Ухвала суду № 92161620, 12.10.2020, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/845/19

Провадження № 1-кп/185/137/20

У Х В А Л А

12 жовтня 2020 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області колегіально у складі:

головуючого - судді Мицака М.С.,

суддів - Самоткан Н.Г.,

- Щербини О.О.,

за участю секретаря - Пожидаєвої Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040000000788 від 21 серпня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 342 КК України,

за участю:

прокурора - Орешка С.І.,

захисника - адвоката Куща Д.С.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В :

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому. Зазначив про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, уточнив, що ОСОБА_1 може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, також зазначив про можливість продовження злочинної діяльності.

На підтвердження існування вказаних ризиків прокурор зазначив, що ОСОБА_1 перебував у розшуку, переховувався від органів досудового розслідування, не мав офіційного джерела доходів, тому для проживання були кошти, отримані від злочинної діяльності, при спробі затримання вчинив опір. А відсутність офіційної роботи може спричинити продовження злочинної діяльності.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання. Захисник подав клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, аргументуючи його тим, що ОСОБА_1 перебуває під вартою вже більше ніж півтора року, а апеляційні скарги сторони захисту на ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не розглядалися по суті у зв`язку із закінченням строку дії тієї ухвали, що оскаржувалась, та прийняття судом першої інстанції чергової ухвали щодо продовження строку перебування обвинуваченого під вартою. Також захисник зазначив про необхідність врахування принципу розумності строків, про те, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тримання особи під вартою, а також, що ризики, зазначені прокурором при застосуванні щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою втратили свою актуальність. Також додав, що ОСОБА_1 , раніше не судимий, має малолітню дитину, а дідусь і бабуся ОСОБА_1 надали письмову згоду на його проживання з ними за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас захисник зазначив про можливість визначення розміру застави як альтернативи запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки, хоча ОСОБА_1 і обвинувачується у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, однак, фабула ч. 2 ст. 342 КК України не містить такої кваліфікуючої ознаки як насильство, досліджені матеріали даного кримінального провадження за даним епізодом не містять доказів щодо тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_2 , як і звернень останнього за медичною допомогою.

Вислухавши думки сторін, зокрема, обвинуваченого та його захисника, який заявив клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, розглянувши питання доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого, враховуючи, що рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежує права і свободи обвинуваченого та має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку запобіжного заходу суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Так, захисником зазначено про втрату ризиками, зазначеними прокурором, своєї актуальності, враховуючи більш ніж півтора року строку тримання ОСОБА_1 під вартою.

Водночас суд зважає на те, що зазначені прокурором ризики про переховування від суду та незаконний вплив на свідків все ще мають місце, виходячи з обставин пред`явленого обвинувачення, враховуючи ухилення ОСОБА_1 від затримання, оголошення у розшук та переховування від органів досудового розслідування. Також щодо такого ризику, як вплив обвинуваченого на свідків, то станом на 12 жовтня 2020 року у даному кримінальному провадженні їх ще не було допитано, але в той самий час існує необхідність у їх допиті. Враховуючи, що анкетні дані свідків містяться в матеріалах кримінального провадження, доступ до яких наявний у сторін кримінального провадження, у ОСОБА_1 буде наявна об`єктивна можливість незаконно впливати на них. Таким чином, існування вказаних ризиків і досі не втратило своєї актуальності та не спростоване стороною захисту.

Як встановлено, продовжує існувати ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, з огляду на його переховування від органу досудового розслідування, ухилення від затримання та перебування в розшуку.

Щодо зазначеної захисником необхідності врахування позиції ЄСПЛ щодо неправомірності обґрунтування наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, то суд, окрім тяжкості кримінального обвинувачення, враховує роль, у виконанні якої обвинувачують ОСОБА_1 , враховує вищевказані підтверджені ризики та приходить до висновку, що вищевказані обставини разом з даними про особу обвинуваченого свідчать на користь позиції сторони обвинувачення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України - при оцінці існування ризику кримінального провадження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слід враховувати, зокрема, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання винним в інкримінованому злочині. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний/обвинувачений може ухилитись від слідства. Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування».

Також при розгляді даного клопотання суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 р. в справі «Тодоров проти України», відповідно до якого «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку».

Так, тяжкість злочину не є єдиною підставою продовження строку тримання під вартою - на даний час відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що встановлені судом ризики при обранні та продовженні запобіжного заходу зараз втратили свою актуальність, а особа обвинуваченого перестала бути такою, яка ухилиться від суду.

Суд враховує правову позицію Європейського суду, яка сформульована, зокрема, у п. 80 рішення у справі "Марченко проти України" про те, що при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Вирішуючи питання про можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд вважає, що жоден із альтернативних триманню під вартою запобіжний захід, на даному етапі кримінального провадження, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків, оскільки обвинувачений ухилявся від досудового розслідування.

Суд також враховує розумність строків, проводить судовий розгляд з врахуванням складності даної справи, об`ємів доказів, зайнятості суддів колегії в інших провадженнях, де особи також перебувають під вартою.

Тому, з метою виключення вищевказаних ризиків, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою та відмовити у зміні запобіжного заходу на домашній арешт.

Задовольняючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд зважає на те, що обвинувачення висунуто за ст.. 349 ч. 2 КК України яка передбачає наявність опору. Опір полягає в активній поведінці із застосуванням фізичного впливу щодо потерпілого.

Таким чином, суд вважає за можливе не визначати розмір застави.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177, 183, 372 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити щодо обвинуваченого у вчиненні кримінальних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 342 КК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 17.00 год. 10 грудня 2020 року.

Строк дії ухвали до 10 грудня 2020 року, до 17.00 год..

Відмовити у клопотанні захисника про зміну запобіжного заходу.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду відповідно до рішення Конституційного суду України в справі № 3-208/2018(2402/18).

Головуючий суддя: М. С. Мицак

Судді Н.Г. Самоткан

О.О. Щербина