Рішення № 92157403, 13.10.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2020 року м. Ужгород№ 260/2875/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань - Жирош С.Ю.

та осіб, які беруть участь у справі - не з`явився;

позивач - не з`явився;

представник відповідача - Федорчак М.Б.;

представник третьої особи - Заяць Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, а саме:

1. визнати незаконними дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про повернення виконавчого документу стягувачу, а саме виконавчого листа № 260/646/19/2020, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02 липня 2020 року без його повного виконання.

2. скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 29 липня 2020 року ВП № 62509361 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою від 08 липня 2020 року старшим державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Федорчаком Миколою Богдановичем було відкрито виконавче провадження № 62509361 за виконавчим листом № 260/646/19, що виданий 02 липня 2020 року з виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року по справі № 260/646/19, зокрема щодо зобов`язання Головного управління Пенсійною фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок ОСОБА_1 відповідно до ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" на умовах, у порядку та розмірах, передбачених КМУ, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Однак, 29 липня 2020 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Федорчаком М.Б. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за виконавчим провадженням № 62509361, посилаючись на обставини, що виключають можливість виконання рішення суду в повному обсязі з огляду на Порядок погашення заборгованості і пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 649 та судової практики щодо визнання дій державного виконавця неправомірними в частині накладення штрафу за невиконання без поважних причин боржником рішення. Однак, позивач вказує, що рішення суду не виконано, а тому останній звернувся з даним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 29 липня 2020 року.

Будучи належним чином повідомленим про день, час та місце судового розгляду даної справи позивач у судове засідання не з`явився, однак із позовної заяви вбачається, що такий просить справу розглядати без його участі.

Представник відповідача - Федорчак М.Б. у судовому засіданні проти позову заперечив, надав письмові пояснення, із змісту яких вбачається, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження АСВП № 62509361, з виконання виконавчого листа по справі № 260/646/19, виданого 02 липня 2020 року Закарпатським окружним адміністративним судом про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок перерахунок ОСОБА_1 відповідно до ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" на умовах, у порядку та розмірах, передбачених КМУ, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Так, державним виконавцем 08 липня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої надіслано сторонам виконавчого провадження. Згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 липня 2020 № 0700-0319-5/24738 встановлено, що стягувану проведено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року в розмірі 77% від відповідних сум грошового забезпечення, а різниця в пенсії за період з 18 червня 2020 року по 31 липня 2020 року в сумі 1220,55 грн. буде зарахована на пенсійний рахунок стягувача та з 01 серпня 2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 буде здійснюватися з урахуванням судового рішення. Різниця в пенсії за період до набрання судовим рішенням законної сили (18 червня 2020 року) з 01 січня 2018 року по 17 червня 2020 року у сумі 17 513,58 грн. включена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22 серпня 2018 року № 649. Зазначений Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

Скориставшись своїм правом на подачу пояснень стосовно позовної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області подало пояснення, в яких викладено свої заперечення щодо задоволення позовних вимог. Зокрема зазначає, що Кабінетом Міністрів України, шляхом прийняття постанови від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду" врегульовано на законодавчому рівні порядок виплати заборгованості органами Фонду з пенсійних виплат за рішеннями суду. Листом № 0700-0319-5/24738 від 15 липня органом ПФУ було повідомлено, що виконавчий лист № 260/646/19 виконано в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження, зокрема проведено стягувачу перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року в розмірі 77% від відповідних сум грошового забезпечення. Крім того, зазначає, що різниця пенсії за період з 18 червня 2020 року по 30 липня 2020 року у сумі 1220,25 грн. буде зарахована на пенсійний рахунок позивача у серпні 2020 року, а з 01 серпня 2020 року виплата пенсії буде здійснюватися з урахуванням вищевказаного судового рішення. У свою чергу, різниця в пенсії за період до набрання законної сили судовим рішенням з 01 січня 2018 року по 17 червня 2020 року у сумі 17 513,58 грн. включена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів Пенсійному фонду в межах наявних бюджетних призначень.

У судовому засіданні представник третьої особи підтримала заперечила проти позову, з мотивів вказаних у письмових поясненнях, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Статтею 287 частиною 4 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень ст. 268 КАС України, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, суд розглядає дану справу за відсутності позивача .

Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши представників сторін всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

У відповідності до даних, які містяться в КП "Діловодство спеціалізованого суду", судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року, що ухвалене у справі за № 260/646/19, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо зменшення ОСОБА_1 відсоткового значення розміру пенсії з 77% до 70% сум грошового забезпечення та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок ОСОБА_1 відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб", на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

02 липня 2020 року Закарпатським окружним адміністративним судом по даній справі видано виконавчий лист (а.с. 9).

06 липня 2020 року позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень з заявою про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом (а.с. 8).

Постановою від 08 липня 2020 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Федорчаком М.Б. було відкрию виконавче провадження № 62509361 за виконавчим листом від 02 липня 2020 року з виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року по справі № 260646/19 року, зокрема щодо зобов`язання Головного управління Пенсійною фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок ОСОБА_1 відповідно до ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", на умовах, у порядку та розмірах, передбачених КМУ, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 77% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум ( а.с. 10)

Боржнику надано 10-денний строк робочих днів для виконання рішення суду.

Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 липня 2020 № 0700-0319-5/24738, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області 02 липня 2020 року в добровільному порядку виконало виконавчий лист № 260/646/19. Проведено стягувачу перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року в розмірі 77% від відповідних сум грошового забезпечення. Різниця пенсії (з урахуванням виплачених сум) за період з 18 червня 2020 року по 31 липня 2020 року у сумі 1220,55 грн. буде зарахована на пенсійний рахунок позивача у серпні 2020 року, а з 01 серпня 2020 року виплата пенсії буде здійснюватися з урахуванням вищевказаного судового рішення. Різниця в пенсії за період до набрання законної сили судовим рішенням з 01 січня 2018 року по 17 червня 2020 року у сумі 17 513,58 грн. включена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ від 22 серпня 2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.

Відповідно до копій розрахунків на доплату пенсії за пенсійною справою № 0702002153 за дорученням рішення суду, 02 липня 2020 року ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року.

Згідно із відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 15 липнч 2020 № 0700-0319-5/24738 встановлено, що позивачу проведено перерахунок пенсії, а різниця в пенсії за період до набрання судовим рішенням законної сили включена до реєстру рішень суду, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачена після виділення коштів Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету в порядку, затвердженому Постановою КМУ "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" від 22 серпня 2018 року № 649.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 29 липня 2020 року виконавчий лист № 260/646/19, виданий Закарпатським окружним адміністративним судом 02 липня 2020 року повернуто стягувачу на підставі статті 37 пункту 9 Закону України "Про виконавче провадження".

У мотивувальній частині цієї постанови вказано, що відповідно до судової практики Верховного Суду України невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин. Також зазначено, що виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення коштів з Державного бюджету.

Також у оскаржуваній постанові вказано, що згідно статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом трьох років.

Вважаючи вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі по тексу – Закон України № 1404-VIII).

Так, відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідно до статті 370 частини 1 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно із статтею 1 Закону України №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 частиною 1 Закону України № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (стаття 5 частина 1 Закону України № 1403-VIII).

Статтею 18 частиною 1 Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (стаття 18 частина 2 пункт 1 Закону України № 1404-VIII).

З наведених законодавчих норм вбачається, що виконавець зобов`язаний вчинити виконавчі дії у спосіб, передбачений виконавчим документом.

Відповідно до статті 18 частини 3 Закону України № 1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Згідно із вимогами статті 26 частини 1 Закону України № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до статті 26 частини 6 Закону України № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно із статтею 63 частиною 1 Закону України № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно із статтею 37 частиною 1 пунктом 9 Закону України № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 липня 2020 року ВП № 62509361, в яких описуються обставини виконання судового рішення, повідомлені державному виконавцю боржником, та зроблено висновок, що вказані обставини виключають можливість вчинення державним виконавцем подальших виконавчих дій в порядку статей 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", фактично не містять жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими стаття 37 частина 1 пункт 9 Закону України "Про виконавче провадження" пов`язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу, не зважаючи на те, що спірні постанови винесені саме на підставі статті 37 частини 1 пункту 9 Закону України №1404-VIII.

Позивач наголошує на тому, що рішення суду не виконано і вважати належним виконанням те, що рішення суду буде виплачено в порядку, встановленому постановою КМУ від 22.08.2018 № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", немає законодавчих підстав.

Суд зазначає, що в оскаржуваній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 липня 2020 року ВП № 62509361 не вказано, яким Законом, що встановлює заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, керувався державний виконавець.

При винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець виходив з того, що відповідно до судової практики Верховного Суду у справі № 405/3663/13-а від 24 січня 2018 року невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів особі, за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням такого рішення без поважних причин. А виплата суми перерахованої пенсії в майбутньому в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду", і є тією обставиною, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Суд також зазначає, що відповідачем у оскаржуваній постанові самостійно визнається факт невиконання боржником рішення суду в частині виплати грошових коштів позивачу. Аналогічну позицію відповідачем викладено у письмових поясненнях на даний позов.

Відповідачем не конкретизовано норми Закону України № 1404-VIII, якими визначено неможливість продовжити вчиняти виконавчі дії у спірному випадку, а постанова Кабінету Міністрів України № 649 не є нормативно-правовим актом, норми якого, у спірному випадку, надають можливість повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі статті 37 частини 1 пункту 9 Закону України № 1404-VIII.

Суд вважає протиправним застосування відповідачем до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 № 649, з огляду на те, що спеціальним законом, який регулює порядок виконання судових рішень, є Закон України "Про виконавче провадження", який є спеціальним по відношення до інших нормативних актів з приводу виконання, зокрема судових рішень.

Окрім цього, суд зазначає, що посилання в оскаржуваній постанові відповідача на Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649, не є достатньою та мотивованою підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету. Тобто, зазначений порядок жодним чином не регулює відносини між стягувачем та боржником, а лише визначає порядок дій боржника, щодо виконання рішень судів певної категорї.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 1140/3479/18.

Враховуючи викладене, судом резюмується, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 37 частини 1 пункту 9 Закону України "Про виконавче провадження", з посиланням на те, що законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення - є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та підлягають скасуванню.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно із статтею 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що, Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Судом встановлено, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду залишилось невиконаними, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Відповідно до статті 8 частин 1, 2 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 частини 1 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 пунктом 1 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні статті 1 пункту 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що державний виконавець дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі статті 37 частини 1 пункту 9 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з чим постанова ВП № 62509361 від 27 липня 2020 року прийнята з порушенням норм чинного законодавства та без врахування всіх обставин у справі, а тому є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

З огляду на викладене вище, суд вважає, що постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Федорчака М.Б. від 27 липня 2020 року ВП № 62509361 про повернення виконавчою документа стягувачу необхідно скасувати, а позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно вимог статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не у спосіб передбачений статтею 2 частиною 2 пунктом 1 КАС України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 139 частинною 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду у розмірі 840,80 грн.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 6, 9, 72-76, 126, 139, 242-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, буд. 14, код ЄДРПОУ - 43316386) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) - задовольнити повністю.

2. Визнані протиправним дії Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про повернення виконавчого документу стягувану, а саме виконавчого листа № 260/646/19/2020, виданого Закарпатським окружним адміністративним судом 02 липня 2020 року без його повного виконання.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Федорчак М.Б. від 27 липня 2020 року ВП № 62509361 про повернення виконавчою документа стягувачу.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Ш. Петефі, 14, код ЄДРПОУ 43316386) судові витрати у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 коп.) грн., що сплачені згідно квитанції № 0.0.1823171645.1 від 03 вересня 2020 року.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Судове рішення проголошується та вручається учасникам справи з урахуванням особливостей, передбачених положеннями статті 271 Кодексу адміністративного України.

У справах, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

СуддяС.А. Гебеш