судовому засіданні встановлено, що відповідач здійснила останню сплату коштів 19 січня 2012 року (а.с.20), позивач звернувся до суду із позовом 04 липня 2016 року (а.с.2).

За таких обставин, суд приймає до уваги доводи сторони захисту щодо застосування строку позовної давності, і з урахуванням строку позовної давності вважає, що сплаті підлягає заборгованість по кредиту у розмірі 4893,93 грн.(заборгованість за 2013 рік складає 2635,81 грн., за 2014 рік складає 2258,12 грн., за 2015 рік складає 0,00 грн) та заборгованість по відсоткам за користування кредитом по процентам у розмірі 10 994,59 грн. з 04 липня 2013 року по 01 червня 2015 року.

В решті вимог в сумі 9 710,33 грн (по тілу кредиту з 01 червня 2015 року по 04 липня 2016 року) та суми процентів 25 500,55 за вказаний період суд відмовляє у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Вирішуючи питання про стягнення коштів заборгованості за пенею та комісією та штрафів суд виходить з наступного.

Відповідно до положення ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ від 02.09.2014 р. забороняється нарахування пені та / або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або пересилилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 р. № 1053-р на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ від 02.09.2014 р. було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до якого входило м. Горлівка.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р було зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Горлівка.

Згідно положення ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції – це визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Відповідно до наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та від 05 листопада 2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції.

Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на публічний розгляд його справи.

Згідно з положенням ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа № 1-10/2004) виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Таким чином, відповідно до Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ від 02.09.2014 р. за період з 14.04.2014 року нарахування пені та штрафів, банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та / або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики за весь період проведення антитерористичної операції, тобто з 14 квітня 2014 року і до дня набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Враховуючи те, що відповідач на момент укладання договору і до закінчення строку його дії була зареєстрована у м. Горлівка Донецької області, суд приходить до переконання, що на зазначені договірні правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VІІ від 02.09.2014 року, у зв`язку з чим позивач повинен був не нараховувати або скасувати відповідачу нараховану пеню та штрафи за період з 14 квітня 2014 року.

Позивач у розрахунку сум заборгованості з пені та комісії не виділив окремо ці нарахування, тому суд позбавлений можливості встановити яка сума є заборгованістю з пені, а яка сума є заборгованістю з комісії, тому вважає ці нарахування пенею.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за пенею та комісією у розмірі 156,58 грн та штрафів 250,00 грн (фіксована частина), 2562,80 грн (процентна складова) не підлягають задоволенню, оскільки вони були нараховані після 14 квітня 2014 року.

Крім того, що стосується стягнення з позивача в користь відповідача витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, слід зазначити наступне.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, зокрема, відсутні акт приймання-передачі наданих послуг, договір про надання правової допомоги, а тому у стягненні судових витрат на правову допомогу слід відмовити.

Відповідно до п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із роз`ясненнями п. 36 Постанови Пленуму ВССУ України № 10 від 17 жовтня 2014 року, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

Згідно до п. 6 ч. 3 ст. 79 ЦПК України (в редакції, яка діяла на момент оголошення в пресі), до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать: витрати, пов`язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом був сплачений судовий збір в розмірі 1378,00 грн. (а.с. 1).

Суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 404,93 грн., а також витрати на оголошення в пресі у сумі 38,21 грн., оскільки позов судом задоволений частково.

Так, загальна сума задоволених вимог становить 15 888,52 грн., яка від суми вимог позивача 54 068,78 грн. становить 29.39 %, отже 404.93 грн становить 29.39 % від суми 1378,00 грн; 38,21 грн становить 29,39 % від 130,00 грн витрат на оголошення у пресі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 536, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, 223, 259, 263-265, 273, 315, 280,281 ЦПК України, ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Горлівка Донецької області, РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, п/п НОМЕР_4 (п/р НОМЕР_5 ) в філії Донецького ОУ АТ «Ощадбанк», МФО 335106), заборгованість за кредитним договором б/н від 22.01.2010 року, а саме: 4893 грн 93 коп. – заборгованість за кредитом; 10 994 грн 59 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом та понесені по справі судові витрати по сплаті оголошення про виклик відповідача до суду у сумі 38 грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 404 грн. 93 коп., а усього 16 331 грн. 66 коп. (шістнадцять тисяч триста тридцять одна гривня 66 копійок).

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Повний текст рішення виготовлено 12 жовтня 2020 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду

Донецької області Н.О.Дюміна