Рішення № 92163238, 13.10.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/2469/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областіпровизнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі також – відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просить: визнати відмову відповідача у призначенні пенсії позивачу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправною; зобов`язати відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у подвійному розмірі періоди роботи: з 18.02.2009 по 24.06.2019 на посаді сестри медичної палатної інфекційного відділення КЗ «Ріпкинська центральна районна лікарня», з 06.09.2019 по 01.06.2020 на посаді сестри медичної (палатної) відділення № 2 Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні; зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не було зараховано період роботи позивача з 11.10.2017 по 24.06.2019 на посаді сестри медичної палатної інфекційного відділення КЗ «Ріпкинської центральної районної лікарні» та період з 06.09.2019 по 01.06.2020 на посаді сестри медичної (палатної) відділення № 2 Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні до спеціального стажу роботи, а період роботи з 01.05.2020 по 01.06.2020 - ні до спеціального, ні до загального стажу роботи. Як наслідок – протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, чим порушено її право на пенсійне забезпечення. Зазначає, що з 04.06.2019 (дата прийняття Рішення Конституційним Судом № 2-р/2019) право на пенсію за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон 1788) визначається з урахуванням вимог цієї статті, які передбачені законодавством, що діє на момент звернення із заявою про призначення пенсії, а не станом на 11.10.2017. Не зараховані періоди з 11.10.2017 по 24.06.2019 та з 01.07.2019 по 01.06.2020 в сумі складають 2 роки та 8 місяців, що з урахуванням кратності складе 5 років та 4 місяці, а отже, її спеціальний стаж складе більше 28 років.

Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, зокрема, положення статті 55 Закону 1788) застосовуються без внесених до нього змін Законами України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення .змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Вказане рішення не містить положення щодо порядку його виконання. У свою чергу, згідно з положеннями пунктів 2-1, 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону України від 03.11.2017 № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі також - Закон 2148) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом 2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений, зокрема, статтею 55 Закону 1788. Пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом 1788. Враховуючи зазначене, з 04.06.2019 право на пенсію за вислугу років згідно із статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, що були передбачені законодавством на 11.10.2017, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії. Згідно наданих позивачем документів для призначення пенсії, загальний страховий стаж позивача становить 19 років 6 місяців 16 днів. Спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 складає 23 роки 1 місяць 17 днів (зараховані періоди з 18.04.2003 по 17.02.2009, а період з 18.02.2009 по 10.10.2017 - зарахований в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для визначення права). Враховуючи викладене вважає, що права на пенсію за вислугу років позивач не має, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців. Періоди роботи позивача з 11.10.2017 по 24.06.2019 та з 06.09.2019 по 01.06.2020 не було враховано до спеціального стажу роботи, оскільки даний стаж набуто позивачем вже після 11.10.2017.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно копії Трудової книжки від 25.02.2002 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 :

18.04.2003 прийнята на роботу до Ріпкинської центральної районної лікарні;

18.02.2009 переведена на посаду сестри медичної палатної інфекційного відділення;

24.06.2019 звільнена за власним бажанням;

06.09.2019 прийнята на посаду сестри медичної (палатної) другої категорії відділення № 2 до КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради;

01.06.2020 звільнена за власним бажанням (а.с. 8-10).

Згідно копії Довідки Комунального некомерційного підприємства «Ріпкинська центральна районна лікарня» Ріпкинської районної ради від 18.05.2020 № 02-16/09 ОСОБА_1 постійно працювала в КЗ «Ріпкинська центральна районна лікарня» на посаді сестри медичної палатної інфекційного відділення з 18.02.2009 (наказ від 16.02.2009 № 15-0) по 24.06.2019 (наказ від 21.06.2019 № 42-0) (а.с. 12).

Згідно копії Довідки Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради від 01.06.2020 № 123 ОСОБА_1 працювала в Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні на посаді сестри медичної (палатної) відділення № 2 з 06.09.2019 (нак. від 05.09.2019 № 43-ОС) по 01.06.2020 (нак. від 01.06.2020 № 75-ОС). У відпустці для догляду за дитиною віком до трьох років не знаходилася. У відпустці без збереження заробітної плати не знаходилася (а.с. 13).

У відповідь на звернення позивача ГУ ПФУ в Чернігівській області листом № 2500-0346-8/22690 повідомило їй про те, що з 04.06.2019 право на пенсію за вислугу років згідно із статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, що були передбачені законодавством на 11.10.2017, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії. Право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 - не менше 25 років; до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців; до ІНФОРМАЦІЯ_1 - не менше 26 років 6 місяців. Згідно наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, її загальний страховий стаж становить 19 років 6 місяців 16 днів. Спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, складає 23 роки 1 місяць 17 днів (зараховані періоди з 18.04.2003 по 17.02.2009, а період з 18.02.2009 по 10.10.2017 - зарахований в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для визначення права). Враховуючи вищевикладене, права на пенсію за вислугу років вона не маєте, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи станом на 01.04.2015 - не менше 25 років, на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців та на 11.10.2017 року - не менше 26 років 6 місяців (а.с. 11).

Вважаючи відмову відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років, вона звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі також - Закон № 1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі також - Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Згідно з пунктом 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (надалі також - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017 року внесено зміни до абзаців першого та другого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, згідно з якими до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII (надалі також - Закон № 213-VIII) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі також - Закон № 911-VIII), передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону № 911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в редакції Законів № 213-VIII та № 911-VIII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року- не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (надалі також – Рішення № 2-р/2019) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, та встановлено, що такі положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Таким чином, за будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Конституційний Суд України ухвалюючи Рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком.

Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.

Згідно статті 51 Закону № 1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Конституційний Суд України, приймаючи Рішення № 2-р/2019, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788 - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2019 - з 04.06.2019.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ діють в первинній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII, а саме: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Відтак, посилання відповідача на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років складає 23 роки 1 місяць 17 днів, обчислений по 10.10.2017, як для передумови права на пенсію за пунктом «е» частини першої статті 55 Закону № 1788 є безпідставним, оскільки він посилається на редакцію Закону № 1788, яка рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 визнана неконституційною.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 посада середнього медичного персоналу лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспожив служби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах дає право на пенсію за вислугу років.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до даних Трудової книжки від 25.02.2002 серії НОМЕР_1 позивач працювала: у період з 18.02.2009 по 24.06.2019 на посаді «сестра медична палатна інфекційного відділення» Ріпкинської центральної районної лікарні; у період з 06.09.2019 по 01.06.2020 на посаді «сестра медична (палатна) другої категорії відділення № 2» КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради.

Вказане також підтверджується копіями Довідок Комунального некомерційного підприємства «Ріпкинська центральна районна лікарня» Ріпкинської районної ради від 18.05.2020 № 02-16/09 та Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради від 01.06.2020 № 123 відповідно.

Робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі (стаття 60 Закону № 1788-ХІІ).

Відповідач в оскаржуваній відмові, яка виражена в листі № 2500-0346-8/22690 зазначив, що згідно наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, її загальний страховий стаж становить 19 років 6 місяців 16 днів. Спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років, складає 23 роки 1 місяць 17 днів (зараховані періоди з 18.04.2003 по 17.02.2009, а період з 18.02.2009 по 10.10.2017 - зарахований в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для визначення права).

Суд зауважує, що період роботи позивача з 18.02.2009 по 10.10.2017 до спеціального стажу позивачем зараховано.

Посилання відповідача стосовно того, що рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 не містить положень щодо його виконання, суд оцінює критично, оскільки згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Європейський суд з прав людини (надалі також - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За встановлених обставин та наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що період роботи позивача, на момент її звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, з 11.10.2017 по 24.06.2019 та з 06.09.2019 по 01.06.2020 в Ріпкинській центральній районній лікарні та в КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради відповідно підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, при чому у подвійному розмірі.

З приводу позовної вимоги зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити позивачу пенсію за вислугу років починаючи з 02.06.2020 суд зазначає таке.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Суд не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача поза межами перевірки за критеріями відповідності прийняття ним рішень (вчинення дій), передбаченими частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані Законом. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог прав осіб, що звертаються до суб`єктів владних повноважень, без порушень принципу розподілу влади.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні пенсії позивачу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у подвійному розмірі періоди роботи: з 11.10.2017 по 24.06.2019 на посаді сестри медичної палатної інфекційного відділення КЗ «Ріпкинська центральна районна лікарня», з 06.09.2019 по 01.06.2020 на посаді сестри медичної (палатної) відділення № 2 КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради; зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із урахуванням висновків суду, зазначених у даному рішенні.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Квитанцією від 02.07.2020 № 11 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн (а.с. 5).

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 420,40 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати, на момент звернення ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років у подвійному розмірі періоди роботи: з 11.10.2017 по 24.06.2019 на посаді сестри медичної палатної інфекційного відділення КЗ «Ріпкинська центральна районна лікарня»; з 06.09.2019 по 01.06.2020 на посаді сестри медичної (палатної) відділення № 2 КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Чернігівської обласної ради.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із урахуванням висновків суду, зазначених у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 420,40 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005 код ЄДРПОУ 21390940.

Дата складення повного рішення суду - 13.10.2020.

Суддя Ю. О. Скалозуб