Рішення № 92171521, 29.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2020Справа № 910/7085/20Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В., за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Житлово-будівельного кооперативу «Каштан»

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про визнання недійсним договору на постачання теплової енергії

за участю представників:

від позивача: Золотопуп С.В.

від відповідача: Ніколаєнко О.В.

від третьої особи: Герасименко І.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив "Каштан" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", в якому просить суд визнати недійсним договір №510238 від 24.10.2018.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 27.05.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі №910/7085/20 на 23.06.2020 та залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПрАТ «Київводоканал».

22.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що укладення спірного договору не суперечить нормам чинного законодавства, оскільки позивач є обслуговуючим кооперативом та створений з метою забезпечення потреб членів кооперативу.

У підготовчому засіданні 23.06.2020 судом розглянуто клопотання позивача про витребування доказів по справі, представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів, просив суд задовольнити.

Розглянувши вказане вище клопотання позивача про витребування доказів, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

В обґрунтування подання клопотання, позивач посилається на те, що у разі якщо ПрАТ «АК «Київводоканал» нарахував грошові зобов`язання до сплати за рахунок відповідача та відповідач оплатив таку заборгованість, що буде свідчити про відсутність обов`язку відповідача сплачувати воду на користь АТ «АК «Київводоканал» та підтвердить доводи позивача про незаконність укладення спірного договору про постачання теплової енергії.

Частиною 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у клопотанні про витребування доказів має бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Втім, наявність чи відсутність заборгованості за обсяг спожитої холодної води не встановлюватиме факту наявності або відсутності підстав для визнання недійсним договору №510238 від 24.10.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді, що був укладений між Житлово-будівельним кооперативом «Каштан» та Комунальним підприємством «Київтеплоенерго».

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про необґрунтованість клопотання позивача про витребування у КП «Київтеплоенерго» та ПрАТ «АК «Київводоканал» відповідних доказів.

У підготовчому засіданні 23.06.2020 представник позивача надав відповідь на відзив, в якій заперечив проти доводів відповідача, а також просив не допускати адвоката Лелюх В.М. до участі у справі як представника відповідача та виключити подані адвокатом документи, оскільки довіреність №17/12/19-03 від 17.12.2019 не містить підстави її видачі та адвокатом не надано договір про надання правової допомоги.

Розглянувши клопотання позивача щодо не допуску представника відповідача до участі у справі та не прийняття поданих документів, суд відзначає наступне.

За змістом ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Частиною 1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: - договір про надання правової допомоги; - довіреність; - ордер; - доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КВ №4127 та копія довіреності №17/12/19-03 від 17.12.2019 видана КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", якою уповноважено адвоката Лелюх Віту Миколаївну (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю КВ №4127) представляти інтереси підприємства.

З огляду на викладене, суд зазначає, що норми Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Господарського процесуального кодексу України не встановлюють обов`язку адвоката надавати суду договір про надання правової допомоги, який укладений між клієнтом та адвокатом, а тому суд відхиляє заперечення позивача в цій частині та відмовляє у задоволенні клопотання про не допуск адвоката відповідача Лелюх В.М. до участі у справі та не прийняття поданих ним документів.

У підготовчому засіданні 23.06.2020 суд відклав підготовче засідання на 08.07.2020.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.07.2020 суд призначив підготовче засідання по справі №910/7085/20 на 29.07.2020 у зв`язку із перебуванням 08.07.2020 судді Гулевець О.В. у відпустці.

13.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення по суті позовних вимог.

28.07.2020 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких ПрАТ «АК «Київводоканал» заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що оскільки позивач є балансоутримувачем будинку, якому надаються послуги відповідно до спірного договору, а тому в силу приписів ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач може бути споживачем, виконавцем та виробником.

У підготовчому засіданні 29.07.2020 представник позивача надав письмові пояснення по суті позовних вимог, які судом долучено до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.09.2020.

Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2020 надав пояснення по суті позовних вимог та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача надав пояснення по суті заперечень на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 08.09.2020 суд оголосив перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 29.09.2020.

У судовому засіданні 29.09.2020 суд продовжив розгляду справи по суті, заслухав заключні слова учасників справи.

У судовому засіданні 29.09.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.10.2018 між Житлово-будівельним кооперативом «Каштан» (надалі - позивач), як споживачем, та Комунальним підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», як постачальником (надалі - відповідач) укладено договір №510238 від 24.10.2018 (далі - договір) відповідно до якого постачальник зобов`язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Відповідно до п. 2.1. договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно умов п. 2.2.1 договору, постачальник зобов`язаний безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додаток № 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов`язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2.

Відповідно до п. 4.1. та 4.2. договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019. Керуючись ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018.

Відповідно до додатку № 1 до договору № 510238 від 24.10.2018, сторонами визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу - в межах 1363,00 Гкал/рік.

Додатком № 2 до договору № 510238 від 24.10.2018 сторони встановили, що розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради ( Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 № 700, за кожну відпущену Гігакалорію ( 1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ: житловими організаціями 1097,94 грн./Гкал у разі знаходження в житловому будинку орендарів тощо.

Окрім того, сторонами було погоджено та підписано акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток №4); умови припинення подачі теплової енергії (додаток №5), довідку даних по будинку (спорудах), опалення та гаряче водопостачання, яких здійснюється від теплових мереж постачальника станом на 24.10.2018 (додаток №6), довідка про теплове навантаження об`єктів теплопостачання від 24.10.2018 (додаток №7), акт готовності вузла комерційного обліку споживача до роботи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 26 квітня 2014 року набрав чинності Закон № 1198-VII від 10.04.2014 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», зокрема, до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якою виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Посилаючись на положення Закону України «Про теплопостачання» та Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», Постанову від 22.03.2017 № 308 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання» позивач вказує, що ЖБК «Каштан» не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Отже, позивач вважає, що враховуючи законодавчу заборону за відсутності відповідної ліцензії укладати з власниками квартир та нежитлових приміщень в будинку приміщень (споживачами послуг) договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

При цьому, позивач звертає увагу, що порушення спірним договором прав ЖБК «Каштан» слугувало подання до суду позову про стягнення з позивача заборгованості у сумі 501 871,41 грн за договором №5510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018.

Таким чином, за доводами позивача, останній не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та не може бути стороною договору №5510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018, а тому звернувся до суду з вимогою про визнання договору недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Як було встановлено судом вище, 24.10.2018 між Житлово-будівельним кооперативом «Каштан» як споживачем, та Комунальним підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», як постачальником укладено договір №510238 від 24.10.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони при укладенні договору №510238 від 24.10.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний правочин.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на Закон України «Про теплопостачання», Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», Постанову від 22.03.2017 № 308 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання», згідно яких позивач не є теплопостачальною організацією, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та не є ліцензіатом у сфері теплопостачання, а тому позивач немає відповідної ліцензії та позбавлений можливості здійснювати нарахування за комунальні послуги, у тому числі з теплопостачання, а отже і немає права укладати з власниками квартир та нежитлових приміщень в будинку приміщень прямі договори про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячого водопостачання.

Правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з теплопостачання між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються спеціальними законами України «Про житлово-комунальні послуги» та «;Про теплопостачання».

26 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 квітня 2014 року № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким внесено зміни до ст. 19 Закону України №1875-IV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Суд звертає увагу, що до 30.04.2019 спірні правовідносини підпадали під правове регулювання Закону України №1875-IV від 24.06.2004 «Про житлово-комунальні послуги», а з 01.05.2019 - Закону України №2189-VIII від 09.11.2017 «Про житлово-комунальні послуги», проте у даному випадку правове регулювання за вказаними законами не містить суттєвих відмінностей.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (чинний станом на момент виникнення правовідносин) виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії (ст. 1 Закону України "Про теплопостачання").

У відповідності до Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання), господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Положеннями частин 3 та 4 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (чинний станом на момент виникнення правовідносин) виробник послуг може бути їх виконавцем; виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Частиною першою статті 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (чинний станом на момент виникнення правовідносин) договір на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Відповідно до положень частин 2 та 3 ст.29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (чинний станом на момент виникнення правовідносин) у разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) з іншим виконавцем. Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Дослідивши предмет спірного договору №510238 від 24.10.2018, судом встановлено, що позивач є споживачем теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, який зобов`язався отримувати та оплачувати теплову енергію відповідно до умов договору.

Як встановлено судом, позивач є споживачем послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідач є постачальником теплової енергії споживачу для потреб опалення - в період опалювального сезону та для гарячого водопостачання - протягом року.

Враховуючи викладене, спірним договором було визначено правовідносини саме між відповідачем як постачальником та позивачем як споживачем теплової енергії у гарячій воді, однак зміст договору не містить умови відносно подальшого постачання позивачем теплової енергії власникам квартир та нежитлових приміщень.

Суд звертає увагу, що пунктом 8 додатку №2 до договору сторонами погоджено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку або ненадання споживачем показників приладів обліку у встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до зазначеного порядку.

Суд відхиляє доводи позивача щодо не законного встановлення відповідачем порядку визначення кількості спожитої теплової енергії без приладів її обліку, оскільки пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 №1198 (надалі - Правила) визначено, що у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Також, у пункті 3 Правил визначено, що споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Таким чином, наведені позивачем підстави недійсності вказаного договору не стосуються правомірності його укладення сторонами, оскільки зводяться до наявності законодавчої заборони на укладення позивачем, як виконавцем послуг, договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води із власниками квартир будинку.

При цьому, у правовідносинах за спірним договором позивач виступає саме споживачем послуг з постачання теплової енергії, наданих відповідачем, як теплопостачальною організацією.

Враховуючи викладене, оцінивши обставини, наведені позивачем у позовній заяві та поясненнях, якими обґрунтовано недійсність спірного договору, а також дослідивши подані докази, суд дійшов висновку, що оскільки спірний договір укладений позивачем не в якості виконавця послуг з постачання теплової енергії, а тому наведені позивачем підстави недійсності цього договору визнаються судом необґрунтованими.

Окрім того, суд не приймає посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах № 910/31573/15 та № 910/20226/16 з огляду на відмінність обставин даної справи від зазначених.

Також, суд не приймає доводи позивача в частині надання послуг ПрАТ «АК «Київводоканал» з водопостачання та водовідведення, оскільки правовідносини позивача із ПрАТ «АК «Київводоканал» щодо споживання та оплати послуг з централізованого водопостачання та водовідведення не є предметом спору у даній справі та не стосується предметом спірного договору №510238 від 24.10.2018.

Окрім того, суд відхиляє посилання позивача на подання відповідачем позову про стягнення з позивача заборгованості за договором №510238 від 24.10.2018 на постачання теплової енергії у гарячій воді, чим було порушено права позивача, оскільки встановлення факту наявності заборгованості у позивача та виконання або неналежного виконання останнім умов договору не може бути підставою для визнання договору недійсним, враховуючи, що предметом спору є саме законність укладення договору, а не його виконання.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Таким чином, позивачем належними доказами не доведено того, що сторонами було порушено вимоги чинного законодавства при укладенні спірного договору.

Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи не підтверджено недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору №510238 від 24.10.2018 недійсним в розумінні ст. 215 ЦК України, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Житлово-будівельний кооператив "Каштан" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про визнання недійсним договіру №510238 від 24.10.2018.

Судові витрати за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 09.10.2020.

Суддя О.В. Гулевець