Рішення № 92163558, 12.10.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2020 року м. Київ № 640/16707/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Міністерства охорони здоров`я України (01021, м. Київ, вул.

Грушевського, 7),

Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської

ради (КМДА) (01001, м. Київ, вул. Прорізна, 19)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України (надалі по тексту - відповідач-1), Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (надалі по тексту - відповідач-2), в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:

- визнати дії Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я міста Києва, медичних працівників ОСОБА_5., ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 протиправними такими, що порушує право позивача на медичну допомогу гарантованою статтею 49 Конституції України, статтям 283,284 Цивільного кодексу України, статтею 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статтею 25 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України та Департамент охорони здоров`я міста Києва надати ОСОБА_1 медичну допомогу у вигляді видалення (резекції) осифікатів згідно статті 49 Конституції України, статей 283,284 Цивільного кодексу України, статті 6 Закону України" Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 25 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, якщо це неможливо в Україні то згідно статті 36 Закону України "Основи законодавства Україні про охорону здоров`я" та постанови Кабінету міністрів України № 1079 "Порядок направлення громадян України на лікування за кордон" направити позивача ОСОБА_1 на лікування за кордон;

- після видалення осифікатів зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України та Департамент охорони здоров`я міста Києва надати медичну, фізичну та соціальну реабілітацію відповідно до статей 33,35,37 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та статті 26 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю;

- визнати дії Міністерства охорони здоров`я України, Департаменту охорони здоров`я міста Києва, медичних працівників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 такими, що порушує моє право на реабілітацію та абілітацію гарантованою статтями 33,35,37 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та статтею 26 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю;

- на час лікування та реабілітації забезпечити лікарськими засобами на безоплатній основі відповідно до статті 38 ч. 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та постанови Кабінету Міністрів України №1303 від 17.08.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви від 21 червня 2017 року;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви від 21 червня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви від 2 березня 2018 року;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви від 2 березня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № 9635 від 06 липня 2018 року;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви від 06 червня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду скарги № Р-13157 від 13.09.2018 року;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку скарги № Р-13157 від 13.09.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № 17631 від 07 грудня 2018 року;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви № 17631 від 07 грудня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № 17894 від 13 грудня 2018 року;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяву № 17894 від 13 грудня 2018 року;

- визнати, що Міністерство охорони здоров`я України розглядало заяву № Р-1989 від 14.02.2019 року з порушенням Закону України «Про звернення громадян» та постанови Кабінету Міністрів України №1079 від 27.12.2017 року та статті 19 Конституції України;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № Р-4963 від 11.04.2019 року;

- зобов`язати Міністерства охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви № Р-4963 від 11.04.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № Р-7692 від 13 червня 2019 року;

- зобов`язати Міністерства охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви № Р-7692 від 13 червня 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № Р-7688 від 13.06.2019 року;

- зобов`язати Міністерства охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви № Р-7688 від 13.06.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № Р-7690 від 13.06.2019 року;

- зобов`язати Міністерства охорони здоров`я України розглянути у встановленої^ законом порядку заяви № Р-7690 від 13.06.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № Р-7694 від 13.06.2019 року;

- зобов`язати Міністерства охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяви № Р-7694 від 13.06.2019 року;

- скасувати рішення комісії МОЗ України протокол № 5 від 11.04.2019 року щодо лікування ОСОБА_1 за кордоном за рахунок коштів державного бюджету передбачених МОЗ України на зазначену мету через те, що працівниками МОЗ України був незаконно переписаний діагноз та розглядалось з порушеннями постанови Кабінету міністрів України № 1079 "Порядок направлення громадян України ж лікування за кордон";

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України повторно розглянути питання щодо лікування ОСОБА_1 з діагнозом осифікати за кордоном за рахунок державного бюджету;

- визнати, що з вини керівництва та посадових осіб Міністерства охорони здоров`я України ОСОБА_1 нанесено моральну шкоду та значну шкоду здоров`ю, честі та гідності;

- стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 1000000 грн (один мільйон гривень) моральної шкоди;

- визнати, що з вини керівництва та посадових осіб Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та медичних працівників ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 громадянину ОСОБА_1 не надано медичної допомоги, нанесену моральну шкоду та значну шкоду здоров`ю, честі та гідності;

- стягнути з Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на користь ОСОБА_1 1000000 грн (один мільйон гривень] моральної шкоди;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 12.07.2018 року № 3.10-Р-9635/8629-зв;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 21.09.2018 року №3.10-№Р-11667/11587-зв;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 26.09.2018 року. № 3.10-Р-13157/11766-зв;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 18.02.2019 року № 3.28-Р-1781/1821-ЗВ;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 01.03.2019 року. № 3.28-Р-1989/2419-зв;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 04.07.2019 року № 3.15-Р- 7688/7515-зв;

- зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 29.12.2018 року № 3.05-Р-17631/15400-ЗВ.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначив, що внаслідок бездіяльності Міністерства охорони здоров`я України та ненадання медичної допомоги з боку Департаменту охорони здоров`я міста Києва порушує конституційні права на медичну допомогу, належну реабілітацію, відвідування санаторно-оздоровчих, реабілітаційних та навчальних закладів, культурно-масових заходів.

Також, позивач стверджував про порушення відповідачами вимог Закону України «Про звернення громадян», зокрема, в частині строків розгляду звернень.

Додатково позивач повідомив, що бездіяльність відповідачів завдає йому значної моральної шкоди.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник Міністерства охорони здоров`я України у відзиві на адміністративний позов зазначив, що відповідач-1 діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством пересилав за належністю Департаменту охорони здоров`я України виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Також представник відповідача-1 повідомив, що законодавством не передбачено диференціації хворих, адже лікування закордоном визначено як винятковий захід для громадян, захворювання яких не лікується в Україні, незалежно від віку, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак. При цьому, направленню на лікування закордон підлягають громадяни України за умови неможливості надання необхідності медичної допомоги закладами охорони здоров`я України, що підтверджується висновком групи експертів МОЗ (на засадах консультативно-дорадчого органу) відповідного профілю, що є провідними фахівцями з відповідного професійного спрямування, які беруть участь у міжнародних науково-практичних конференціях та здійснюють свої функції на громадських засадах.

У відзиві на адміністративний позов представник Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив, що Департамент не є закладом охорони здоров`я, не має ліцензії на медичну практику та не надає медичну допомогу населенню, відтак надання медичної допомоги позивачу не належить до повноважень відповідача-2.

Додатково представник відповідача-2 стверджував, що ним вжито вичерпних заходів в межах повноважень щодо розгляду звернень позивача стосовно надання йому медичної допомоги. Водночас, Департамент охорони здоров`я не є лікувально-профілактичним закладом та не здійснює виписку рецептів на відпуск лікарських засобів на пільгових умовах або безоплатно.

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є інвалідом першої групи з 01 серпня 2011 року з ураженням опорно-рухового апарату.

Згідно виписки з історії хвороби стаціонарного хворого №26307/670, повний діагноз позивача: стійкі залишкові явища ХСМТ (2008); компресійно-уламковий перелом С5; кістковий анкілоз обох кульшових суглобів; невірно консолідований перелом нижньої третини обох ліктьових суглобів; гетеротонічна осифікація обох ліктьових суглобів; комбіновані контрактури суглобів обох верхніх кінцівок; консолідуючий перелом верхньої третини лівої стегнової кістки; стійкі залишкові явища ХСМТ (2008) компресійно-уламковий перелом С5; тетрапарез глибоко в руках, плегії в ногах, нейродистофічні порушення у вигляді контрактур ліктьових, плечових суглобів, порушення функції тазових органів.

21 червня 2017 року матір позивача звернулась до Міністра охорони здоров`я України із заявою про надання клініки та лікарів, які спеціалізуються на лікуванні та видаленні осифікатів та забезпечення подальшої реабілітації ОСОБА_1 .

02 березня 2018 року ОСОБА_9 (матір ОСОБА_1 ) звернулась до Міністра охорони здоров`я України із заявою про надання їй відповіді на її звернення від 21 червня 2017 року нарочно.

Листом від 20 квітня 2018 року №061-5176/03.01 Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КДМА) повідомив, що за інформацією експерта Департаменту з реабілітології ОСОБА_1 потребує реабілітаційного лікування в умовах відділення відновлювальної ортопедії та нейротравматології Київської міської клінічної лікарні №4 за адресою: вул. Солом`янська, буд. 17.

03 травня 2018 року ОСОБА_9 звернулась до Міністра охорони здоров`я України із заявою про проведення службового розслідування і прийняття заходів у відповідності із діючим законодавством України.

В подальшому, 06 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра охорони здоров`я України із заявою, зокрема, щодо причин ненадання своєчасної медичної та медикаментозної допомоги лікарями поліклініки; ненадання пільгових рецептів.

05 вересня 2018 року позивач звернувся до Міністра охорони здоров`я України із скаргою, у якій просив прийняти його на особистому прийомі по питанню його подальшого медичного обстеження та лікування.

Листом від 16 листопада 2018 року №6-03/2280 Національна академія медичних наук України на лист Міністерства охорони здоров`я України від 21 вересня 2018 року №3.1-Р-11667/11587-зв повідомив, що згідно інформації керівництва ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» фахівці інституту вивчили надану медичну документацію ОСОБА_1 . Враховуючи стан хворого, було запропоновано його матері провести виїзний консиліум вузькопрофільних спеціалістів за місцем проживання. За результатами здійсненої консультації 01 листопада 2018 року виявлено, що у хворого ОСОБА_1 мають наслідки компресійно-уламкового перелому хребця. Встановлено, що на теперішній час хірургічні втручання не призведуть до покращення його стану, пов`язані з важкими ускладненнями та ризиком для життя і є протипоказаними.

07 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра охорони здоров`я України із заявою щодо забезпечення виконання вимог статей 40, 49 Конституції України та забезпечення лікування позивача.

Позивач повторно 13 грудня 2018 року звернувся до Міністра охорони здоров`я України із заявою про повторний розгляд заяви від 06 липня 2018 року за №Р-9635 та надати вичерпну інформацію стосовно кожного запитання та зауваження.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 14 лютого 2019 року ОСОБА_9 надала Міністерству охорони здоров`я України медичні документи для їх розгляду на комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування закордон.

Міністерство охорони здоров`я України листом від 01 березня 2019 року №3.28-Р-1989/2419-зв направило за належністю звернення ОСОБА_9 до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) для розгляду порушених у зверненні питань щодо направлення сина заявниці (позивача) на лікування закордон.

11 квітня 2019 року ОСОБА_1 надав Міністру охорони здоров`я України заяву скаргу на дії посадових осіб Департаменту охорони здоров`я міста Києва, у якій просив: зобов`язати Департамент провести клініко-експертну комісію; надати письмове пояснення службових осіб Департаменту щодо перешкоджання позивачу пройти клініко-експертну комісію.

Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 24 травня 2019 року №061.061/Р-185/5-5036/03.03 повідомив позивачу про проведення клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої позивачу медичної допомоги в умовах Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та за результатами проведеної оцінки направлено копію висновку.

З наявного в матеріалах справи листа від 28 травня 2019 року №3.15-50/29-19/13903 вбачається, що відповідно до висновку групи експертів МОЗ України за напрямом «Терапія, загальна практика-сімейна медицина, професійна патологія, ревматологія, неврологія» - не надано документів про лікування в реабілітаційних центрах України. Хворий потребує реабілітаційного лікування, яке може проводитися в межах України, тому Комісією МОЗ з питань направлення для лікування закордон 11 квітня 2019 року (протокол №5) прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у взятті на облік, направленні та оплаті його на лікування закордоном за рахунок коштів державного бюджету, передбачених МОЗ України на зазначену мету.

13 червня 2019 року позивач подав Міністру охорони здоров`я України чотири заяви: щодо надання медичного закладу, який спеціалізується на лікуванні осифікатів та анкілозів суглобів та встановлення повного діагнозу; щодо надання процедури та порядку оскарження неправомірних дій та рішень МОЗ України, комісії МОЗ України, які брали участь у прийнятті рішення щодо направлення для лікування закордон; проведення УЗД діагностики на дому через неможливість проходження діагностики за межами квартири; стосовно проведення на клініко-експертній комісії Міністерством охорони здоров`я України проведення перевірки фактів про неналежне надання медичної допомоги та порушення законодавства України, що призвело до тяжких наслідків.

Листом від 04 липня 2019 року №3.15-Р-7688/7515-зв Міністерство охорони здоров`я України повідомило позивачу, що відповідно до зареєстрованих у МОЗ України документів ОСОБА_1 від 12 березня 2019 року №50/29-19 у справі відсутні будь-які документи, які стосуються питання лікування остиофітів, а виключно питання лікування стійких залишкових явищ перенесеної закритої травми шийного відділу хребта.

Позивач вважаючи, що відповідачами не забезпечено реалізацію його прав на належну медичну допомогу та надання відповіді на звернення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцево: самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Основи) медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержане відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цю закладами у цивільно-правових відносинах.

Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію (абзац другий статті Основ).

Порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками і поряд направлення пацієнтів до закладу охорони здоров`я, що надає медичну допомогу відповідно виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, якщо інше не передбачено законом (абзац третій статті 33 Основ).

Повноваження, компетенція, функції Міністерства охорони здоров`я України визначені Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267 (далі - Положення).

Згідно пункту 1 Положення МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує держави) політику у сфері охорони здоров`я, захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері епідеміологічної о нагляду (спостереження), забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Відповідно до пункту 13 Положення Міністерство здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю МОЗ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до пункту 4.5 Положення про Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 грудня 2013 року №2254 в редакції від 27.12.2017, саме Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради здійснює контроль за додержанням у місті Києві законодавства з питань охорони здоров`я.

Відтак, вимоги позивача щодо визнання протиправними дій МОЗ України та такими, що порушують право н медичну допомогу, реабілітацію та абілітацію; зобов`язання МОЗ України надати медичну допомогу; зобов`язання МОЗ України надати медичну, фізичну, соціальну реабілітацію; забезпечення лікарськими засобами на безоплатній основі на час лікування та реабілітації не підлягають задоволенню, оскільки вимогами чинного законодавства на Міністерство охорони здоров`я України не покладалось виконання даних завдань та не надано останньому відповідних повноважень на реалізацію таких завдань.

Відповідно до підпункту 8 пункту 4 Положення, Міністерство охорони здоров`я України відповідно до покладених на нього завдань у сфері охорони здоров`я затверджує рішення про проведення лікування громадян за кордоном.

Згідно статті 36 Основ законодавства України про охорону здоров`я, громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її надання в закладах охорони здоров`я України. Державні органи зобов`язані сприяти виїзду громадян України за кордон і перебуванню там в період лікування. Законодавством не передбачено диференціації хворих, адже лікування за кордоном визначено як винятковий захід для громадян, захворювання яких не лікується в Україні, незалежно від віку, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак.

Порядок направлення громадян України за кордон для лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 року №1079 «Про забезпечення організації направлення громадян України для лікування зa кордон» затверджено Порядок направлення громадян України для лікування за кордон.

Відповідно до пункту 1 Порядку направлення, направленню для лікування за кордон підлягають громадяни України (далі - громадяни) умови неможливості надання необхідної медичної допомоги закладами охорони здоров`я України, що підтверджується висновком групи експертів МОЗ відповідного профілю.

Пунктом 6 Порядку направлення встановлено, що після надходження до МОЗ документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, МОЗ не пізніше ніж протягом трьох робочих днів звертається до групи експертів МОЗ відповідного профілю стосовно підготовки висновку щодо неможливості надання необхідної допомоги закладами охорони здоров`я України. Група експертів МОЗ надає МОЗ відповідний висновок не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів.

Рішення про взяття на облік громадянина з метою направлення його на лікування за кордон приймається Комісією МОЗ за умови неможливості надання необхідної медичної допомоги закладами охорони здоров`я України, що підтверджується висновком групи експертів МОЗ.

Положення про групи експертів МОЗ України, затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 21 березня 2017 року №302, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2017 р. за №488/30356, визначає статус, повноваження, основні завдання, функції груп експертів МОЗ України (далі - групи експертів), які утворюються при МОЗ України та структурних підрозділах з питань охорони здоров`я МОЗ Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до пункту 2 Положення про групи експертів МОЗ України, групи експертів утворюються з метою експертного супроводу завдань та функцій МОЗ України на засадах консультативно-дорадчого органу для реалізації державної політики та стратегії у сфері охорони здоров`я, координації своєї роботи з МОЗ України у розрізі спеціальностей відповідного профілю лікарських (провізорських) спеціальностей і спеціальностей молодших спеціалістів з медичною (фармацевтичною) освітою.

Члени груп експертів здійснюють визначені цим Положенням функції та обов`язки на громадських засадах (пункту 5 Положення про групи експертів МОЗ України).

Пунктом 6 Положення про групи експертів МОЗ України передбачено, що членом групи експертів призначається провідний фахівець з відповідного професійного спрямування, що має вищу медичну освіту (за відповідною спеціальністю), спеціалізацію та стаж роботи за основною спеціальністю не менше 7 років і першу кваліфікаційну категорію. Бажаними є володіння іноземною мовою та участь у міжнародних науково-практичних конференціях.

Враховуючи викладене, направленню для лікування за кордон підлягають громадяни України за умови неможливості надання необхідної медичної допомоги закладами охорони здоров`я України, що підтверджується висновком групи експертів МОЗ (на засадах консультативно-дорадчого органу) відповідного профілю, що є провідними фахівцями з відповідного професійного спрямування, які беруть участь у міжнародних науково- практичних конференціях та здійснюють свої функції на громадських засадах.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що кваліфікованими експертами комісії прийняте рішення у формі висновку щодо того, що ОСОБА_1 не надано документів про лікування в реабілітаційних центрах України та хворий потребує реабілітаційного лікування, яке може проводитися в межах України.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В той же час, відповідно до пункту 16 Порядку №1079, підставою для відмови у взятті на облік громадянина, який потребує лікування за кордоном, є отримання висновку групи експертів МОЗ про відсутність підстав для направлення пацієнта для лікування за кордон.

Судом встановлено, що позивач підставою скасування висновку комісії зазначає те, що працівниками МОЗ України був незаконно переписаний діагноз.

Водночас, адміністративний суд не може підміняти собою медичний заклад/установу та встановлювати або ж навпаки спростовувати встановлений особі діагноз. Так, в межах адміністративного судочинства можуть бути оскаржені дії та рішення суб`єкта владних повноважень, виходячи з критеріїв правомірності їх вчинення/прийняття, передбачених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем не наведено, а судом не встановлено на підставі наявних матеріалів справи, що оскаржуване рішення прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з порушенням термінів такого прийняття, або ж без дотримання критеріїв, визначених вимогами частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак судом не вбачається обґрунтованих підстав для скасування рішення МОЗ України протокол № 5 від 11.04.2019 року щодо лікування ОСОБА_1 за кордоном.

Частиною 3 статті 3 Основ визначено, що заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до частини 3 статті 16 Основ мережа державних і комунальних закладів охорони здоров`я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров`я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров`я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об`єктами відповідно державної і комунальної власності (частина четверта статті 16 Основ).

Заклад охорони здоров`я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом) (частина шоста статті 16 Основ).

Залежно від форми власності заклади охорони здоров`я утворюються та функціонують як державні, комунальні, приватні чи засновані на змішаній формі власності. Державні та комунальні заклади охорони здоров`я не підлягають приватизації (частина одинадцята статті 16 Основ).

Крім того, частинами 12 та 13 статті 16 Основ визначено, що за організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я державної власності можуть утворюватися та функціонувати як казенні підприємства або державні установи, а заклади охорони здоров`я комунальної власності - як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.

Статтею 6 Основ визначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає, зокрема, кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я.

Водночас, відповідно до відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент охорони здоров`я є органом місцевого самоврядування, тобто Департамент охорони здоров`я не є закладом охорони здоров`я, не має ліцензії на медичну практику та не надає медичну допомогу населенню.

Відтак, на думку суду, вимога позивача про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо ненадання медичної допомоги позивачу не підлягає задоволенню, оскільки надання медичної допомоги позивачу не належить до повноважень відповідача 2.

Департамент охорони здоров`я здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) від 27.12.2017 № 1694 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1 вищезазначеного Положення Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді та постійній комісії Київської міської ради, до функціонального спрямування якої належить питання діяльності Департаменту, а також постійній комісії Київської міської ради, до функціонального спрямування якої належить питання взаємодії Київської міської ради та її виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації). З питань виконання функцій органу державної виконавчої влади Департамент є підзвітним та підконтрольним Міністерству охорони здоров`я України.

Відповідно до пункту 4 Положення до основних завдань Департаменту належить, зокрема: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров`я на території міста Києва; управління підприємствами, установами та організаціями галузі охорони здоров`я, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва організація їх кадрового, матеріально-технічного та методичного забезпечення; здійснення державного контролю за додержанням у місті Києві законодавства з питань охорони здоров`я.

Пунктом 5 Положення визначено, що Департамент охорони здоров`я відповідно до визначений галузевих повноважень виконує зокрема такі завдання: організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, рішень Київської міської ради, розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київського міського голови та здійснює контроль за їх реалізацією (підпункт 5.1. Положення); здійснює організаційне і методичне керівництво роботою закладів охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення на території міста Києва (підпункт 5.2. Положення); забезпечує координацію та аналіз результатів діяльності закладів охорони здоров`я, заснованих на комунальній власності територіальної громади міста Києва (підпункт 5.3. Положення); забезпечує у межах повноважень захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (підпункт 5.4. Положення); здійснює фінансування закладів охорони здоров`я, що утримуються за рахунок коштів бюджету міста Києва, здійснює контроль за ефективним та цільовим використанням ними фінансових, матеріальних і трудових ресурсів (підпункт 5.19. Положення); розглядає в установленому законодавством порядку звернення громадян (підпункт 5.52. Положення).

Наявними матеріалами справи підтверджується, що листом від 20 квітня 2018 року №061-5176/03.01 Департамент повідомив позивача про необхідність звернутись до Київської міської клінічної лікарні №4, де функціонує відділення відновлювальної ортопедії та нейротравматології де наявні спеціалісти та відповідне реабілітаційне обладнання.

При цьому, матеріали справи не містять доказів, що медичні працівники ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дії яких оскаржує позивач, є посадовими особами відповідачів як суб`єктів владних повноважень, та що останні перебувають з відповідача у трудових відносинах.

Також, відповідно до пункту 8 Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.09.2012 № 752, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2012 за № 1996/22308 контроль якості наданої медичної допомоги проводиться у випадках смерті пацієнтів, первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку, розбіжності встановлених діагнозів, недотримання закладами охорони здоров`я стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, а також у випадках, що супроводжувалися скаргами пацієнтів та/або близьких осіб, які доглядають за пацієнтами, шляхом клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.

Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги здійснюється шляхом експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації медичними радами закладів охорони здоров`я, клініко-експертними комісіями Міністерства охорони здоров`я України та/або управлінь охорони здоров`я протягом 30 днів з дня надходження відповідного звернення або з ініціативи Міністерства охорони здоров`я України, про що складається висновок за результатами клініко-експертної оцінки за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.

Крім того, відповідно до пункту 4 розділу II «Основні завдання КЕК» Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.02.2016 №69 «Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24.02.2016 за №285/28415 (далі - Положення про КЕК) за результатами проведеної клініко- експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування складається Експертний висновок за формою, наведеною у додатку до цього Положення, який затверджується висновком за результатами клініко-експертної оцінки КЕК за формою, наведеною у додатку до Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженого наказом МОЗ України від 28 вересня 2012 року №752, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2012 року за № 1996/22308.

Відповідно до наявних матеріалів справи судом вбачається, що на підставі скарги позивача щодо надання йому медичної допомоги в Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги відповідно до наказу Департаменту охорони здоров`я від 14.06.2017 № 264 «Про організацію клініко- експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування у місті Києві» призначено проведено клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої ОСОБА_1 медичної допомоги в умовах Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

За результатами проведеної клініко-експертної оцінки якості наданої медичної допомоги позивачу комісія дійшла висновку що: медична допомога позивачу в умовах Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги надана відповідно до протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Нейрохірургія», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я від 13.06.2008 №317; медична документація Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги ведеться у відповідності до вимог законодавства України.

Листом від 24 травня 2019 року №061.061/Р-185/5-5036/03.03 Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у відповідь на звернення позивача від 15 квітня 2019 №061/Р-6658, від 17 квітня 2019 року №061/Р-6658/1 та від 17 квітня 2019 року №061/Р-185/5 повідомив про результати розгляду звернень позивача, що свідчить про вжиття ним заходів реагування на звернення позивача від 11 квітня 2019 року №Р4963 в межах законодавчо наданих йому повноважень. Крім того, на думку суду, відсутні підстави для зобов`язання відповідача-1 щодо розгляду такої скарги, адже результати її розгляду наявні в матеріалах справи.

Відповідно до пункту «в» статті 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом, зокрема, фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом.

Пунктами 1 та 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 №1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань», визначено, що безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування провадиться групам населення та за категоріями захворювань згідно з додатками 1 і 2.

Безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, які зареєстровані в Україні в установленому порядку та включені до галузевих стандартів у сфері охорони здоров`я, крім лікарських засобів, що включені до переліку міжнародних непатентованих назв лікарських засобів, згідно з додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2016 р. № 863 «Про запровадження відшкодування вартості лікарських засобів» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 95, ст. 3103; 2018 р., № 26, ст. 933), та до Реєстру лікарських засобів, вартість яких підлягає відшкодуванню, що затверджується Міністерством охорони здоров`я.

Відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб.

Водночас, відповідачі не є лікувально-профілактичними закладами та не здійснюють виписку рецептів на відпуск лікарських засобів для відпуску на пільгових умовах або безоплатно, а отже вимоги позивача у вказаній частині, заявлені до відповідачів є необґрунтованими та, на думку суду, підстави для їх задоволення відсутні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У відповідності до статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

В частині вимог позивача щодо оскарження бездіяльності відповідача-1 щодо неналежного розгляду заяви від 21 червня 2017 року, від 02 березня 2018 року та від 14 лютого 2019 року №Р-1989, суд звертає увагу, що адресатом вказаних звернень була ОСОБА_9 , відтак питання стосовно належності розгляду зазначених звернень може ініціюватись саме адресатом, яким в даному випадку позивач не являється. Відтак, підстав для задоволення вимог у вказаній частині судом не вбачається.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 06 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра охорони здоров`я України із заявою, зокрема, щодо причин ненадання своєчасної медичної та медикаментозної допомоги лікарями поліклініки; ненадання пільгових рецептів.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Так, листом від 12 липня 2018 року №3.10-Р-9635/8629-1в Міністерство охорони здоров`я України скерувало до Департаменту охорони здоров`я України виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернення позивача щодо забезпечення його необхідною медичною допомогою. Також, у вказаному листі відповідач-1 вказав на необхідність вжиття заходів реагування, направлених на недопущення порушень чинного законодавства та забезпечення заявника необхідною медичною допомогою та відповідними лікарськими засобами за державні кошти.

Тобто, матеріали справи містять докази реагування на звернення позивача від 06 липня 2018 року, відтак у суду відсутні підстави для висновку про наявність оскаржуваної бездіяльності.

Відповідно до наявних матеріалів справи, 06 вересня 2018 року позивач звернувся до Міністра охорони здоров`я України із скаргою №Р-13157 (зареєстрована у приймальні 13 вересня 2018 року), у якій просив прийняти його на особистому прийомі по питанню його подальшого медичного обстеження та лікування.

Вимогами статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (в редакції на момент звернення позивача із скаргою від 06 вересня 2018 року) передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Згідно статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Зі змісту листа Міністерства охорони здоров`я України від 21 вересня 2018 року №3.10-Р-11667/11587-зв вбачається, що позивачем було подано на особистому прийомі 13 вересня 2018 року звернення щодо лікування у ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України». Крім того, за результатами розгляду такого звернення відповідачем-1 надіслано до Національної академії медичних наук України звернення ОСОБА_1 щодо забезпечення заявника необхідною медичною допомогою відповідно до медичних показань.

Тобто, вказані обставини свідчать про прийняття позивача на особистому прийомі, що було предметом його звернення від 06 (13) вересня 2018 року №Р-13157.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 07 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Міністра охорони здоров`я України із заявою №Р-17631 щодо забезпечення виконання вимог статей 40, 49 Конституції України та забезпечення лікування позивача. Також, позивач стверджував, що в діях Інституту травматології та ортопедії НАМН України спостерігаються ознаки порушення норм чинного законодавства.

Позивач повторно 13 грудня 2018 року звернувся до Міністра охорони здоров`я України із заявою про повторний розгляд заяви від 06 липня 2018 року за №Р-9635 та надати вичерпну інформацію стосовно кожного запитання та зауваження.

Вимогами статті 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв`язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом. Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. Таким чином, бездіяльність - це завжди пасивна поведінка, тобто відсутність з боку суб`єкта владних повноважень будь-яких дій.

Матеріали справи не містять доказів розгляду звернень позивача від 07 грудня 2018 року та від 13 грудня 2018 року в законодавчо передбачені строки та по суті заявлених у зверненнях питань, а відтак суд приходить до висновку про наявність оскаржуваної бездіяльності відповідача-1 та необхідність зобов`язання останнього розглянути у встановленому порядку заяви від 07 грудня 2018 року №17631 та від 13 грудня 2018 року №17894.

13 червня 2019 року позивач подав Міністру охорони здоров`я України чотири заяви: щодо надання медичного закладу, який спеціалізується на лікуванні осифікатів та анкілозів суглобів та встановлення повного діагнозу (Р-7692); щодо надання процедури та порядку оскарження неправомірних дій та рішень МОЗ України, комісії МОЗ України, які брали участь у прийнятті рішення щодо направлення для лікування закордон (Р-7688); проведення УЗД діагностики на дому через неможливість проходження діагностики за межами квартири (Р-7690); стосовно проведення на клініко-експертній комісії Міністерством охорони здоров`я України проведення перевірки фактів про неналежне надання медичної допомоги та порушення законодавства України, що призвело до тяжких наслідків (Р-7694).

Листом від 04 липня 2019 року №3.15-Р-7688/7515-зв Міністерство охорони здоров`я України повідомило позивачу, що відповідно до зареєстрованих у МОЗ України документів ОСОБА_1 від 12 березня 2019 року №50/29-19 у справі відсутні будь-які документи, які стосуються питання лікування остиофітів, а виключно питання лікування стійких залишкових явищ перенесеної закритої травми шийного відділу хребта. Вказаним листом позивачу надано копію наказу про внесення змін до складу Комісії Міністерства охорони здоров`я України з питань направлення на лікування за кордон від 02 жовтня 2018 року №1787. Тобто, звернення позивача від 13 червня 2019 року №Р-7688 розглянуто лише в частині інформації щодо складу комісії, якою прийнято рішення про відмову позивачу у можливості направлення його для лікування закордон, що свідчить про неналежний розгляд вказаного звернення позивача.

Крім того, матеріали справи не містять доказів своєчасного та по суті поставлених у зверненні питань надання відповідачем-1 відповідей на звернення ОСОБА_1 від 13 червня 2019 року №Р-7692, №Р-7690, №Р-7694, відтак у суду наявні обґрунтовані підстави для зобов`язання відповідача-1 розглянути вказані заяви у встановлений законодавством спосіб.

В частині вимог позивача щодо зобов`язання відповідача-2 розглянути звернення позивача, скеровані на розгляд Департаменту Міністерством охорони здоров`я України, суд враховує наступне.

Так, листом від 12 липня 2018 року №3.10-Р-9635/8629-зв Міністерство охорони здоров`я України надіслало Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернення ОСОБА_1 від 05 липня 2017 року, яке зареєстроване у Департаменті 16 липня 2018 року за №061/Р-3437.

Листом №061-10727/03.01 від 16 серпня 2018 року (тобто у місячний термін з моменту надходження листа Міністерства до Департаменту) відповідач-2 повідомив позивачу, що за інформацією керівництва Київської міської клінічної лікарні №4 25 квітня 2018 року матір позивача звернулась на консультацію до зазначеного закладу охорони здоров`я та надала первинну медичну документацію ОСОБА_1 (рентгенівські знімки, заключення спеціалістів Київської міської клінічної лікарні №12). Також повідомлено, що вивчення зазначеної документації спеціалістами КМКЛ №4 та її фотофіксація проведена у присутності ОСОБА_9 та трьох лікарів відділення відновлювальної ортопедії закладу, що зафіксовано у журналі амбулаторних консультацій вказаного відділення. За результатами консультацій та вивчення медичної документації у позивача виявлено наявність масивних осифікатів у ділянках суглобів верхніх та нижніх кінцівок з формуванням кісткового анкілозу, які неможливо видалити в зв`язку із загрозою для життя.

Додатково позивачу повідомлено, що медичну документацію його мати залишила у ординаторській відділення ортопедії КМКЛ №4, однак не зважаючи на запрошення та домовленість стосовно повернення залишених документів матір позивача до лікарів КМКЛ №4 не зверталась. Інші питання, зазначені у заяві від 05 липня 2017 року, до компетенції Департаменту не входять.

Позивачу зазначено про можливість звернення до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) стосовно соціального забезпечення та відшкодування матеріальних витрат на лікування.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується надання відповідачем-2 відповіді на звернення позивача, скероване відповідачем-1 на адресу Департаменту листом від 12 липня 2018 року №3.10-Р-9635/8629-зв, відтак підстави для зобов`язання відповідача-2 його розглянути у суду відсутні.

Стосовно вимоги позивача зобов`язати відповідача-2 розглянути у встановленому порядку лист Міністерства охорони здоров`я України від 21 вересня 2018 року №3.10-Р-11667/11587-зв, суд враховує, що зазначеним листом звернення позивача скероване не до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як стверджує позивач, а до Національної академії медичних наук України, відтак у вказаній частині позовних вимог вони є необґрунтованими, такими, що не підтверджуються належними доказами та, як наслідок, не підлягають задоволенню.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що Міністерство охорони здоров`я України листом від 01 березня 2019 року №3.28-Р-1989/2419-зв скерувало до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) звернення ОСОБА_9 щодо направлення її сина на лікування за кордон. Тобто, вказане по суті звернення хоча і стосується лікування позивача, однак його адресатом є ОСОБА_9 , відтак і належність та своєчасність розгляду такого звернення стосується виключно адресата, тобто ОСОБА_9 .

Суд також зазначає, що Міністерство охорони здоров`я України листом від 04 липня 2019 року №3.15-Р-7688/7515-зв надало відповідь на звернення позивача та не скеровувало за належністю для розгляду його по суті до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог щодо зобов`язання відповідача-2 розглянути зазначений лист Міністерства.

Суд враховує, що Міністерство охорони здоров`я України листом від 26 вересня 2018 року №3.10-Р-13157/11766-зв повідомило позивачу про надання ОСОБА_1 відповідей на його попередні звернення листами від 12 липня 2018 року №3.10-Р-9635/8629-зв та від 21 вересня 2018 року №3.10-Р-11667/11587-зв. При цьому, вказаний лист не містить жодних відомостей щодо скерування звернення позивача до Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) для розгляду по суті такого звернення, а відтак відсутні підстави для зобов`язання відповідача-2 розглядати вказаний лист від 26 вересня 2018 року №3.10-Р-13157/11766-зв.

Зі змісту листа від 29 грудня 2018 року №3.05-Р-17631/15400-зв вбачається, що Міністерство охорони здоров`я України доручило Департаменту охорони здоров`я розгляд питання надання ОСОБА_1 необхідної медичної допомоги та, у разі потреби подати до МОЗ України документи, оформлені відповідно до вимог Порядку №1079, для подальшого розгляду Комісією МОЗ з питань направлення для лікування за кордон.

Також, листом від 18 лютого 2019 року №3.28-Р-1781/1821-зв Міністерство охорони здоров`я України скерувало відпвовідачу-2 звернення ОСОБА_1 щодо забезпечення його необхідною медичною допомогою. У вказаному листі Міністерство просило вжити відповідних заходів реагування згідно із законодавством, направлених на недопущення порушень чинного законодавства та забезпечити заявника необхідною медичною допомогою та відповідними лікарськими засобами за державні кошти.

При цьому, відповідачем-2 не надано доказів належного та своєчасного реагування на звернення позивача, скерованого йому листом Міністерства від 29 грудня 2018 року №3.05-Р-17631/15400-зв та листом від 18 лютого 2019 року №3.28-Р-1781/1821-зв, відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог в цій частині.

Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно статті 1173 цього ж Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Позивачем не наведено жодних обставин погіршення його самопочуття та психічного стану внаслідок незаконних дій відповідачів, як і не надано жодних інших доказів завдання моральної шкоди позивачу, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Стосовно клопотання щодо відшкодування судових витрат, понесених на роздрукування документів та їх поштове відправлення, суд зазначає наступне.

Згідно із статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Водночас, у частині 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України наведено вичерпний перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у ст. 134,135, 137, 138 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу (ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України); витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду (ст. 135 Кодексу адміністративного судочинства України); витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз (ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України); витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду (ст. 138 КАС України).

Вжитий у статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України термін «інших процесуальних дій» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій пов`язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.

Встановлення законом вичерпного переліку судових витрат означає, що на присудження судом саме цих витрат у разі настання відповідних обставин (задоволення позову, залишення його без розгляду, чи закриття провадження у справі), а не будь-яких інших може розраховувати особа, що звернулася до суду з позовом.

Разом з цим, поштові витрати, витрати, здійснені на виготовлення копій документів не відносяться до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає їх відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 07 березня 2019 року №200/10765/18-а.

Відтак, підстави для задоволення вказаного клопотання позивача про відшкодування витрат - відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України щодо неналежного розгляду заяви № 17631 від 07 грудня 2018 року; № 17894 від 13 грудня 2018 року; № Р-7692 від 13 червня 2019 року; № Р-7688 від 13.06.2019 року; № Р-7690 від 13.06.2019 року; № Р-7694 від 13.06.2019 року.

Зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України розглянути у встановленому законом порядку заяву № 17631 від 07 грудня 2018 року; № 17894 від 13 грудня 2018 року; № Р-7692 від 13 червня 2019 року; № Р-7688 від 13.06.2019 року; № Р-7690 від 13.06.2019 року; № Р-7694 від 13.06.2019 року.

Зобов`язати Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) розглянути у встановленому законом порядку лист МОЗ України від 18.02.2019 року № 3.28-Р-1781/1821-ЗВ та лист МОЗ України від 29.12.2018 року № 3.05-Р-17631/15400-ЗВ.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук