Рішення № 92178940, 09.09.2020, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/7485/19

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2020 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Товченко К.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Шляхетського Андрія Леонідовича , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укргазвидобування», про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

У С Т А Н О В И В :

У червні 2019 року до суду звернулася ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) з позовом до акціонерного товариства «Укргазвидобування» (надалі за текстом - відповідач), про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 09.04.2002 року вона була прийнята на роботу до дочірньої компанії «Укргазовидобування» НАК «Нафтогаз України» на посаду старшого бухгалтера сектору розрахунків управління бухгалтерського обліку та звітності. Протягом 17 років позивач безперервно займала різні посади на підприємстві, остання посада, яку вона займала до звільнення - головний фахівець сектора організації спільної та інвестиційної діяльності відділу комерційної диспетчеризації та спільної діяльності.

06.05.2019 року позивача було звільнено з роботи у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, з чим позивач не погоджується і вважає своє звільнення незаконним, оскільки їй не було запропоновано в установленому порядку вакантні посади на підприємстві. У зв`язку із зазначеним позивач просить поновити її на посаді головного фахівця сектора організації спільної та інвестиційної діяльності відділу комерційної диспетчеризації та спільної діяльності акціонерного товариства «Укргазвидобування» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05.08.2019 року відкрито провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необгрунтованими. Зазначив, що уповноваженим органом відповідача в межах його компетенції було прийнято рішення про зміни в організації виробництва і праці (скорочення чисельності штату), внаслідок яких було ліквідовано сектор організації спільної та інвестиційної діяльності відділу комерційної диспетчеризації та спільної діяльності та підлягали скороченню 9 штатних посад, зокрема, посаду, яку займала позивач. Від ознайомлення з письмовим попередження про наступне вивільнення та переліком вакантних посад під підпис, а також від переведення на одну із запропонованих посад, позивач відмовилася. Під час процедури вивільнення позивачу пропонувалися усі наявні вакантні посади на підприємстві (у тому числі по філіях підприємства), як такі що відповідали освітньо-кваліфікаційним вимогам позивача, так і ті, що не відповідали цим вимогам, але позивач мала їх зайняти за умови надання додаткових документів, які були відсутні у відповідача та підтверджували наявність освітньо-кваліфікаційних вимог на зайняття відповідної вакантної посади. Від усіх запропонованих посад, які відповідали її освітньо-кваліфікаційному рівню, позивач відмовилася. Щодо однієї з посад (заступник директора виконавчого з видобутку та планування буріння) позивач відмовилася під час ознайомлення з пропозицією (04.03.2019 року), однак, пізніше (12.03.2019 року) вона погодилася на неї, проте, на вказану посаду 06.02.1019 року було призначено іншого працівника.

З огляду на зазначене, на думку відповідача ним було виконано обов`язок щодо пропозиції посад на підприємстві, і відповідно дотримано процедуру звільнення, а відтак, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Позивач надала відповідь на відзив, у якому не погодилася з доводами відповідача. Зазначила, що наказ про її звільнення є недійсним, оскільки підписано особою, яка не мала повноважень його підписувати. Крім того, зазначила, що їй не було запропоновано низку посад, а відтак, відповідачем було порушено процедуру звільнення.

Представник відповідача подав заперечення, у яких зазначив, що наказ про звільнення позивача було підписано членом правління, який тимчасово здійснює повноваження Голови правління Кобець О.А., яка діяла на підставі наказу АТ «Укргазвидобування», а відтак, доводи позивача є необгрунтованими. Крім того, зазначив, що за змістом посадових інструкцій спірні посади не є посадами, на які могла претендувати позивач, з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, а від інших посад позивач відмовилася. Крім того, оскільки позивач перебувала на лікарняному з 20.03.2019 року до 27.04.2019 року, то окремі посади їй запропонувати не було можливості.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Наказом по АТ «Укргазвидобування» від 08.04.2002 року № 88-К позивача було прийнято на роботу на посаду старшого бухгалтера сектора розрахунків управління бухгалтерського обліку та звітності.

Наказом по АТ «Укргазвидобування» від 21.12.2017 року № 352-К позивача було переведено на посаду головного фахівця сектора організації спільної та інвестиційної діяльності відділу комерційної диспетчеризації та спільної діяльності.

18.01.2019 року наказом № 23 було затверджено організаційну структуру апарату управління відповідача, а наказом № 24 «про удосконалення структури управління» ліквідовано відділ комерційної диспетчеризації та спільної діяльності.

Наказом по АТ «Укргазвидобування» від 06.05.2019 року № 112-К позивача було звільнено з посади головного фахівця сектору організації спільної та інвестиційної діяльності відділу комерційної диспетчеризації та спільної діяльності з 06.05.2019 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та відмовою від переведення на іншу роботу, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

21.01.2019 року було складено акт про відмову позивача від ознайомлення з письмовим попередження про наступне вивільнення та переліком вакантних посад. В акті зазначено, що позивач ознайомилася з письмовим попередженням та переліком вакантних посад, проте ставити свій підпис про ознайомлення з письмовим попередженням про наступне вивільнення та переліком вакантних посад, а також надати згоду на переведення на одну із запропонованих посад, відмовилася.

29.01.2019 року листом № 25.1-014-705 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. Того ж дня, було складено акт про ознайомлення позивача з переліком вакансій та відмову від надання згоди на переведення на одну з указаних посад.

04.02.2019 року листом № 25.1-014-839 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «не згідна» та поставлено підпис і дату 04.02.2019 року.

13.02.2019 року листом № 25.1-014-1109 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «не згідна» та поставлено підпис і дату 13.02.2019 року.

20.02.2019 року листом № 25.1-014-1278 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «не згідна у зв`язку з відсутністю вакансії відповідної кваліфікації» та поставлено підпис і дату 20.02.2019 року.

04.03.2019 року листом № 25.1-014-1617 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «не погоджуюсь у зв`язку з тим, що в списку вакантних посад відсутня посада підходящої кваліфікації» та поставлено підпис і дату 04.03.2019 року.

12.03.2019 року листом № 25.1-014-1819 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «згідна на переведення на посаду заступника директора виконавчого з видобування та планування буріння, що була мені запропонована 04.03.2019 року та поставлено підпис і дату 12.03.2019 року.

Крім того, 12.03.2019 року позивач подала заяву про переведення на посаду заступника директора виконавчого з видобутку та планування буріння з 12.03.2019 року.

Директором з управління персоналом М.В. Петренко було надано відповідь, відповідно до якої розглянуто заяву позивача від 12.03.2019 року про надання згоди на переведення на посаду заступника директора виконавчого з видобутку та планування буріння. Зазначено, що вказану посаду позивачу було запропоновано 04.03.2019 року, однак, у зв`язку з тим, що 04.03.2019 року позивач не погодилася зайняти посаду, 06.03.2019 року на посаду було призначено іншого працівника, посада перестала бути вакантною, а тому заява від 12.03.2019 року про переведення позивача не може бути задоволена.

Наказом по підприємству від 05.03.2019 року № 51-к на посаду заступника директора виконавчого з видобутку та планування буріння призначено ОСОБА_4 за строковим трудовим договором.

14.03.2019 року листом № 25.1-014-1892 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «вакансій за моєю кваліфікацією мені не запропоновано» та поставлено підпис і дату 14.03.2019 року.

06.05.2019 року листом № 25.1-014-3176 позивачу було запропоновано для переведення список вакансій. У вказаному листі позивачем позначено «у зв`язку з відсутністю вакансії в апараті АТ «Укргазвидобування», яке відповідає моїй кваліфікації, не погоджуюсь» та поставлено підпис і дату 06.05.2019 року.

Листом первинної профспілкової організації «Укргазвидобування» від 06.05.2019 року № 32-ППО позивача запрошено на засідання профспілкового комітету, на якому розглядатиметься питання її звільнення. За підсумками засідання (витяг з протокол № 10) засідання профспілкового комітету від 06.05.2019 року комітет надав згоду на звільнення позивача, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а також у зв`язку з тим, що позивач відмовилася від запропонованих їй вакантних посад.

Відповідно до ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством. Стаття 5-1 КЗпП України передбачає, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв`язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пункт 1 частини 1 ст. 40 КЗпП України встановлює, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Стаття 49-2 КЗпП України визначає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Судом встановлено, що позивачу пропонувалися всі посади, які відповідали кваліфікації позивача - як в апараті управління, так і в підпорядкованих підрозділах і підприємствах, що входять до складу АТ «Укргазвидобування».

Посилання позивача на те, що їй не було запропоновано низку посад (начальник сектору економічної безпеки та договірної роботи, головний фахівець сектору розслідувань відділу економічної безпеки та розслідувань, фахівець відділу зовнішніх комунікацій, завідувач архіву філії ГУ «Полтавагазвидобування», провідний фахівець, фахівець сектору закупівель робіт та послуг філії ГУ «Шебелинкагазвидобування», начальник відділу, провідний фахівець, фахівець відділу комунікацій ГУ «Шебелинкагазвидобування», начальник відділу операційної ефективності ГУ «Львівгазвидобування», директор з матеріально-технічного постачання та складської логістики) суд сприймає критично, оскільки кваліфікація позивача (бухгалтер-економіст, менеджер-економіст) та досвід роботи не відповідала критеріям, які пред`являються до вказаних вакансій.

Щодо недійсності наказу про звільнення позивача з підстав його підписання неповноважною посадовою особою суд зазначає наступне.

Наказ про звільнення позивача від 06.05.2019 року № 112-к підписано членом правління, який тимчасово здійснює повноваження голови правління ОСОБА_5. На думку позивача, ОСОБА_5 не мала права підписувати наказ про звільнення позивача, оскільки не мала права здійснювати повноваження голови правління. Так, повноваження голови правління було покладено на члена правління ОСОБА_5 наказом № 312 від 24.04.2019 року, який було підписано членом правління, який тимчасово здійснював повноваження голови правління ОСОБА_6 у зв`язку з відрядженням останнього в період з 02 по 11 травня 2019 року. Оскільки сам ОСОБА_6 тимчасово здійснював повноваження голови правління, він не мав права, на думку позивача, передоручати здійснення вказаних повноважень іншому члену правління ОСОБА_5 , а вказаний наказ міг бути виданий виключно головою правління або рішенням загальних зборів.

Суд критично ставиться до вказаних доводів сторони позивача, оскільки рішенням акціонера № 347 від 21.02.2019 року ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» ОСОБА_6 обрано особою, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління АТ «Укргазвидобування» з 16.03.2019 року до обрання в установленому порядку голови правління. Відповідно до статті 49 Закону України «Про акціонерні товариства» та пункту 10.15 статуту АТ «Укргазвидобування» компанія одноосібно здійснює повноваження загальних зборів товариства. Відповідно до пункту 10.2.33 статуту АТ «Укргазвидобування» до виключної компетенції загальних зборів товариства належить прийняття рішення про відсторонення голови правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління.

Пунктом 11.18 статуту АТ «Укргазвидобування» встановлено, що у разі тимчасової відсутності голови правління (відрядження, відпустка, тимчасова непрацездатність тощо) його обов`язки покладаються на одного з членів правління згідно з наказом, виданим головою правління або рішенням загальних зборів.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 як член правління, на яку було покладено тимчасове здійснення повноважень голови правління відповідно до наказу № 312 від 24.04.2019 року, мала повноваження щодо підписання наказу про звільнення позивача з посади.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, в обгрунтування того, що відповідачем було порушено процедуру її звільнення з підприємства, позовна вимога щодо поновлення позивача на посаді головного фахівця сектора організації спільної та інвестиційної діяльності відділу комерційної диспетчеризації та спільної діяльності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про поновлення на роботі, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 77, 81, 82, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280, 289, 352, 354-356 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укргазвидобування», про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

відповідач - акціонерне товариство «Укргазвидобування» (адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, б. 26/28, код ЄДРПОУ 30019775);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк