Рішення № 92156509, 12.10.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2020 року м. Житомир

справа № 240/463/20

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області та Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0049376-5113-0625 від 06.04.2018, яким визначено податкове зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 11017,6 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0099551-5113-0625 від 02.05.2019, яким визначено податкове зобов"язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 25636,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими йому визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Зазначає, що нежитлові приміщення, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 власником яких він є, використовуються ним для цілей забезпечення підприємницької діяльності, як нежитлові будівлі. Вказані нежитлові будівлі відносяться до будівель промисловості, що обумовлює висновок про те, що ці приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України.

Вважаючи, що оскаржувані рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 07.02.2020 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

27 лютого 2020 року Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області надіслало до суду відзив на позовну заяву (за вх.№5248/20), у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування зазначає, що п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не може бути застосований у даному випадку до позивача, оскільки дані обмеження стосовно об`єктів оподаткування вимагає двох обов"язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств».

Також вказує, що незалежно від господарського спрямування діяльності підприємства, визначальними для поняття «підприємство» є статус юридичної особи.

Контролюючим органом встановлено, що позивач, за даними Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, незалежно від видів економічної діяльності є фізичною особою-підприємцем. При цьому, жодних підтверджень щодо наявності у позивача статусу юридичної особи не надано.

Згідно з ухвалою суду від 05.03.2020 залучено до участі у справі, як співвідповідача – Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 23.06.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті позовних вимог на 30.07.2020.

У судове засідання 22.09.2020 прибув представник позивача та підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача – Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх.№5248/20.

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області у визначений день та час свого уповноваженого представника до суду не направив, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надсилав. Відзив на позовну заяву до суду не подав.

У ході судового розгляду справи 22.09.2020, судом оголошено зміст позовної заяви, заслухано пояснення представника позивача та представника відповідача – Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області, досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи та поставлено на обговорення питання про можливість переходу суду у письмове провадження для подальшого розгляду справи.

Представник позивача та представник відповідача – Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області не заперечували проти переходу суду у письмове провадження для подальшого розгляду справи.

Суд, заслухавши думку представника позивача та представника відповідача - Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області відповідно до протокольної ухвали, на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складене у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 05.12.2014, ОСОБА_1 має у приватній власності виробничі будівлі цеху по виготовленню трикотажних виробів, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1205,8 кв.м (а.с.16).

Зазначене право власності позивача, зареєстровано в установлено законом порядку, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 (а.с.58-62).

Згідно з рішенням 47 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" поміж іншого, встановлено на території м.Житомира податок на майно та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (визначає платників податків, об`єкт оподаткування, базу оподаткування, ставки, порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м.Житомира) додаток № 1 до рішення.

Відповідно до п. 6.1 та п. 6.4 Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування (а.с.64, 65-66).

06 квітня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №0049376-5113-0625, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 11017,6 грн (а.с.12).

02 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №0099551-5113-0625, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об"єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 25636,58 грн (а.с.13).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення на їх відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Матеріали справи свідчать, що рішенням 47 сесії VI скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 №932 "Про місцеві податки та збори" поміж іншого, встановлено на території м.Житомира податок на майно та затверджено Положення про порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (визначає платників податків, об`єкт оподаткування, базу оподаткування, ставки, порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м.Житомира) додаток № 1 до рішення.

Відповідно до п. 6.1, п. 6.4 Положення ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості комерційного призначення встановлюється, в т. ч. на 2015 рік, у розмірі 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м. бази оподаткування (а.с.64, 65-66).

Відповідно до рішення одинадцятої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради від 14.07.2016 №253 внесено зміни до рішення Житомирської ради «Про місцеві податки та збори» від 10.06.2015 №932 - у п.6.4 виключено слова "в т.ч. на 2015 рік".

При цьому суд наголошує, що згідно з рішенням Житомирської міської ради від 14.07.2016 №253 ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, на 2017 та 2018 роки встановлені не були, в подальшому зміни до п. 6.4 Положення не вносилися.

У межах розгляду даної адміністративної справи, суд позбавлений можливості надати правову оцінку зазначеним рішенням Житомирської міської ради, оскільки законність таких рішень не є предметом розгляду даної справи. Сторонами не надано відомостей щодо зміни, скасування або судового оскарження вказаних рішень. Предметом даного спору є виключно податкові повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що відповідно до розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано вказаний податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта – комплексу 688,60 кв.м, а саме: 688,60 кв.м. х 16 грн (0,5% х 3200,00 грн) = 11017,60 грн (сума податку за рік) (а.с.63)

Згідно з розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік позивачу нараховано податок на об"єкт оподаткування, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; на загальну площу об"єкта – комплексу 688,60 кв.м, а саме: 688,60 кв.м. х 37,23 грн (1% х 3723,00 грн) = 25636,58 грн (сума податку за рік) (а.с.63)

Суд зазначає, що розрахунок суми податкового зобов"язання позивача за 2017, 2018 роки сторонами не оспорюється.

Разом з тим, у даній справі спірним є питання застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.

Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев"ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).

Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник "зокрема" вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета "будівлі промисловості", оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт "ґ" підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Спірні податкові повідомлення-рішення мають бути прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Баланс інтересів у спірних правовідносинах досягнутий шляхом реалізації відповідачем норм права при визначенні податкового зобов`язання позивачу без свавільного втручання та без покладення надмірного тягара.

Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказаний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі №820/3556/17.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що у приватній власності позивача перебуває нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме, виробничі будівлі цеху по виготовленню трикотажних виробів, загальною площею 1205,8 кв.м., які складаються із: побутової будівлі - В; цеху - Г; складу - Д; складу - Ж; складу - З; будівлі охорони - Є; огорожі №1 та знаходяться за адресою: м.Житомир, провулок Парниковий, буд.8 (а.с.58-62).

З огляду на викладене, з урахуванням системного аналізу зазначених норм права, вказані нежитлові будівлі, що перебувають у власності позивача, відносяться до будівель промисловості.

Також судом встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців до основного виду діяльності згідно з КВЕД відноситься: код 14.31 - виробництво панчішно-шкарпеткових виробів (основний) (а.с.10-11).

Також суд зауважує, що позивачем на підтвердження здійснення господарської діяльності з виробництва панчішно-шкарпеткових виробів із використанням будівель промисловості, що знаходяться за адресою: м.Житомир, провулок Парниковий, буд.8 надано суду: копії трудових договорів між працівником і фізичною особою, копію Договору №1514 від 05.05.2011 про постачання електричної енергії на приміщення за вказаною адресою із додатками (а.с.133, 134, 135, 136, 137, 138, 139, 140-147).

Окрім того, позивачем надано суду: копії протоколів сертифікації випробувань №274П від 23.05.2018, №273П від 23.05.2018; копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи №278 від 15.08.2011; копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи №05.03.02-04/79418 від 01.08.2011; копії сертифікатів відповідності у кожному з яких адреса виробництва вказана - АДРЕСА_1 (а.с.149, 150, 151, 152, 153, 154, 155, 156).

Підсумовуючи наведене та зважаючи на те, що нерухоме майно позивача за своїми будівельно-технічними характеристиками є промисловими будівлями, а він є фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності якого відповідає призначенню будівель, тому суд дійшов до висновку, що таке майно у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу не може виступати об`єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем у господарській діяльності.

Варто наголосити, що з принципу (презумпції) правомірності дій платника податків року Європейський суд з прав людини вивів правило найбільш сприятливого тлумачення нормативно-правових актів. Так, у справі "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року ЄСПЛ визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення певного важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону"», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. ЄСПЛ наголосив, що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків платників податків, національні органи були зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків. Однак у справі, що розглядається, органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати прибуткового податку.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, відповідачами не доведено суду правомірність податкових повідомлень-рішення №0049376-5113-0625 від 06.04.2018 та №0099551-5113-0625 від 02.05.2019 відповідно до яких позивачу визначено зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 134, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10000, 43142501) та Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10000, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №0049376-5113-0625 від 06.04.2018 та №0099551-5113-0625 від 02.05.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 (шістдесят) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі 12 жовтня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко