Рішення № 92178746, 21.07.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/33216/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року Печерський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого суді Новак Р.В.,

за участю секретаря - Талдонової М.Є.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (АТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків ПАТ «Українська залізниця») суму нарахованої, але не виплаченої заборгованості за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 7939 грн. 91 коп., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 108661 грн. 26 коп. та донарахувати по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - 1784 грн. 63 коп.

Позивач посилається на те, що з 08.09.1986 вона була прийнята згідно з наказом №539/л від 04.09.1986 в інформаційно-обчислювальний центр ДП «Донецька залізниця». Відповідно до наказу від 03.11.2014 №157/ос була переведена на посаду інженера 2 категорії інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця».

06.06.2017 позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі наказу від 01.06.2017 № 1206/ДН-ос.

В день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати. Позивач вважає дії відповідача незаконними. Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України), виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Позивачем надано розрахунок належних сум при звільненні, розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26.06.2019 справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

07.07.2020 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечував, вказував на те що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції (далі -АТО) на території Донецької і Луганської областей. Відповідно до ст.1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669 - VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Представник відповідача вказує, що виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року. Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України Президента України на сьогоднішній день не видавався. У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ «Укрзалізниця» розташованих, зокрема у містах Донецьк, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. Також, представник відповідача посилається на Науково-практичний висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» свою господарську діяльність розпочало 01 грудня 2015 року та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб.

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-IV, Постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"» від 25.06.2014 №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 №303 Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою КМУ «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 р. № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменувати його в акціонерне товариство «Українська залізниця». В подальшому внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд вважає, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з такими вимогами саме до АТ «Укрзалізниця» - як правонаступника, а не до ДП «Донецька залізниця», оскільки законом передбачений механізм звернення з такими вимогами до підприємства - правонаступника.

Відповідно до записів у трудовій книжці, наказом №539/л від 04.09.1986 позивача було прийнято на роботу до ДП «Донецька залізниця» на посаду учня оператора. Згідно з наказом № 157/ос від 03.11.2014 переведена на посаду інженера 2 категорії інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця».

З 01.08.2016 згідно з наказом № 1/ос від 29.07.2016 у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера 2 категорії з окладом у розмірі 4519,00 грн. виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

01.03.2017 згідно з наказом від 20.03.2017 №154 голови правління ПАТ «Українська залізниця» та № 21/ІОЦ від 21.03.2017 позивачці було збільшено оклад до 5649 грн. Наказом виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ, який видано відповідно до вищевказаного наказу, встановлено початок простою з 08-00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр». На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи.

06.06.2017 згідно з наказом №1206/ДН-ос від 01.06.2017 (а.с.59) позивачку було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

Як вбачається з позовних вимог, невиплаченою є сума 7939 грн. 91 коп.

Згідно наданих доказів по справі, розрахунки заробітної плати позивачу було нарахована за липень 2016 року - 2371,85 грн., лютий 2017 року - 2400,74 грн., березень 2017 року - 2381,83 грн., травень 2017 року - 153,49 грн., червень 2017 року - 2632,00 грн.

Доводи відповідача щодо виплати частини заробітної плати за березень 2017 року позивач не заперечує, оскільки у вимогах позовної заяви вказує суму заборгованості за вказаний час у розмірі 2000,00 грн.

При цьому суд обґрунтовано відхиляє посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника.

Отже сума до задоволення про стягнення невиплаченої заробітної плати у тому числі і грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку підлягає частковому задоволенню у розмірі 7939,91 грн.

Вказані розрахунки відповідають даним табелів обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за червень-липень 2016 року та за березень - червень 2017 року.

Суд критично відноситься до наданої відповідачем довідки №1004/2 від 01.07.2020 за якою заборгованість перед позивачем відсутня. Зважаючи на те, що при розрахунку у довідці про доходи відповідач вказав про не нарахування заробітної плати за квітень, травень, червень 2017 року, суд вважає неможливим прийняти такий розрахунок, адже у відповідача був обов`язок нараховувати працівнику заробітну плату до моменту його звільнення.

Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява №38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки, за період з 07.06.2017 по 31.12.2018.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція повністю спростовується вивченими доказами у справі. Зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача наказу про його звільнення з роботи, Наявність роздрукованих розрахунків заробітної плати, виданих позивачу, який використовував їх як доказ існуючої заборгованості із заробітної плати, свідчить та розцінюється судом як обізнаність відповідача про існуючий обов`язок та його невиконання, що тягне за собою відповідне відшкодування у вигляді нарахування середнього заробітку.

Наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 № 126/2/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Тому наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 № 126/21-10.2 не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати позивачу.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у звязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 201076 грн. 00 коп. (за період з 07.06.2017 по 21.07.2020).

Що стосується позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за липень 2016 року, лютий 2017 року, березень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року у розмірі 1784 грн. 63 коп.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, оцінивши надані суду докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно із ст.141 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до положень ч. 2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що суд задовольнив позовні вимоги частково, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1184 грн. 00 коп.

За таких обставин, суд приходить о висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 22 ЗУ «Про оплату праці», ст.ст. 47, 94, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100, ст.ст. 12,13,77,79, 81,263,264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 7939,91 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07 червня 2017 року по 21 липня 2020 року в розмірі 201076,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 1784,63 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід Держави судовий збір у розмірі 1184,00 грн.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1

Відповідач: Акціонерного товариства «Українська залізниця», Код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Тверська, буд. 5.

Суддя Новак.Р.В.