Рішення № 92160845, 08.10.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3235/20

Номер провадження 2/213/2048/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Бабейкіної Н.О.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Маламуж С.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з вищевказаним позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі АТ “ПІВДГЗК”). В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працюючи на підприємстві відповідача внаслідок недосконалості технологічних процесів робочого місця та конструктивних недоліків обладнання виконував роботи, які характеризувались впливом на організм шкідливих виробничих факторів, такого як вібрація, рівень якої перевищував граничнодопустимий в 3,2 рази, а також пилу.

У зв`язку із шкідливими і тяжкими умовами праці, позивачем отримано хронічні професійні захворювання.

Рішенням ЛЕК від 26.02.2001 позивачу вперше визначено ступінь втрати професійної працездатності - 25%. Стан здоров`я позивача погіршувався, він неодноразово перебував на лікуванні. 28.05.2009 року позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності – 40% та встановлено третю групу інвалідності.

Згідно акту від 07.07.2010 позивачу встановлено друге професійне захворювання, яке перебуває у причинному зв`язку з впливом шкідливих факторів виробництва: хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого-другого ст. 27 жовтня 2010 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60%, з яких 20% первинно по ХОЗЛ та 40% повторно по вібраційній хворобі, також встановлено 3 групу інвалідності з 18.10.2010 – безстроково.

У зв`язку з отриманими професійними захворюваннями порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він не може багато рухатися, постійно відчуває біль по всьому хребту, різке обмеження рухів в шиї та попереку. Його турбує відчуття затерпання в кистях та ліктьових суглобах, постійний головний біль, задишка при фізичних навантаженнях, сухий кашель. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, позначається на його душевному та фізичному станах.

Від отриманих професійних захворювань та їх наслідків позивач відчуває моральні страждання і переживання.

Просить стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в розмірі 283 380 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Також в заяві зазначив, що при винесенні рішення просить врахувати висновки ВС, викладені за наслідкам перегляду рішень у справах, що виникають з подібних правовідносин, а саме щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги та викладені в позові обставини підтримав. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вважає їх необґрунтованими. Зазначену позивачем суму на відшкодування моральної шкоди вважає завищеною та такою, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Також представник відповідача підтримала викладені у відзиві обставини, з якого слідує, що ст. 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування моральної шкоди виключно за наявності вини особи, яка її заподіяла. З положень ст. 237-1 КЗпП України видно, що для стягнення моральної шкоди позивач повинен довести факт порушення відповідачем його законних прав, яке призвело до моральних страждань. Ст. 153 КЗпП України на думку відповідача також не є самостійною підставою для покладення по роботодавця обов`язку по відшкодуванню працівнику моральної шкоди заподіяної умовами виробництва, яке спричинило втрату потерпілим професійної працездатності. Із наведених в позові обставин не вбачається, яким саме чином відповідач порушив законні права та інтереси позивача, що призвело до отримання ним моральних страждань.

Акт розслідування професійного захворювання не може бути доказом заподіяння моральних страждань, оскільки саме тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів став причиною виникнення у нього профзахворювання. Відповідач забезпечував позивача засобами колективного та індивідуального захисту, відповідно до галузевих норм.

Довідка МСЕК, на яку посилається позивач не може бути взята до уваги як доказ заподіяння моральних страждань, оскільки дає право позивачу на отримання одноразової допомоги та виплату щомісячних страхових відшкодувань та не свідчить про наявність у позивача моральних страждань: стресу депресії інших негативних проявів психологічного стану.

Вважають, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження втрати працездатності та заподіянні моральної шкоди відповідачем, а також доказів наявності вини відповідача у заподіянні такої шкоди.

ОСОБА_2 усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, реалізував своє право на працю саме в шкідливих умовах праці на АТ «ПІВДГЗК», отримуючи за це відповідні пільги і компенсації. Крім того, зазначають, що позивач 28.05.2009 року пройшов огляд МСЕК, де йому було встановлено 40% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності з протипоказанням до важкої праці, однак вказану довідку позивач надав до АТ «ПІВДГЗК» лише 20.12.2010 року. Саме безвідповідальне ставленні позивача до свого здоров`я у результаті призвело до встановлення йому професійного захворювання, прогресування хвороби, погіршення самопочуття та встановлення 60% втрати працездатності.

Крім того, посилання в позовній заяві на постанови ВП ВС та постанови ВС не є коректними, оскільки обставини справи не є тотожними з даною справою.

Розмір позовних вимог ОСОБА_2 вважають таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Просять відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 серпня 2020 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. За клопотанням представника відповідача, ухвалою суду від 09 вересня 2020 року розгляд даної справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Вислухав представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Із копії трудової книжки ОСОБА_2 , 1953 року народження, слідує, що з 08 жовтня 1970 року по 26 жовтня 1970 року та з 15 квітня 1971 року по 18 жовтня 1971 року він проходив практику в Криворізькому південному гірничозбагачувальному комбінаті помічником машиніста станка шарошечного буріння рудника. 17 липня 1972 року прийнятий електрослюсарем по ремонту гірничого обладнання рудника. 03 листопада 1972 року переведений помічником машиніста станка шарошечного буріння рудника; 01 червня 1975 року переведений бурильником свердловин станка шарошечного буріння; 09 січня 1997 року переведений машиністом бурової установки рудоуправління; 13 лютого 2001 року переведений механіком по ремонту бурових станків в кар`єрі рудоуправління; 15 жовтня 2002 року позивача переведено в рудоуправління механіком дільниці; 14 лютого 2011 року – звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 32-40).

Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання від 03 січня 2001 року проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 , а саме: вібраційна хвороба 1-2 стадії, яке встановлено Українським НДІ промислової медицини 19 грудня 2000 року. Згідно з пунктів 14,15 акту обставиною за яких виникло професійне захворювання зазначено недосконалість технологічного процесу, причиною профзахворювання – тривала робота в умовах вібрації, що перевищує допустиму в 3,2 рази. З метою ліквідації та попередження професійного захворювання пропонувалось вивести ОСОБА_2 з шкідливих умов праці (а.с. 15-16).

При огляді ЛТЕК 26 лютого 2001 року ОСОБА_2 первинно встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 19 лютого 2001 року по 01 березня 2002 року, а згідно повторного огляду ЛТЕК від 20 лютого 2002 року 25 % втрати професійної працездатності встановлено безстроково (а.с.10-11).

Відповідно до наказу ВАТ «ПІВДГЗК» №349 від 19 травня 2001 року позивачу з 19 лютого 2001 року по 01 березня 2002 року встановлено виплату на відшкодування шкоди у зв`язку з отриманим профзахворюванням в розмірі 141,80 грн. щомісячно, а також виплату одноразового відшкодування в розмірі 14179,75 грн (а.с.17).

Зі довідки МСЕК ДНА-02 №032282 виданої 28 травня 2009 року видно, що ОСОБА_2 встановлена третя група інвалідності та 40% втрати професійної працездатності безстроково (а.с.12-13).

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 07 липня 2010 року проведено розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_2 , а саме: хронічне обструктивне захворювання легень першої ст.. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.) ЛН першого-другого ст. (а.с.18-20). Остаточний діагноз встановлений 17 липня 2010 року державною установою «Український науково-дослідним інститутом промислової медицини», що підтверджується повідомленням про професійне захворювання (а.с. 21).

Згідно з вказаним актом від 07.07.2010 ОСОБА_2 має загальний стаж роботи 41 р. 6 міс, стаж роботи в умовах впливу шкідливих факторів – 38 р., 4 міс.

Пунктом 16 Акту встановлено, що професійне захворювання виникло у позивача за таких обставин: унаслідок недосконалості технологічних процесів, робочого місця та конструктивних недоліків, виконувані роботи пов`язані з впливом пилу, концентрацією якого в повітрі робочої зони, перевищувала ГДК. Із пункту 17 Акту видно, що причиною професійного захворювання визнано: тривала робота в умовах впливу пилу. Виробничими факторами, що призвели до захворювання визначено: запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу) в тому числі вміст вільного SiО2 – від 10% до 70%, 5,2 -35 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3. Особи, посади осіб, які не виконали норми і правила охорони праці, гігієнічні регламенти та нормативи в акті не зазначені.

У зв`язку із встановленням професійного захворювання ОСОБА_2 , наказом від 30 липня 2010 року зобов`язано директора РУ розробити та надати до відділу охорони праці комбінату заходи по поліпшення умов праці, зниження концентрації пилу на робочих місцях машиністів бурових установок, електрослюсарів чергових і по ремонту обладнання, механіків по ремонту бурових установок в кар`єрі, механіків дільниць (а.с.22).

Із виписки з акту огляду МСЕК від 27 жовтня 2010 року позивачу при повторному огляді встановлено 60% втрати професійної працездатності, з яких 20% первинно по ХОЗЛ, 40% - повторно по вібраційній хворобі з 8 жовтня 2010 року безстроково, а також встановлена третя група інвалідності (а.с.14). Довідку МСЕК про встановлення групи інвалідності позивач подав за місцем роботи 20 грудня 2010 року, що видно з акту від 20.12.2010, наданого відповідачем (а.с.82).

Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці працівника ОСОБА_2 загальна оцінка умов праці електрослюсаря – 3.3 (шкідливий 3 ст); помічника машиніста, машиніста бурової установки (атестація 1994 рік) – 3,5 (шкідливий 5 ст); помічника машиніста, машиніста бурової установки (атестація 1999 рік) – 3,4 (шкідливий 4 ст); механік по ремонту обладнання (атестація 1999 р) – 3.4 (шкідливий 4 ст); механік дільниці (атестація 1999р) 3.3 (шкідливий 3 ст); механік дільниці (атестація 2004р) 3.3 (шкідливий 3 ст); механік дільниці (атестація 2009 р. ) 3.4 (шкідливий 4 ст) (а.с.43-51).

Відповідно до наданих виписок з медичної карти стаціонарного хворого, виписного епікризу, виписки з історії хвороби видно, що ОСОБА_2 неодноразово проходив стаціонарне лікування в медичних закладах» з приводу наслідків професійного захворюваннята скаргами на їх загострення (а.с.23-31).

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно статті 153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача з порушення вимог ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України “Про охорону праці”, визначені Актами розслідування професійного захворювання від 03 січня 2001 року, від 07 липня 2010 року та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності: первинно з 19 лютого 2001 року – 25%; з 28 травня 2009 року – 40 %, з 18 жовтня 2010 року – 60% та встановлення третьої групи інвалідності безстроково.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача про відсутність у відповідача підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у зв`язку з недоведеністю наявності у позивача моральної шкоди, відсутністю причинного зв`язку між отриманим позивачем професійним захворюванням та його працею на ПАТ «ПІВДГЗК», оскільки пунктом 14 Акту розслідування професійного захворювання від 03 січня 2001 року, визначено, що професійне захворювання позивача виникло у зв`язку з його тривалою роботою в умовах вібрації, яка перевищувала допустиму в 3,2 рази, що було наслідком недосконалості технологічного процесу та запропоновано вивести ОСОБА_2 із шкідливих умов праці. Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 07 липня 2010 року причиною професійного захворювання визнано тривалу в умовах впливу пилу, концентрація якого в повітрі робочої зони перевищувала ГДК, що стало наслідком недосконалості технологічних процесів, робочого місця та конструктивних недоліків обладнання. При цьому, із записів в трудовій книжці позивача видно, що останній працював лише на підприємстві відповідача.

Жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача за період роботи на підприємстві відповідача – АТ «ПІВДГЗК» не надало.

Окрім того, 19 березня 2001 року по підприємству відповідача видано наказ про виплату ОСОБА_2 на відшкодування шкоди по 141,80 грн. щомісяця з 19 лютого 2001 року по 01 березня 2002 року та виплату одноразового відшкодування в розмірі середньомісячного заробітку за кожен процент втрати працездатності в сумі 14179,75 грн.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок що відповідач визнає вину в отриманні позивачем хронічних професійних захворювань, що потягло встановлення ступеню втрати профзахворювання та встановлення третьої групи інвалідності, що в свою чергу призводить до моральних страждань позивача.

Відсутність встановлених осіб, які порушили законодавство про охорону праці та гігієнічні регламентні нормативи, не вказує на відсутність вини підприємства відповідача в отриманні позивачем професійного захворювання.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155, ратифікованою Україною законом № 3988-VI (3988-17) від 02 листопада 2011 року передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводять до порушення звичайного способу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для його організації.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою для відшкодування моральної шкоди, входять: моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, наявність причинного зв`язку та вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, діючим законодавством не заперечується можливість стягнення з власника підприємства моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати таку моральну шкоду. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві.

Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з і ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 13 зазначеної постанови судам роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової шкоди) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності. Виду діяльності чи галузевої належності.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті.

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, встановлення позивачу первинно з 19 лютого 2001 року ступеню втрати професійної працездатності та з 18 жовтня 2010 року 60 % ступеню втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третьої групи інвалідності безстроково, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Також суд враховує тривалість праці позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві–відповідача, яка склала 38 років 4 місяці, що видно з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 07 липня 2010 року; вину відповідача в отриманні позивачем професійного захворювання, а також те, що довідку про встановлення групи інвалідності з 28 травня 2009 року позивач надав за місцем роботи лише 20 грудня 2010 року.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 140 000 грн без урахування податку з доходу громадян, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням стану здоров`я під час роботи на підприємстві відповідача. У задоволенні іншої частини позову щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди в розмірі 143 380 грн - позивачу необхідно відмовити.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Також підлягає стягненню з відповідача судовий збір в доход держави у розмірі 1400 грн.

На підставі ст.ст. 8, 22, 58 Конституції України, ст.ст. 5, 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.13 Закону України "Про охорону праці" та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 95, 141, 223, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я у розмірі 140000 (сто сорок тисяч) грн 00 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь держави судовий збір у розмірі 1400 (одна тисяча чотириста) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50026.

Дата складення повного тексту судового рішення - 13 жовтня 2020 року.

Суддя О.В. Алексєєв