Рішення № 92179271, 29.09.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/26905/17

2-2761/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

за участю

представника відповідача Лебедєвої Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби, Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась в суд з зазначеним позовом до Державної виконавчої служби України, Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивувала тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року на її користь стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2000 року.

З квітня 2003 року по крівель 2009 року вона неодноразово зверталась до державних виконавців ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві, які повідомляли її про те, що боржник у своїх поясненнях вказує на те, що він тимчасового не працює та немає ніяких доходів.

Відповідно до довідки-розрахунку державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 24 січня 2014 року загальна сума заборгованості боржника по сплаті аліментів становить 74131 гривню 38 копійок.

Постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 04 грудня 2014 року закінчено виконавче провадження, у зв`язку з чим вона подала до Солом`янського районного суду міста Києва скаргу на зазначену постанову.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 березня 2015 року відмовлено в задоволенні скарги.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 травня 2015 року ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 12 березня 2015 року скасовано, скаргу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року її скаргу задоволено, зобов`язано державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві вжити дій щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року.

Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 31 січня 2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року. У зв`язку з чим, вона подала до Солом`янського районного суду міста Києва скаргу на зазначену постанову.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року її скаргу задоволено, постанову державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 31 січня 2015 року скасовано.

З 23 вересня 2015 року ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві не повідомило ні її, ні суд про виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року. Лише 21 грудня 2016 року державним виконавцем їй було видано постанову державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 16 лютого 2016 року про відкриття виконавчого провадження та інформаційну довідку.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 70000 гривень.

У результаті зазначених неправомірних дій та бездіяльності державних виконавців відділів під час виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року, їй було завдано майнову та моральну шкоду.

Просить суд ухвалити рішення, яким:

- стягнути з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 144131 гривню 38 копійок (74131,38 + 70000 = 144131,38) на відшкодування майнової шкоди;

- стягнути з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 2000000 гривень на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 08 грудня 2017 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15 січня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 05 червня 2018 року Департамент державної виконавчої служби залучено до участі в справі в якості правонаступника Державної виконавчої служби України.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 246). У матеріалах справи міститься заява позивача, в якій вона просить розглядати справу у її відсутність (а.с. 190-191).

У матеріалах справи містяться відповіді на відзиви, подані позивачем, з яких вбачається, що вона підтримує викладене у позовній заяві. Зазначено, що в результаті неправомірної бездіяльності державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві з березня 2003 року та по теперішній час, а також неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві за період з 31 січня 2015 року по грудень 2015 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року, що підлягає негайному виконанню, залишається не виконаним протягом 15 років. Пояснення, викладені у відзивах, не спростовують та не скасовуються рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року та від 21 березня 2017 року, ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року та від 04 грудня 2015 року, а також довідку-розрахунок державного виконавця Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24 січня 2014 року. Зазначені документи є належними доказами завдання їй майнової та моральної шкоди (а.с. 65-68, 199-204).

Представник Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві у судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову.

Представник Департаменту державної виконавчої служби у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 247).

У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву представника Департаменту державної виконавчої служби, з якого вбачається, що вона просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що спірне виконавче провадження перебувало на виконанні у Солом`янському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві та у Печерському районному відділі державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, а тому Департамент державної виконавчої служби не може нести відповідальність за дії та бездіяльність зазначених відповідачів. Через відсутність встановленого факту протиправної поведінки Департаменту, говорити про наявність причинного зв`язку та вини недоцільно. Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 визначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади (а.с. 164-167).

Представник Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 249).

Представник Державної казначейської служби України у м. Києві у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 250).

У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву представника Державної казначейської служби України у м. Києві, з якого вбачається, що він просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що завдана шкода відшкодовується не безпосередньо органами державної влади, або місцевого самоврядування з рахунків, відкритих для забезпечення їх діяльності, як юридичної особи (бюджетної установи), а за рахунок коштів державного бюджету Державною казначейською службою України в порядку, встановленому чинним законодавством. Крім того, пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування, зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, здійснює Державна казначейська служба України (а.с. 59-62).

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року на користь ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 14 липня 2000 року. На виконання зазначеного рішення 11 серпня 2009 року Солом`янським районним судом міста Києва видано дублікат виконавчого листа (а.с. 10).

17 серпня 2009 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 14263806 на підставі виконавчого листа № 2-1740, виданого 11 серпня 2009 року Солом`янським районним судом м. Києва на виконання рішення від 22 липня 2000 року.

Відповідно до довідки-рахунку ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 24 січня 2014 року сума заборгованості ОСОБА_2 по сплаті аліментів складає 74131 гривню 38 копійок (а.с. 11-12).

04 грудня 2014 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 13).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Як вбачається з копії постанови ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року, підставою для закінчення виконавчого провадження була відповідь Пенсійного фонду України, згідно якої боржник працює в «Кайрос Керама» за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 41-а, кім. 40 , що територіально відноситься до ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві.

На підставі постанови державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві від 04 грудня 2014 року, державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46283619 від 31 січня 2015 року по виконанню дубліката виконавчого листа Солом`янського районного суду м. Києва № 2-1740 від 11 серпня 2009 року (а.с. 28).

З позову вбачається, що у зв`язку з її незгодою з постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві від 04 грудня 2014 року та постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві від 31 січня 2015 року вона звернулась до Солом`янського районного суду міста Києва з відповідними скаргами на ці постанови.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві вжити дій щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року (а.с. 24-25).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 31 січня 2015 року скасовано (а.с. 29-30).

З позову вбачається, що у результаті зазначених неправомірних дій та бездіяльності державних виконавців відділів під час виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 22 липня 2000 року, їй було завдано майнову та моральну шкоду.

Позивач просить суд стягнути з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 144131 гривню 38 копійок на відшкодування майнової шкоди, що складається з 74131 гривні 38 копійок загальної суми заборгованості по сплаті аліментів відповідно до довідки-рахунку ВДВС Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві від 24 січня 2014 року та 70000 гривень, що стягнуті рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 березня 2017 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості пені за прострочення сплати аліментів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що дії та бездіяльність посадових осіб державних виконавчих служб призвели до невиконання судового рішення, а тому вона має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу по сплаті аліментів та суми пені, визначеної рішенням суду, що складає 144131 гривню 38 копійок.

Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державних виконавчих служб, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачу кошти на виконання судових рішень, ухвалених на її користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 144131 гривні 38 копійок на відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Позивач також просить суд ухвалити рішення, яким:

- стягнути з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 2000000 гривень на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на її користь 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 397/1745/14-ц.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 613/814/16-ц.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві вжити дій щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 04 грудня 2014 року (а.с. 24-25).

Зазначеної ухвалою встановлено, що стягувач обрала місце вчинення виконавчих дій за місцем проживання боржника, що зареєстровано в Солом`янському районі м. Києва. Разом з цим, судом встановлено, що державний виконавець встановив місце роботи боржника, яке територіально віднесено до Печерського району м. Києва, проте зазначена обставина не є підставою для закінчення виконавчого провадження в Солом`янському районі і направлення виконавчого документа до іншого відділу державної виконавчої служби, оскільки місце проживання боржника відоме і саме за ним стягувач обрала місце вчинення виконавчих дій. У той же час, з матеріалів виконавчого провадження, наданих суду не вбачається, що державним виконавцем встановлено майно боржника, на яке можна звернути стягнення, і це майно знаходиться на території іншого відділу державної виконавчої служби.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 грудня 2015 року скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 31 січня 2015 року скасовано (а.с. 29-30).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судового рішення про стягнення аліментів, тому наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Суд враховує, що позивачу були спричинені душевні страждання з боку Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, оскільки вона була змушена докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права з метою отримання аліментів на утримання дитини, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій державних виконавців.

Разом з тим, діями посадових осіб Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві не завдано позивачу моральної шкоди, оскільки державним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі постанови державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві від 04 грудня 2014 року.

За таких обставин, вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково, а саме з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

При визначені розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд враховує те, що тяжких наслідків для позивача не настало, тому з огляду на засади розумності та справедливості приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині в сумі 1000 гривень, оскільки такий розмір моральної шкоди є співмірним з допущеними порушеннями з боку Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві на користь держави підлягає судовий збір в сумі 640 гривень.

Керуючись ст. 56 Конституції України, статтями 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268, 272 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Державної виконавчої служби України (м. Київ, вул. Січневих Стрільців, 73), Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (м. Київ, просп. Повітрофлотський 76-а), Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (м. Київ, вул. Різницька, 11-б), Державної казначейської служби України у м. Києві (м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а) про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (м. Київ, просп. Повітрофлотський 76-а) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на відшкодування моральної шкоди 1000 гривень.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (м. Київ, просп. Повітрофлотський 76-а) на користь держави судовий збір у розмірі 640 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 09 жовтня 2020 року.

Суддя: