Рішення № 92157959, 08.10.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/3649/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" (далі–позивач) до Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки від 06.08.2020 року №4;

- зобов`язати відповідача видати містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазанчив, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" фактично встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, який не підлягає довільному та/чи розширеному тлумаченню. При цьому, законодавством не передбачено право відповідача відступати від положень статті 29 вказаного Закону. Проте, наведена відповідачем підстава для відмови у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки – неможливість встановити відповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, не передбачено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у поданому суду відзиві посилався на те, що згідно до п. 3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження надаються на підставі містобудівної документації на місцевому рівні, яка апріорі відсутня у с.Розношенське, Благовіщенського району, Кіровоградської області, тому відділ з питань житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля райдержадміністрації відмовив позивачу у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та повернув надані ним матеріали в зв`язку з відсутністю підстав для їх надання, а саме відсутності містобудівної документації на місцевому рівні (плану зонування та/або детального плану території), яка є основою для надання містобудівних умов і обмежень (а.с.22-24).

Представник позивача відповідь на відзив до суду не подавав.

ОСОБА_1 свої пояснення по суті позовних вимог до суду не подавав.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи встановлено, що 24.07.2020 р. позивач звернувся до відповідача із заявою № 5540/02 від 21.07.2020 р. про видачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , додавши до заяви: - копію витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та договори оренди; - викопіювання з топографо-геодезичного плану; - витяги із Державного земельного кадастру; - містобудівний розрахунок; - ситуаційний план; - відомості відведення землі (а.с.9).

Судом не встановлено наявності претензій відповідача до поданих позивачем документів.

При цьому, необхідність отримання позивачем даних містобудівних умов та обмежень зумовлена виконанням договору про приєднання до електричних мереж № 1219/79 від 06.12.2018 р., укладеного з гр. ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач зобов`язався забезпечити приєднання (будівництво, реконструкцію, технічне переоснащення та введення в експлуатацію електричних мереж зовнішнього електропостачання) Ѕ частини житлового будинку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

10.08.2020 р. позивач отримав від відповідача Відмову від 06.08.2020 р. № 4 у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки в зв`язку з неможливістю встановити відповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки в с. Розношенське відсутня оновлена містобудівна документація – генеральний план, план зонування та/або детальний план території. Додатково повідомлено, що надання містобудівних умов і обмежень забудови вищезгаданої земельної ділянки можливе за умови виготовлення органом місцевого самоврядування генерального плану населеного пункту, плану зонування та/або детального плану території (а.с.6).

В результаті відмови у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки позивач позбавлений можливості виконувати прийняті договірні зобов`язання щодо будівництва повітряної лінії електропередачі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Так, підставою для прийняття спірної відмовити стало невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі – Закон №3038-VI).

Згідно з ч.1 ст.16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.

Ч. 2 ст. 17 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.

Відповідно до ч.5, 6 ст.17 Закону №3038-VI, виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується (ч.8 ст.17 Закону №3038-VI).

Відповідно до ч.1, 2, 3, 5, 6, 8 ст.19 Закону №3038-VI, детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України, та державних і регіональних інтересів.

Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації, крім випадків, якщо законами встановлений інший порядок.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Відповідно до ч. 3 цієї статті, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

За правилами ч. 4 ст. 26 Закону №3038-VI передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт (ч.5 ст. 26 Закону №3038-VI).

Частиною 1 ст.29 Закону №3038-VI передбачено, що основними складовими вихідних даних є:

1) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки;

2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

Частинами 2, 3 статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги".

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Ч.4 ст.29 Закону №3038-VI передбачено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Підсумовуючи наведене слід зазначити, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. Підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні,тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що сама по собі відсутність детального плану території, розроблення та затвердження якого відноситься до повноважень органів місцевого самоврядування (ч.8 ст.19 Закону №3038-VI), в розумінні п.3 ч. 4 ст.29 Закону №3038-VI не може бути підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки зазначене рішення повинне прийматись виключно у разі невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації.

Суд погоджується з позивачем, що відмова відповідача не відповідає ч. 4 ст. 29 Закону №3038-VI, а саме не зазначено, якій саме містобудівній документації не відповідають подані документи і в чому саме полягає невідповідність намірів забудови. Крім того, ч. 4 ст. 29 Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, який не містить такої як відсутність оновленої містобудівної документації.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд звертає увагу на те, що з урахуванням завдань та принципів адміністративного судочинства, обов`язку доказування, принципу правової визначеності, особливостей розподілу обов`язку доказування в адміністративних справах необхідно трактувати будь-які "сумніви" не інакше, як неспроможність суб`єкта владних повноважень переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних рішень у спірних правовідносинах, що є невиконанням ним його процесуального обов`язку.

Нездатність державного органу довести обґрунтованість і законність власних дій чи бездіяльності є підставою судового захисту порушених прав позивача. Будь-який інший висновок фактично зводить нанівець всю систему завдань адміністративного судочинства та підриває конституційні засади України, яка в ст.3 Основного Закону визнала, що права і свободи людини (а не державного апарату) та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд вважає за необхідне зазначити й те, що позивач який у встановленому законодавством порядку звернулись із заявою для отримання містобудівних умов та обмежень не може нести відповідальності та зазнавати негативних наслідків для себе у зв`язку з відсутністю не з його вини генерального плану, плану зонування та/або детального плану території, а відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення, не доведено протилежного, зокрема, того, що наміри забудовника не відповідали положенням містобудівної документації.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування відмови в наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги щодо зобов`язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як зазначено у пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суд враховує позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Втім, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те,що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Так, повноваження щодо надання містобудівних умов і обмежень чи надання мотивованої відмови у їх наданні регламентовано положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Підстави, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен надати містобудівні умови та обмеження. Вказані повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу– надати містобудівні умови та обмеження або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Разом з тим, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 року у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18, від 03.04.2020 у справі №640/18866/18.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки підстави для відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень у даному випадку відсутні, зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови та обмеження не є втручанням у його дискреційні повноваження, відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Отже, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно до ч.1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4204 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.4).

Керуючись ст.ст.6, 9, 14, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати відмову Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 06.08.2020 р. № 4 у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки.

Зобов`язати Благовіщенську районну державну адміністрацію Кіровоградської області видати приватному акціонерному товариству "Кіровоградобленерго" містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки, яка розташована по вул. Лесі України в с. Розношенське, Благовіщенського району, Кіровоградської області.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" (код ЄДРПОУ – 23226362) судові витрати зі сплаті судового збору в сумі 4204 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Благовіщенської районної державної адміністрації Кіровоградської області (код – 04055179).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько