Рішення № 92158215, 09.10.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №461/3950/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника відповідача Хандина О.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання незаконним висновку, зобов`язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся Галицького районного суду м. Львова із позовом до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, із вимогами:

-визнати незаконним висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 13.05.2019 року щодо відмови ОСОБА_1 у погодженні представленого ескізного проекту реставрації нежитлового приміщення №5 на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного;

-зобов`язати Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради надати ОСОБА_1 висновок про погодження представленого ескізного проекту реставрації нежитлового приміщення №5 на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного.

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 18.05.2020 року, відповідно до ст.ст.20, 29 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративну справу передано для розгляду по суті до Львівського окружного адміністративного суду.

Так, 05.06.2020 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання незаконним висновку, зобов`язання до вчинення дій було надіслано Галицьким районним судом м.Львова до Львівського окружного адміністративного суду і така надійшла до суду 12.06.2020 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу передано для розгляду головуючому судді ОСОБА_2 .

Ухвалою судді від 16.06.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 22.07.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 28.09.2020 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з означеним позовом та поновлено такий строк.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідно до позиції позивача, яка висловлена в позові, поясненнях, він стверджує, що відповідачем було безпідставно, а відтак протиправно, відмовлено у погодженні робіт із реконструкції належного позивачеві приміщення. При цьому, зважаючи на відсутність правомірних підстав для відмови, відповідач у даному випадку позбавлений адміністративної дискреції, а єдиним правомірним рішенням, яке він може вчинити, є видача необхідного дозвільного документа (позитивного висновку).

А саме, позивач зазначає, що він є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Із метою реставрації та облаштування в даному приміщенні магазину, позивачем було замовлено розроблення ескізного проекту реставрації приміщення з відновленням дверного прорізу на місці віконного отвору.

Оскільки будинок, у якому знаходиться нежитлове приміщення, є пам`яткою архітектури, відповідно до вимог законодавства та місцевих правил ОСОБА_1 зобов`язаний отримати відповідний висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради.

У зв`язку з чим, позивач звернувся за таким висновком до органу місцевого самоврядування. При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що в ході опрацювання його запиту, дане питання було винесене на розгляд Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні охорони історичного середовища Львівської міської ради, яка рішенням від 11.10.2017 року погодила ескізний проект реставрації за умови його підтвердження архівними матеріалами.

Відтак, позивачем було надано реставраційне завдання на опрацювання науково-проектної документації й за наслідком комплексних наукових досліджень встановлено, що на місці теперішнього вікна в будівлі існував дверний проріз, який був частково закладений кам`яними плитами в радянські часи, що підтверджується як архівними планами будівлі, так і натурними дослідженнями.

Однак, відповідач відмовив у погодженні виконання робіт, при цьому, він не керувався якими-небудь обґрунтованими мотивами, а у своєму висновку виклав лише абстрактні та загальні причини, які не кореспондують ані рішенню консультативної ради, ані фактичним обставинам.

У зв`язку з чим, за твердженням позивача, відповідач не погодивши можливості проведення реконструкції, діяв усупереч приписам закону, у той же час перешкоди для надання позитивного висновку органу охорони культурної спадщини відсутні, тому останній зобов`язаний це вчинити, що може бути його єдиним правомірним рішенням.

Зважаючи на це, ОСОБА_1 вважає, що оспорюваний ним висновок є протиправним, а крім того, відповідача слід зобов`язати вчинити дії (прийняти рішення), від чого він протиправно ухиляється.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві на позовну заяву, поясненнях представника, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що будинок АДРЕСА_1 є пам`яткою культурної спадщини – віднесений до переліку пам`яток містобудування і архітектури національного значення, розташований у межах історичного ареалу міста.

У зв`язку з чим, чинне законодавство вимагає вжиття заходів зі збереження пам`ятки культурної спадщини, що реалізується, в тому числі, через надання органом охорони культурної спадщини відповідного висновку щодо можливості проведення реконструкції об`єкта.

Однак, через причини, які визначені в оспорюваному висновку, надання погодження на бажану для позивача діяльність є неможливим.

Крім цього, відповідач покликається також на те, що ОСОБА_1 придбав приміщення в будинку, який є пам`яткою культурної спадщини, без дозволу на укладення договору купівлі-продажу, що суперечить вимогам закону. А також, позивачем не було укладено охоронний договір на пам`ятку, що також є порушенням.

У зв`язку з чим, відповідач вважає своє рішення правомірним та обґрунтованим, а позов безпідставним.

09.10.2020 року позивач та представник позивача у судове засідання не прибули. 08.10.2020 року від представника позивача засобами електронного зв`язку надійшло до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності та у відсутності позивача. В клопотанні представник також вказав, що заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує з підстав, що викладені у позовній заяві та письмових заявах, поданих до суду й просив суд позов задоволити.

Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Зуєвою С.М. 24.11.2016 року за реєстровим №635, ОСОБА_1 набув у приватну власність нежитлове приміщення (кв. №5) загальною площею 33,1 кв.м у будинку АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване 24.11.2016 року.

Як засвідчується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач звернувся до Львівської міської ради зі зверненням про надання висновку щодо реставрації з переплануванням нежитлових приміщень (кв. АДРЕСА_3 під магазин із відновленням дверного прорізу на місці існуючого віконного отвору.

Листом від 04.07.2017 року №0004-2218 Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради повідомило ОСОБА_1 про те, що таке звернення буде розглянуто на засіданні консультативної ради при управлінні.

Згодом, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради проінформувало позивача про те, що його звернення про надання висновку щодо реставрації було розглянуто управлінням і на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні охорони історичного середовища Львівської міської ради, якого прийнято рішення (протокол від 11.10.2017 року №101) погодити представлений ескізний проект реставрації нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під магазин із відновленням дверного прорізу на місці віконного у випадку підтвердження архівними матеріалами.

Судом встановлено, що позивачем у 2018 році було надано реставраційне завдання на опрацювання науково-проектної документації «Реставрація нежитлових приміщень (кв. АДРЕСА_3 під магазин із відновленням дверного прорізу на місці віконного отвору» (житловий будинок, XVII-XIX ст., АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_4 , пам`ятка архітектури національного значення, охоронний №1312, постанова РМ УРСР від 06.09.1979 року №442).

У матеріалах справи наявні Комплексні наукові дослідження « АДРЕСА_5 ( АДРЕСА_4 . Пам`ятка архітектури національного значення, охоронний №1312, Постанова РМ УРСР №442 від 06.09.1979 р. Ескізний проект «Реставрація з переплануванням та пристосуванням нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного». Попередні роботи. Комплексні наукові дослідження. Обмірні креслення. Архітектурні натурні дослідження. Зондажі» від 2018.

Зокрема, у таких Комплексних наукових дослідженнях указано, що дверний отвір на місці існуючого вікна у приміщенні, належному ОСОБА_1 , існував із 1858 року. Як зазначено тут же, в результаті натурних досліджень і виконаних зондажів, зі зовнішньої сторони виявлено закладений новими кам`яними плитами дверний отвір під вікном (чіткі вертикальні і горизонтальні шви в кам`яній кладці в простінку під вікном), а з внутрішньої виявлений закладений цеглою радянських часів дверний отвір під вікном (з двох сторін вікна наявні вертикальні, рівно зрізані відкоси від кутів вікна до підлоги з цегли польського часу та каменю). За висновками наукових досліджень, це однозначно підтверджує наявність колишнього дверного отвору в стіні на місці вікна й те, що в нежитлове приміщення від АДРЕСА_5 був вхід із зовнішньої сторони, з тротуару на місці першого вікна справа від вхідної брами, який пізніше (в радянський час) був закладений і влаштовано вікно. У дослідженнях також зазначається, що згідно архівних матеріалів ДАЛО підтверджується наявність дверей і окремого входу в приміщення від АДРЕСА_5 , зокрема, вхідні двері з порогами позначено в копії архівного проекту 1858 року на «Плані реконструкції будинку».

Відтак, за висновком Комплексних наукових досліджень, влаштування дверей на місці вікна в нежитловому приміщенні на АДРЕСА_5 (№5-1 в техпаспорті) відповідає історичному плануванню та може бути відновлено згідно проекту реставрації з переплануванням та пристосуванням приміщення під магазин.

Судом встановлено, що Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради розглянуло звернення ОСОБА_1 про надання висновку щодо можливості здійснення реставрації з пристосуванням нежитлових приміщень (кв. АДРЕСА_3 на АДРЕСА_5 ( АДРЕСА_4 ) під магазин з відновленням зовнішнього входу від АДРЕСА_5 , з доданими матеріалами (у тому числі досліджень), та управлінням надано відповідний висновок від 13.09.2019 року №0004-1025.

У такому висновку від 13.09.2019 року вказано, що подані історико-архівні матеріали сформовані некоректно не завірені належним чином, відсутні історичні креслення фасадів будинку, архівні плани суттєво відрізняються від існуючих поверхових планів будинку. Відсутні натурні дослідження, які виконуються з метою вивчення матеріальної структури пам`ятки визначення частин (елементів) первісного ядра та пізніших історичних нашарувань пам`ятки, виявлення місць втрачених частин та елементів пам`ятки.

У зв`язку з чим, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради вказало, що не вважає можливою зміну фасаду будинку, пропоновану наданими проектними рішеннями, оскільки у зазначене нежитлове приміщення (кв. АДРЕСА_3 ( АДРЕСА_4 ) вже є один зовнішній вхід з вул.Краківської, влаштування другого зовнішнього входу від вул.Вірменської, не обґрунтовано архівними матеріалами та архітектурними натурними дослідженнями, які є передпроектною стадією і здійснюються з метою розроблення концептуальних рішень щодо реставрацій об`єкта культурної спадщини та є обов`язковими для виконання у складі проектної документації на передпроектній стадії при обґрунтуванні пропонованих змін пам`ятки.

У подальшому, оцінюючи такі висновки суб`єкта владних повноважень як помилкові, вважаючи протиправним його негативне рішення, позивач оскаржив відповідний висновок до суду за цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Як засвідчується матеріалами справи та визнається учасниками даної справи, будинок АДРЕСА_1 є об`єктом культурної спадщини – пам`яткою культурної спадщини, й він розташований у межах історичного ареалу м.Львова.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь установлює Закон України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка культурної спадщини (далі – пам`ятка) – об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця – частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Цією ж статтею визначається, що охорона культурної спадщини – система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації.

Частиною 4 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Пунктом 7 ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об`єктів культурної спадщини.

Згідно зі ст.6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.

Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Як передбачено ч.2 ст.7 Закону України «Про охорону культурної спадщини», для погодженого вирішення питань щодо охорони культурної спадщини на територіях областей, міст Києва та Севастополя, інших населених пунктів органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій можуть створювати консультативні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.

Консультативні ради діють на підставі типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Як визначається в п.2.1 Типового положення про Консультативну раду з питань охорони культурної спадщини місцевих органів охорони культурної спадщини, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України та Міністерства культури і мистецтв України 26.02.2001 року №42/94, основним завданням Консультативної ради є забезпечення професійного вирішення питань дослідження, охорони, реставрації, відтворення об`єктів культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених місць шляхом опрацювання висновків, рішень, рекомендацій і пропозицій для органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Відповідно до п.п.2.1.1-2.1.3 Положення про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.11.2016 року №1031, на Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради покладено обов`язки зі забезпечення виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території м.Львова, забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня, забезпечення дотримання режиму використання пам`яток, їх територій, зон охорони на основі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня.

Пунктом 4.1.27 Положення про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 11.11.2016 року №1031, передбачено, що до компетенції управління належать повноваження із надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках та у зонах їх охорони, на археологічних територіях, які охороняються, в історичному ареалі м.Львова, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитись на стані об`єктів культурної спадщини.

Як визначено в Інформаційній картці надання вимог до архітектурно-планувальної частини проекту на реконструкцію (реставрацію) житлових та нежитлових приміщень без зміни зовнішньої конфігурації будівлі(споруди), улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення, затвердженій наказом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 10.09.2020 року №19, для отримання відповідної адміністративної послуги слід подати висновок Управління охорони історичного середовища – якщо об`єкт є пам`яткою архітектури або розміщений у межах історичного ареалу.

Відтак, для реалізації запланованої позивачем реконструкції належного йому нежитлового приміщення, необхідно отримати позитивний висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. У даному випадку, як уже зазначено вище, позивач звертався до відповідача з поданням для отримання такого необхідного йому дозволу (висновку).

При цьому, як було вирішено на засіданні Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Управлінні охорони історичного середовища Львівської міської ради проект реконструкції з влаштуванням дверного прорізу на місці віконного є прийнятним (допустимим) у випадку підтвердження його архівними матеріалами.

Суд відзначає, що саме на виконання вказівок Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини та Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради ОСОБА_1 було замовлено відповідні наукові та натурні дослідження, які (Комплексні наукові дослідження) засвідчили попередню наявність на бажаному місці дверного прорізу, котрий був закладений лише в останні десятиліття, що робить можливим його відновлення й узгоджується з історичними даними про будівлю. Зокрема, про це свідчать архівні матеріали XIX століття (план будинку), натурні дослідження (виявлення під вікном закладеного дверного отвору).

Таким чином, Комплексні наукові дослідження, проведені на замовлення позивача, підтверджують виконання вимоги, про яку Консультативною радою з питань охорони культурної спадщини та Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради було повідомлено, як про умову погодження ескізного проекту реставрації з переплануванням та пристосуванням нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного.

У той же час, подальший висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 13.05.2019 року №0004-1025, яким позивачу було відмовлено в погодженні відповідних робіт, не узгоджується з попередніми рішеннями та дійсними матеріалами справи, котрі засвідчують відсутність перешкод для отримання позивачем позитивного висновку.

У цьому контексті суд також підкреслює й звертає увагу на те, що таке рішення (негативний висновок) відповідача не містить належних й чітких підстав для його прийняття, які би давали змогу ствердити про його обґрунтованість та законність.

Суд зазначає, що у висновку від 13.05.2019 року №0004-1025 указується про те, що подані історико-архівні матеріали сформовані некоректно, не завірені належним чином, відсутні історичні креслення фасадів будинку, архівні плани суттєво відрізняються від існуючих поверхових планів будинку, відсутні архівні обґрунтування планам реконструкції.

Проте, відповідач так і не вказує, в чому полягає некоректність формування матеріалів, які саме документи не завірені, яким чином архівні плани повинні відповідати актуальним тощо, цього також не було встановлено під час судового розгляду справи. Також не відповідають дійсності твердження відповідача про відсутність необхідних архівних підтверджень та натурних досліджень щодо вказаного питання, позаяк, відповідні Комплексні наукові дослідження містять їх опис (із підтвердженням історичного існування дверей на місці вікна). Відповідач також покликається на те, що до нежитлового приміщення ОСОБА_1 уже наявний зовнішній вхід з вул.Краківської, проте, не наводить жодного належного пояснення неможливості влаштування (відновлення) іншого зовнішнього входу з покликанням на норму права чи іншу обґрунтовану перешкоду для цього.

Таким чином, відмова відповідача в наданні необхідного для позивача погодження не ґрунтується на нормі закону, оскільки, Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради не доведено існування достатніх підстав для такої відмови й не обґрунтовано її належними й допустимими доказами. Викладені ж у оспорюваному висновку підстави для відмови є абстрактними тезами загального характеру, які не вказують на конкретні невідповідності та недоліки намірів реконструкції, більш того, вони (висновки відповідача) суперечать зібраним матеріалам справи та попередньо наданим погодженням органів Львівської міської ради (зокрема, Консультативної ради).

Відтак, на переконання суду, таке рішення суб`єкта владних повноважень (оспорюваний висновок), свідчить про свавільне застосування ним норм права, без належного регламентування свого розсуду приписами закону. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що необмежена дискреція органів влади є свавіллям і вона повинна регламентуватися певними чіткими законодавчими нормами, зокрема, у рішенні в справі «Маестрі проти Італії» Суд зазначив, що «внутрішнє законодавство … повинно передбачати заходи правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів в права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які зачіпають фундаментальні права, надання органам влади необмеженого розсуду при здійсненні своєї влади суперечило би одному з основних принципів демократичного суспільства, який закріплений у Конвенції, – принципу верховенства права».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, встановлені дійсні обставини справи засвідчують, що відповідач не дотримався такого конституційного припису та прийняв рішення, яке не ґрунтується на нормі закону. Відповідач як суб`єкт владних повноважень відмовив позивачу в наданні дозвільного документа без мотивування такого рішення відповідними виключними підставами, що визначені законом, і без наведення чіткого й конкретного обґрунтування відповідного рішення.

При цьому, суд також бере до уваги й інші аргументи сторони відповідача, проте надає їм критичної оцінки.

А саме, відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 придбав приміщення в будинку АДРЕСА_1 , який є пам`яткою культурної спадщини, без дозволу на укладення договору купівлі-продажу, що суперечить вимогам закону.

Дійсно, ч.1 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає, що об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

У той же час, виходячи зі змісту даної норми, вона покладає певні обов`язки на власника відповідного об`єкта та зобов`язує його вчинити певні дії для законної реалізації свого права щодо розпорядження належним йому майном. Більш того, відчутні свідчення оспорення та визнання недійсними чи то правочину щодо відчуження відповідного приміщення, чи то права власності ОСОБА_1 на нього. А крім того, закон не окреслює таку обставину як підставу для відмови в наданні органом охорони культурної спадщини позитивного висновку щодо реконструкції об`єкта та для обмеження правомочностей власника об`єкта нерухомості загалом.

Також і факт неукладення охоронного договору, що передбачено ст.23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не може сам по собі визнаватися правомірною підставою для прийняття оспорюваного рішення, оскільки закон не пов`язує надання позитивного висновку щодо реконструкції із цією обставиною.

Тому, суд у даному контексті відзначає, що неотримання погодження на відчуження об`єкта культурної спадщини або неукладення охоронного договору тягнуть за собою інші правові наслідки, що не є предметом розгляду в даній справі, й такі обставини не є достатніми й належними підставами для прийняття оспорюваного рішення.

Таким чином, підсумовуючи, суд приходить до обґрунтованого переконання, що висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 13.05.2019 року №0004-1025 щодо відмови у погодженні представленого ескізного проекту реставрації нежитлового приміщення №5 на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного, не базується на нормі закону, тому його слід визнати протиправним і скасувати.

Окрім того, за наслідком аналізу наведених вище норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд, у частині вимог про зобов`язання відповідача прийняти певне рішення, приходить до висновку, що за конкретних умов і обставин відповідач позбавлений дискреції при вирішенні питання щодо видачі позитивного висновку, за яким звернувся позивач.

Так, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Водночас, повноваження не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі існування певних чітко визначених законодавством умов, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний вчинити конкретні дії, а в разі, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Указане кореспондує нормі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту, тобто такий, що призводить до потрібних результатів і наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні в справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. А в рішенні в справі «Афанасьєв проти України» Суд вказав на те, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Відтак, зважаючи на недоведення суб`єктом владних повноважень існування тих виключних обставин, які можуть бути перешкодою для надання бажаного для позивача погодження (тобто підставою для відмови в його наданні), останній зобов`язаний надати такий документ (позитивний висновок), оскільки він не має розсуду щодо вибору поміж кількома правомірними варіантами свого рішення.

Не надавши ж такого дозвільного документа (висновку), відповідач допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим, його слід зобов`язати до вчинення відповідного правомірного рішення, що є ефективним заходом захисту прав та інтересів позивача.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у рішенні в справі «Бочаров проти України», рішенні в справі «Федорченко та Лозенко проти України», рішенні в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов є підставним й підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд покладає обґрунтовані та підтверджені судові витрати на відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (вул.Валова, 20, м.Львів, 79008; код ЄДРПОУ 26256659) про визнання незаконним висновку, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправним і скасувати висновок Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 13.05.2019 року щодо відмови ОСОБА_1 у погодженні представленого ескізного проекту реставрації нежитлового приміщення №5 на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного.

Зобов`язати Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради надати ОСОБА_1 висновок про погодження представленого ескізного проекту реставрації нежитлового приміщення №5 на АДРЕСА_1 під магазин з відновленням дверного прорізу на місці віконного.

Стягнути з Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (вул.Валова, 20, м.Львів, 79008; код ЄДРПОУ 26256659) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2020 року.