Рішення № 92163144, 12.10.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/3643/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі також – ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач) про визнання відмови відповідача від 29.07.2020 у виплаті десяти пенсій протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити грошову допомогу відповідно до п.7-1 розділу ХV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у розмірі десяти місячних пенсій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на 10.04.2020 (дата досягнення пенсійного віку) не отримуючи раніше будь-якої пенсії, пропрацювала в закладі освіти, на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мала страховий стаж – понад 30 років на таких посадах. Як наслідок має право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058 ''Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування'' в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 прийнято позовну заяву, відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Заявами по суті є позов та відзив.

Представником відповідача надано відзив на позов, в якому останній просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначає, що на день призначення пенсії остання не мала необхідного для отримання грошової допомоги страхового стажу 30 років в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а тому відсутні підстави для виплати позивачу грошової допомоги на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058. Зазначає, що за результатами зустрічної перевірки встановлено, що при співставленні даних довідки від 24.04.2020 № 03-12/32 про стаж роботи за період з 15.08.1983 по 31.08.1998 з фактичними даними згідно книги наказів, особових рахунків, відомостей по нарахуванню заробітної плати по ОСОБА_1 встановлено, що вона працювала на посаді вчителя німецької мови з 15.08.1983 по 31.08.1998 з навантаженням до 0,5 ставки, за період з 01.09.1983 по 01.09.1998 – на посаді бібліотекаря на повну ставку. Спеціальний стаж роботи визначається лише за основним місцем роботи у відповідності із записами у трудовій книжці. Час роботи за сумісництвом до такого стажу не зараховується. Наголошує, що посада бібліотекаря Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не передбачена.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області з 26.05.2020 та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як слідує із матеріалів справи, на момент призначення позивачу пенсії за віком її загальний страховий стаж становить 41 рік 6 місяців 9 дні. Стаж роботи позивача на спеціальних посадах становить 36 років 7 місяців 26 днів.

Згідно записів в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 15.08.1983, остання з 15.08.1983 прийнята на посаду вчителя німецької мови Червонопартизанської середньої школи № 1 Носівського району (наказ № 55 від 30.08.1983); з 01.09.1983 переведена на посаду бібліотекаря Червонопартизанської середньої школи № 1 (наказ № 62 від 01.09.1983); з 01.09.1998 переведена на посаду вчителя німецької мови Червонопартизанської середньої школи № 1 (наказ 75-а від 01.09.1998) (а.с.10-11).

При оформленні пенсії позивачем встановлено, що у 1983 році до її трудової книжки внесено не вірний запис.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки відділу освіти, культури, молоді та спорту Носівської районної державної адміністрації від 24.04.2020 № 03-12/32 ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді вчителя німецької мови Червонопартизанської середньої школи № 1 з 15.08.1983 (наказ № 55 від 30.08.1983 по Носівському райвно) по 01.09.1998 (наказ № 75-а від 01.09.1998) (а.с.19).

01.06.2020 наказом Володьководівицької ЗОШ І-ІІІ ст. № 11 про приведення документів щодо роботи ОСОБА_1 у відповідність, в становлено, що наказом по Носівському райвно № 55 від 30.08.1983 призначено на посаду вчителя німецької мови Червонопартизанської середньої школи № 1 випускника Київського педінституту іноземних мов тов. ОСОБА_2 з 15 серпня 1983 року. Відповідний запис внесений до трудової книжки. Наказом по Червонопартизанській середній школі № 1 від 01.09.1983 № 62 п. 2 призначено на посаду бібліотекаря ОСОБА_2 з 1 вересня 1983 року. Проте, всупереч цьому до трудової книжки внесений запис під № 2 від 1.09.1983: «Переведена на посаду бібліотекаря Червонопартизанської середньої школи № 1». Підставою внесення запису зазначений наказ № 62 від 01.09.1983 по школі. Таким чином, запис до трудової книжки не відповідає змісту наказу, в якому зазначається не про переведення, а про прийняття на посаду бібліотекаря. Згідно зі шлюбним свідоцтвом від 17.11.1984 ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_3 ». Згідно із заявою від 31.08.1998 ОСОБА_1 просила звільнити з посади бібліотекаря школи і перевести на ставку вчителя німецької мови. Таким чином у даній заяві були висловлені два окремі прохання:

звільнення з посади бібліотекаря та переведення на повну ставку вчителя, оскільки до цього вона повної ставки не мала, а не на посаду вчителя. У наказі по Червонопартизанській середній школі № 1 від 01.09.1998 № 75а п. 1 зазначено: « ОСОБА_1 перевести на посаду вчителя нім. мови з 01.09.98 р.». Зазначений наказ не відповідає змісту заяви та законодавству, оскільки зазначає про переведення на посаду, яку працівник вже займав до цього. Оскільки першою посадою, на яку прийнята ОСОБА_4 , та яка записана першою у трудовій книжці є посада вчителя німецької мови, то саме посада вчителя німецької мови є основною. Прохання внесення до трудової книжки запису щодо роботи на посаді бібліотекаря від ОСОБА_4 не надходило. Володьководівицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів є правонаступником Червонопартизанської середньої школи № 1. В зв`язку з зазначеним, вирішено внести зміни до наказу по Червонопартизанській середній школі № 1 від 01.09.1998 № 75а п. 1 замінивши слова « ОСОБА_1 перевести на посаду вчителя нім. мови з 01.09.98 р.» на слова « ОСОБА_1 звільнили з посади бібліотекаря за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП УРСР 31.08.98 р.». Внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 зазначивши про недійсність записів № 2 від 01.09.1983 та № 3 від 01.09.1998 (а.с.17-18).

Згідно запису № 7 трудової книжки позивача 01.06.2020 записи за № 2 та за № 3 недійсні (наказ по школі № 11 від 01.06.2020) (а.с.10 на звороті).

При цьому, в акті зустрічної перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки для призначення (перерахунку) пенсії від 27.07.2020 ГУ ПФУ в Чернігівській області зазначено, що при співставленні даних довідки про стаж роботи від 24.04.2020 № 03-12/32 за період з 15.08.1983 по 01.09.1998 з фактичними даними згідно книги наказів, особових рахунків, відомостей по нарахуванню заробітної плати по працівниці ОСОБА_1 встановлено, що вона працювала на посаді вчителя німецької мови з 15.08.1983 по 01.09.1998 з навантаженням до 0,5 ставки, за період з 01.09.1983 по 01.09.1998 – на посаді бібліотекаря на повну ставку (а.с.43-44).

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача з заявою щодо виплати їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, однак листом від 29.07.2020 № 2500-0335-8/27462 ГУ ПФУ в Чернігівській області ОСОБА_1 у виплаті вказаної допомоги фактично відмовлено, оскільки остання не має необхідного страхового стажу (30 років) (а.с.23).

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються загальнообов`язкове (далі - Закон № 1058-ІV).

Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

У той же час, п.п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та спеціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: - з 01 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - неменше 25 років 6 місяців; - з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; - з 01 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; - з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; - з 01 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; - з 01 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; - з 01 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; - з 01 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 01 квітня 2023 по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 01 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України Постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (надалі також - Порядок №1191).

Порядок №1191 визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Відповідно до пункту 6 вказаного Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону №1058-IV станом на день її призначення.

Згідно з пунктом 7 вказаного Порядку виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (надалі - Перелік).

Згідно з розділом 1 «Освіта» вказаного вище Переліку право на пенсію за вислугу років мають, зокрема працівники вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладів, а саме: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

За таких обставин, слід констатувати, що наведеним переліком визначено установи і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років.

Згідно з положеннями статті 62 Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд, зокрема у постанові від 20 лютого 2019 року (справа № 462/5636/16-а) дійшов висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що невиплата грошової допомоги ОСОБА_1 зумовлена тим, що відповідач не зарахував до стажу роботи, який дає право на отримання грошової допомоги, період з 15.08.1983 по 31.08.1998 на посаді вчителя німецької мови, оскільки відповідно до наданих первинних документів та перевірки, яка була проведена спеціалістом відділу контрольно-перевірочної роботи № 2 ГУ ПФУ в Чернігівській області неможливо встановити яке місце роботи основне, а яке за сумісництвом за період роботи з 01.09.1983 по 31.08.1998 та з підстав відсутності посади бібліотекаря у Переліку №909. Також відповідач зазначає, що спеціальний стаж роботи визначається лише за основним місцем роботи у відповідності із записами у трудовій книжці. Час роботи за сумісництвом до такого стажу не зараховується.

Однак вказаний факт не приймається судом до уваги, оскільки зарахування роботи на посаді викладача до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 по справі № 876/5312/17, які в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді вчителя німецької мови Червонопартизанської середньої школи № 1 з 15.08.1983 (наказ № 55 від 30.08.1983 по Носівському райвно) по 01.09.1998 (наказ № 75-а від 01.09.1998) (а.с.19).

Про вказаний факт внесені відповідні зміни у трудову книжку позивача (а.с.10 на звороті).

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що період трудової діяльності позивача, а саме: з 15.08.1983 по 01.09.1998 повинен бути зарахованим до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ураховуючи наведене, та те, що листом від 29.07.2020 ГУ ПФУ в Чернігівській області фактично відмовило позивачу у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, чим порушило право ОСОБА_1 на отримання гарантованих державою коштів, суд вважає, що її позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення у повному обсязі позову ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Посилання представника відповідача у відзиві на позов щодо неспівмірності розміру витрат зі складністю справи не приймаються судом до уваги та спростовуються наданими позивачем доказами.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом у цій справі в розмірі 3000,00 грн позивачем надано суду договір № 10-20 про надання правничої допомоги від 12.08.2020, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, акт № 10-1-20 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з детальним описом витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката, а також квитанцію від 03.09.2020 про сплату 3000,00 грн за надання правничої допомоги (а.с.24-27).

Таким чином, оскільки понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально та знайшли своє відображення в матеріалах судової справи, надані позивачем документи містять інформацію про вартість години надання правової допомоги певного виду та час, витрачений на неї, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

У контексті цієї справи суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17, висновки якої, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи, що позивачем при подачі позову також сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати в розмірі 3840,80 грн.

Керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні і виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій при призначенні пенсії за віком відповідно до п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій при призначенні пенсії за віком відповідно до п.7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).

Повний текст рішення суду складено 12.10.2020.

Суддя О.М. Тихоненко