Рішення № 92171884, 24.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1329/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., дослідивши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства Київської обласної ради “Переяслав-Хмельницьктепломережа” (08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Івана Мазепи, буд. 33простягнення 2 674 235,36 грн.

Представники сторін:

від позивача: Пронюк В.Я.;

від відповідача: Рева І.Л.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Комунального підприємства Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» про стягнення 2 674 235,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 1 024 138,16 грн. нарахованої пені, 1 334 204,19 грн. інфляційних втрат та 314 893,01 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1329/20 від 19.05.2020 позовну заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишено без руху.

02.06.2020 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 19.05.2020.

Ухвалою суду від 09.06.2020 було відкрито провадження у справі № 911/1329/20 та призначено підготовче засідання на 09.07.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

01.07.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

06.07.2020 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” наводить спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, посилаючись на правові висновки, зроблені Об`єднаною палатою Верховного суду, які викладені у постанові від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, а також, Верховним Судом у постанові Верховного суду від 20.08.2019 у справі № 921/574/17.

09.07.2020 в судовому засіданні представники сторін надали усні пояснення по справі.

В судовому засіданні 09.07.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.08.2020, яку занесено до протоколу судового засідання. При цьому, визначаючи дату наступного судового засідання, судом враховано, що починаючи з 17.07.2020 по 25.08.2020 включно суддя Сокуренко Л.В. буде перебувати у щорічній відпустці.

05.08.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якій останній наводить спростування тверджень позивача, викладених у відповіді на відзив.

В судовому засіданні 27.08.2020 представник відповідача заявляє клопотання про поновлення строку для подачі заперечення на відповідь на відзив, поданого раніше.

Представником позивача не висловлено заперечень щодо задоволення клопотання відповідача.

В судовому засіданні 27.08.2020 судом розглянуто та задоволено клопотання відповідача про поновлення строку для подачі заперечення на відповідь на відзив та залучено до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив.

27.08.2020 в судовому засіданні, судом вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 24.09.2020, про що занесено до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 24.09.2020 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов`язання щодо оплати в строки, визначені договором № 1241/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015, поставленого природного газу. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 1 024 138,16 грн. нарахованої пені, 1 334 204,19 грн. інфляційних втрат та 314 893,01 3 % річних.

В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 24.09.2020 надав усні пояснення по суті позову, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За ствердженнями відповідача, на підставі Закону України «Про теплопостачання», а також, з урахуванням Постанови КМУ № 217 від 18.06.2014, державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем, що, по суті, усуває КП КОР «Переяслав-Хмельницьктепломережа» від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Отже, в діях КП КОР “Переяслав-Хмельницьктепломережа” відсутня вина в несвоєчасному проведенні розрахунків за отриманий природний газ. Вина є невід`ємним елементом будь-якого складу правопорушення. Відсутність вини є підставою, що виключає притягнення особи до відповідальності у вигляді стягнення заборгованості у судовому порядку.

Крім того, відповідач стверджує, що частина боргу за поставлений газ по договору № 1241/16-БО-17 була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, шляхом отримання фінансової підтримки на виконання цільової програми Київської обласної ради на 2016-2018 роки та виділення субвенції на погашення різниці в тарифах за природний газ 2016 року в сумі 1 202 812,31 грн., яка частково погасила заборгованість за лютий 2016 року на суму 920 238,52 грн. та частково за березень 2016 року на суму 282 573,79 грн. З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2015 між Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – постачальник, позивач) та Комунальним підприємством Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» (далі – споживач, відповідач) укладено договір № 1241/16-БО-17 постачання природного газу (далі - договір). В подальшому, 23.01.2017 сторонами підписано ряд додаткових угод, копії яких долучені до матеріалів справи.

Пунктами 1.1- 1.4 зазначеного правочину (з урахуванням додаткової угоди № 1) сторони узгодили, що постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ (надалі — газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. За цим договором постачається імпортний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України).

Відповідно до п. 2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 1 110,0 тис.куб.м, (один мільйон сто десять тисяч куб.м.

Згідно з п. 3.1 договору, постачальник передає споживачеві природний газ на газорозподільних станціях (ГРС) ПАТ «Укртрансгаз» або у точці балансового розмежування (для об`єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ «Укртрансгаз»). Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. п. 3.4 – 3.5 договору, приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику: - завірену копію акта про фактичний обсяг розподіленого/про-транспортованого за цим договором природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та оператором ГРМ/ПГС; у разі надання технічного акту на загальний обсяг розподіленого/протранспортованого природного газу, споживач надає детальну розбивку газу за категоріями (в т.ч. за цим договором) за власним підписом; - підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу природний газ за період з січня 2016 року по березень 2016 року включно на загальну суму 6 634 139,84 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.01.2016 на суму 2 893 728,13 грн.; актом приймання-передачі природного газу № б/н від 29.02.2016 на суму 1 971 430,44грн. та актом приймання-передачі природного газу № б/н від 31.03.2016 на суму 1 768 981,27 грн. Зазначені акти приймання-передачі природного газу з боку відповідача підписано директором підприємства та скріплено печаткою підприємства без будь-яких зауважень та заперечень, копії яких містяться у матеріалах справи.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 даного договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Судом встановлено, що, на момент розгляду справи, відповідачем здійснено повну оплату поставленого природного газу на суму 6 634 139,84 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до п. 12.1 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 1241/16-БО-17 постачання природного газу від 15.12.2015 та додаткові угоди до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено строк оплати за переданий газ умовами п. 6.1 договору, а саме: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що за прийнятий природний газ за період з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року відповідач повинен був розраховуватися до 14-го числа(включно) кожного місця, наступного за місяцем поставки газу( за січень 2016 року - до 15.02.2016 включно, з урахуванням того, що 14.02.2016 – це був вихідний день; за лютий 2016 року – до 14.03.2016 включно та за березень 2016 року – до 14.04.2016 включно).

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині оплати за поставлений у січні, лютому та березні 2016 року природний газ у строки, які визначено умовами договору, належним чином виконано не було, що підтверджується довідкою позивача, копія якої міститься у матеріалах справи.

При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до яких відповідач вважає, що, оскільки всі кошти, які надходять на спеціальний рахунок відповідача, розподіляються уповноваженим банком самостійно, згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритму та перераховуються на рахунок позивача, тому, на думку відповідача, у останнього була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, що виключає можливість застосовування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також, відповідач стверджує, що частина боргу за поставлений газ по договору № 1241/16-БО-17 була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, шляхом отримання фінансової підтримки на виконання цільової програми Київської обласної ради на 2016-2018 роки та виділення субвенції на погашення різниці в тарифах за природний газ 2016 року в сумі 1 202 812,31 грн., яка частково погасила заборгованість за лютий 2016 року на суму 920 238,52 грн. та частково за березень 2016 року на суму 282 573,79 грн. З урахуванням вищенаведеного у сукупності, відповідач вважає, що здійсненне позивачем нарахування штрафних санкцій безпідставне, а тому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Одночасно, суд відхиляє зазначені твердження, з огляду на наступне.

Так, частиною 6 ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.

Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами.

Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 затверджений "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки” (далі - Порядок № 217 від 18.06.2014), яким визначено механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - спеціальні рахунки).

Дія цього Порядку №217 від 18.06.2014 не поширюється на розрахунки, що здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим, бюджетам, на надання, пільг, субсидій та компенсацій” та інших нормативно- / правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію. м ^ Відповідно до п. З Порядку №217 від 18.06.2014 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, шо надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів "населення", "релігійні організації"", "бюджетні установи", "інші споживачі" (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

Згідно з п. 7 Порядку №217 від 18.06.2014, теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

За змістом п. 8 Порядку №217 від 18.06.2014, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують іх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.

У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв`язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві.

Згідно з п. 9 Порядку №217 від 18.06.2014, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.

Відповідно до п. 10 Порядку №217 від 18.06.2014, теплопостачальні та теплогенеруючі організації, що не є ліцензіатами Комісії, подають до 25 грудня 2015 р. до Комісії за встановленими нею формами структуру тарифів на теплову енергію та/або надання послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, засвідчену органом, що їх затвердив. У разі зміни тарифів на теплову енергію та/або надання послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, теплопостачальні і теплогенеруючі організації, що не є ліцензіатами Комісії, у триденний строк з дати зміни тарифів подають до Комісії нову структуру тарифів, засвідчену органом, що їх затвердив. Для розрахунку нормативів перерахування коштів теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають щомісяця до 17 числа місяця, що передує розрахунковому, до Комісії за встановленими нею формами інформацію щодо укладених договорів з оператором газотранспортної системи про надання послуг з транспортування природного газу чи оператором газорозподільної системи про надання послуг з розподілу природного газу. Відповідальність за достовірність зазначеної у цьому пункті інформації покладається на керівника теплопостачальної і теплогенеруючої організації та орган, що засвідчив інформацію.

Відповідно до п. 12 Порядку №217 від 18.06.2014, Комісія на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця: 1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками); на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; 2) затверджує реєстр нормативів; 3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; 4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.

На підставі п. 13 Порядку №217 від 18.06.2014, уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: до 10-Ї години - залишок коштів на початок операційного дня; до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.

Судом встановлено, що частину коштів з оплати отриманого відповідачем природного газу було перераховано постачальнику (позивачу) на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки із призначенням платежу «Розподіл коштів на вик. п. КМУ №217 від 18.06.2014». Всього на виконання вказаної постанови відповідно до нормативу перерахування коштів із рахунку зі спеціальним режимом використання, відкритого відповідачем, на рахунок позивача було проведено перерахування коштів в загальній сумі 5 431 327,53 грн.

Одночасно, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Порядку №217 від 18 червня 2014, цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16.

Крім того, господарський суд зауважує, що хоча Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків, який усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення Постанови № 217 не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Об`єднаної палати Верховного суду у справі № 904/1210/18 від 26.06.2020.

Одночасно, статтею 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

10.10.2018 Київська обласна рада прийняла рішення про внесення змін до Київської обласної цільової програми підтримки підприємств спільної власності територіальних громад області і запобігання їх банкрутству на 2016- 2018 роки за №507-23-УІІ.

У зв`язку з цим, комунальним підприємствам, в тому числі й КП КОР „Переяслав-Хмельницьктепломережа”, була виділена фінансова підтримка на загальну суму 6 600,000 грн. (шість мільйонів шістсот тисяч гривень), з яких 1 202 812,31 грн. на погашення заборгованості за природний газ, згідно Договору № 1241/16-БО-17 від 15.12.2015.

Дана оплата в розмірі 1 202 812,31 грн. частково погасила заборгованість за лютий 2016 року на суму 920 238,52 грн. та частково за березень 2016 року на суму 282 573,79 грн.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2018 року між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Фінансовим управлінням Переяслав-Хмельницької міської ради, Виконавчим комітетом Переяслав-Хмільницької міської ради, Комунальним підприємством Київської обласної ради «Переяслав-Хмельницьктепломережа» ПАТ “НАК “Нафтогаз України” підписано договір № 82/110 про організацію взаєморозрахунків.

Предметом даного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам (далі - субвенція), визначена статтею 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» (далі - Закон), відповідно до Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2018 року № 110 (із змінами ).

Відповідно до п. 3 Договору № 82/110 від 22.10.2018, КП КОР „Переяслав- Хмельницьктепломережа” перераховує на рахунок НАК «Нафтогаз України» 2 114 000,00 грн., з яких 1 486 407,48 грн., для погашення різниці в тарифах за природній газ 2016 року, згідно з договором від 15.12.2015 № 1241/16-БО-17.

Відповідно до п.16 Договору № 82/110 від 22.10.2018, сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають один до одної претензій стосовно предмета договору.

При дослідженні поданого позивачем розрахунку, господарський суд встановив, що при здійсненні позивачем нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, останнім враховано наявність укладеного між сторонами договору, і, відповідно, здійснено нарахування на суму заборгованості, яка включає 1 202 812,31 грн. до дати укладання договору, а саме: до 22.10.2018.

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено оплати по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до підпункту 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого природного газу, керуючись п.8.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 024 138,16 грн. за січень 2016 року за період з 16.02.2016 по 15.08.2016; за лютий 2016 року за період з 15.03.2016 по 14.09.2016 та за березень 2016 року за період з 15.04.2016 по 25.11.2018.

Одночасно, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (надалі «Закон»). Нормами даного закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону, дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

За положеннями ч. 1 ст. 3 Закону, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Оскільки позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати на основну заборгованість за спожитий природний газ у січні 2016 року, частину проплат за яку було погашено відповідачем до набрання чинності Законом, тому, з урахуванням ч. 3 ст. 7 Закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині нарахування пені на суму 1 449 487,77 за період з 16.02.2016 по 15.08.2016.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідач є виробником теплової енергії.

Крім того, безпосередньо умовами договору постачання природного газу, а саме п. 1.2, сторони визначили цілі, для яких постачається природний газ – виключно для виробництва теплової енергії, для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам. Зазначене призначення також міститься і у кожному підписаному сторонами акту приймання-передачі природного газу.

Також, господарський суд зауважує, що частина 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Водночас, застосування положень частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 18.09.2019 року у справі № 909/702/18, від 26.02.2019 у справі № 904/2960/18, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 13.02.2018 у справі №911/1719/13, від 22.02.2018 у справі №922/4355/14, від 28.02.2018 у справі №911/3914/14, від 27.03.2018 у справі №905/2373/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 06.04.2018 у справі №904/10747/16, від 10.04.2018 у справі №916/3054/16, від 11.04.2018 у справі №910/17962/15, від 17.04.2018 у справі №904/11358/16, від 26.04.2018 у справі №911/3945/16, від 02.05.2018 у справі №920/1060/16, від 03.05.2018 у справі №914/2124/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 22.05.2018 у справі №905/3266/16, від 23.05.2018 у справі №908/3125/16, від 23.05.2018 у справі №908/2114/16, від 30.05.2018 у справі №904/10733/16, від 12.06.2018 у справі №905/1490/15, від 14.06.2018 у справі №914/4134/15, від 20.06.2018 у справі №916/3055/16, від 06.07.2018 у справі №918/882/15, від 23.07.2018 у справі №904/10294/17, від 07.08.2018 у справі №925/1584/17, від 21.08.2018 у справі №925/104/18, від 21.08.2018 у справі №925/107/18, від 30.08.2018 у справі №905/2796/17, від 06.09.2018 у справі №925/106/18, від 06.09.2018 у справі №911/3856/17, від 12.09.2018 у справі №910/22923/17, від 13.12.2018 у справі №925/105/18, від 18.12.2018 у справі №905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 26.02.2019 у справі №926/992/18, від 26.02.2019 у справі №904/2960/18.

Отже, здійснивши власний перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення по оплаті грошового зобов`язання, беручи до уваги Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 932 981,09 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 314 893,01грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 335 204,19 грн.

Дослідивши наявний розрахунок позивача інфляційних втрат за січень 2016 року, господарський суд зазначає, що позивачем не вірно визначено початок нарахування на суму основної заборгованості у розмірі 1 439 128,48 грн. Замість початку нарахування з 01.11.2016, позивач має право нараховувати тільки, починаючи з 28.11.2016. Крім того, у розрахунку інфляційних втрат за березень 2016 року на суму заборгованості 1 768 981,27 грн. позивачем зазначено період нарахування з 01.05.2016 по 31.05.2016. При цьому, судом враховано, що місяці, індекси інфляцій, які застосовані позивачем є з 05.2016 по 09.2018. Також, представником позивача в судовому засіданні 24.09.2020 наголошено на тому, що вірним періодом нарахування є 01.05.2016 - 31.09.2018.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також, порядку розрахунків погодженого сторонами, беручи до уваги Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 307 504,78 грн. та інфляційні втрати підлягають задоволенню частково у сумі 1 161 665,86 грн.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п. 5 ч. 4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 36 032,28 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради “Переяслав-Хмельницьктепломережа” (місцезнаходження:08400, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Івана Мазепи, буд. 33; код ЄДРПОУ 20598264) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) 932 981,09 грн. пені, 307 504,78 грн. 3 % річних, 1 161 665,86 грн. інфляційних втрат та 36 032,28 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко