Рішення № 92155847, 06.10.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року ЛуцькСправа № 380/1856/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Філімоновій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу від 11.02.2020 року №171о/с, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

17.04.2020 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України №171 о/с від 11.02.2020 року «По особовому складу» в частині звільнення його зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів); зобов`язати НПУ поновити на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України; зобов`язати НПУ перевести позивача на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Волинській області) або на іншу рівнозначну посаду старшого інспектора Національній поліції України; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у сумі 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі наказу Національної поліції України від 03.12.2019 року затверджено перелік змін у штатах Національної поліції відповідно до яких Управління забезпечення прав людини реорганізується (скорочуються всі посади в кількості 67 одиниць).

У зв`язку з наведеним, наказом №171о/с від 11.02.2020 року «По особовому складу» позивача було звільнено зі служби в поліції у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Позивач вважає оскаржуваний наказ в частині його звільнення протиправним та просить скасувати, оскільки відповідачем не було дотримано процедури звільнення, а саме не було з`ясовано можливості щодо його подальшого використання на службі, не пропонувалося жодної іншої посади та не було дотримано гарантій, що передбачені ст. 42 Кодексу законів про працю України. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити. Після оголошеної перерви 06.10.2020 року в судове засідання не прибули.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.10.2020 року просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

З урахуванням наведеного, справу вирішено у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України при неявці учасників після оголошення перерви.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Судом встановлено, що наказом голови Національної поліції України від 22.09.2016 року №712 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав Національної поліції України з 26.09.2016 року.

Наказом Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції України, серед яких і в Управлінні забезпечення прав людини, з якими позич був ознайомлений 11.12.2019 року.

11.12.2019 року старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , що працював на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України на підставі статті 8 Закону України «Про державну службу», попереджений про наступне вивільнення.

В подальшому, наказом голови Національної поліції України від 28.12.2019 року №1349 «Про внесення змін до структури Національної поліції» було створено Управління дотримання прав людини Національної поліції України замість Управління забезпечення прав людини.

Наказом голови Національної поліції України від 11.02.2020 року №171 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності звільнено зі служби в поліції за п. 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Як вбачається з матеріалів справи, під час попередження про заплановане вивільнення та після такого попередження відповідачем не було запропоновано позивачу вакантну посаду у тому самому державному органі (за наявності).

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Згідно з ч. 2 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Частиною 5 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Управління забезпечення прав людини є структурним підрозділом, який входить до складу центрального органу управління Національної поліції України, що підтверджується Положенням про Управління забезпечення прав людини Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України від 07.03.2019 року № 215. Згідно з штатним розписом станом на 02.12.2019 року штат працівників Управління забезпечення прав людини Національної поліції України складав 67 штатних одиниць. У складі Управління забезпечення прав людини входило 2 відділи: 1. Відділ уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності; 2. Відділ організаційного забезпечення діяльності ізоляторів тимчасового тримання. З 67 штатних одиниць було 32 посад середнього складу поліції, 30 державної служби та 4 цивільного персоналу.

Наказом Національної поліції України від 03.12.2019 року № 1255 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» була передбачена реорганізація Управління забезпечення прав людини Національної поліції України та скорочення всіх посад. Також, цим наказом затверджений новий штатний розпис Управління забезпечення прав людини, згідно з яким штатна чисельність працівників складала 29 штатних одиниць, з них 18 посад середнього складу поліції. У штатному розписі, затвердженому наказом Національної поліції України від 03.12.2019 року № 1255, зазначено, що до складу Управління забезпечення прав людини входять 3 відділи: 1. Відділ дотриманням прав людини в поліцейській діяльності; 2. Відділ моніторингу питань гендерної рівності та координації протидії домашньому насильству; 3. Відділ організаційного забезпечення діяльності місць тимчасового тримання.

Наказом Національної поліції України від 28.12.2019 року № 1349 «Про внесення змін до структури Національної поліції» було створено Управління дотримання прав людини Національної поліції України замість Управління забезпечення прав людини.

Наказом Національної поліції України від 28.12.2019 року № 1350 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції України» було передбачено, що Управління забезпечення прав людини реорганізується, всі посади в управлінні скорочуються, утворюється Управління дотримання прав людини та уведено 49 посад, з яких 41 штатна одиниця - посади середнього складу поліції. У штатному розписі, затвердженому наказом Національної поліції України від 28.12.2019 року № 1350, зазначено, що до складу Управління дотримання прав людини входять 3 відділи: 1. Відділ уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності; 2. Відділ моніторингу питань гендерної рівності та координації протидії домашньому насильству; 3. Відділ організаційного забезпечення діяльності місць тимчасового тримання осіб.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в результаті реорганізації відбулась передача завдань, функцій та прав від Управління забезпечення прав людини до новоутвореного Управління дотримання прав людини.

Суд не погоджується з посиланнями відповідача, що до спірних правовідносин не застосовуються норми Кодексу законів про працю України, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № 21-8а15 від 17.02.2015 року.

Положенням спеціального законодавства, а саме нормами Закону України Про Національну поліцію не врегульовано процедуру звільнення поліцейського в зв`язку зі скороченням чисельності штату та дотримання трудових гарантій поліцейського, тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин також положення Кодексу законів про працю України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що наведена в постанові від 10.03.2015 року у справі № 21-52а15, власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Тобто, акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій, що це не право, а обов`язок роботодавця.

Під час розгляду справи встановлено, що наказом Національної поліції України від 03.12.2019 року №1255 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» була передбачена реорганізація Управління забезпечення прав людини Національної поліції України та скорочення всіх посад (67 посад). Цим же наказом був затверджений новий штатний розпис УЗПЛ НПУ, згідно з яким штатна чисельність працівників УЗПЛ НПУ складала 29 штатних одиниць.

У штатному розписі, затвердженому наказом Національної поліції України від 03.12.2019 року № 1255 було зазначено, що до складу Управління забезпечення прав людини входять 3 відділи:

1 відділ дотримання прав людини в поліцейській діяльності;

2 відділ моніторингу питань тендерної рівності та координації протидії домашньому насильству;

3 відділ організаційного забезпечення діяльності місць тимчасового тримання.?

В подальшому, наказом Національної поліції України від 28.12.2019 № 1349 «Про внесення змін до структури Національної поліції» було створено Управління дотримання прав людини Національної поліції України замість Управління забезпечення прав людини.

Наказом Національної поліції України від 28.12.2019 року №1350 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції України» було передбачено, що Управління забезпечення прав людини реорганізується, всі посади в управлінні скорочуються (29 посад), утворюється Управління дотримання прав людини та уведено 49 посад, тобто кількість вакантних посад у цьому штатному розписі збільшувалась порівняно зі штатним розписом, затвердженим наказом Національної поліції України від 03.12.2019 року №1255.

У штатному розписі, затвердженому наказом Національної поліції України від 28.12.2019року №1350 було зазначено, що до складу Управління дотримання прав людини входять 3 відділи:

1 відділ уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності;

2 відділ моніторингу питань тендерної рівності та координації протидії домашньому насильству;

3 відділ організаційного забезпечення діяльності місць тимчасового тримання осіб.

Фактично здійснено реорганізацію в результаті якої відбулась передача завдань, функцій та прав від Управління забезпечення прав людини до новоутвореного Управління дотримання прав людини (вказане підтверджується Положенням про Управління забезпечення прав людини, затвердженим наказом Національної поліції України від 07.03.2019 року № 215 (у редакції від 31.07.2019 № 769) та Положенням про Управління дотримання прав людини, затвердженим наказом Національної поліції України.

Отже, у штаті Управління дотримання прав людини порівняно з штатним розписом Управління забезпечення прав людини станом на 02.12.2019 року був створений відділ уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності, завдання та функції якого відповідають завданням та функціям відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності, у якому позивач на посаді старшого інспектора з особливих доручень (вказане підтверджується Положенням про Управління забезпечення прав людини, затвердженим наказом Національної поліції України від 07.03.2019 № 215 (у редакції від 31.07.2019 № 769), та Положенням про Управління дотримання прав людини, затвердженим наказом Національної поліції України.

Аналізуючи Положення Управління забезпечення прав людини та Положення Управління дотримання прав людини вбачається, що не відбулось зміни у повноваженнях та не змінились цілі і завдання підрозділу.

Як вже було зазначено вище, позивача звільнити з посади старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України в зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Скорочення посади має чіткий і однозначний зміст - це припинення існування посади, внаслідок чого працівник, який її обіймає, може бути звільнений за умови, якщо неможливо його перевести, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, під час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів, що позивачу пропонувались вакантні посади, які були наявні в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України, та які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Також, відповідач не надав суду доказів того, що позивач відмовлявся від запропонованих йому посад в інших структурних підрозділах, що входять до складу центрального органу управління Національної поліції України.

Суд зазначає, що лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів.

Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва.

Отже особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Крім того, суд зазначає, що відповідач не підтвердив належними доказами по справі про відсутність вакантних посад державної служби у штатному розписі НПУ, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 , оскільки, як слідує з матеріалів справи, а саме штату (витяг) апарату Національної поліції, станом на 11.02.2020 в Національній поліції України існували вакантні посади головних спеціалістів, зокрема станом на 01.02.2020: у відділі уповноважених з контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності наявно 4 посади головного спеціаліста,; в департаменті організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування - 2 посади; в департаменті кадрового забезпечення - 3 посади; в правовому департаменті - 2 посади; в департаменті інформаційно-аналітичної підтримки - 1 посада; в департаменті документального забезпечення - 3 посади.; у відділі моніторингу питань тендерної рівності та координації протидії домашньому насильству - 3 посади; у відділі організаційного забезпечення місць тимчасового тримання осіб - 1 посада.

Також суд зазначає, що відповідачем не надано доказів про те, що при скороченні штату були залишені працівники із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж позивач.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ та національній поліції з 2015 року, по службі характеризувався як грамотний фахівець, ініціативний і принциповий працівник.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про невідповідність позивача займаній посаді (акт відповідного службового розслідування, документи, що характеризують позивача з негативної сторони або вказують на низький професійний рівень тощо).

З урахуванням зазначеного, наказ Національної поліції України від 11.02.2020 року № 171 о/с в частині звільнення зі служби в поліції за пунктом 4 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, ОСОБА_1 необхідно поновити на попередній роботі на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з наступного дня після звільнення, а саме з 12.02.2020 року.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо переведення на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Волинській області) або на іншу рівнозначну посаду старшого інспектора Національній поліції України, суд зазначає таке.

Відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» та КЗпП України вирішення питання про призначення працівника на посаду є виключною прерогативою роботодавця (суб`єкта призначення), якого суд не може підміняти.

Положення статті 245 КАС України не наділяють суд повноваженнями на прийняття рішення про призначення публічного службовця на конкретну посаду, відносно якої уповноваженим органом раніше не було видано письмового наказу чи розпорядження про призначення працівника (службовця).

Позовні вимоги про зобов`язання відповідача перевести позивача на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Волинській області) або на іншу рівнозначну посаду старшого інспектора Національній поліції України суперечать завданню адміністративного судочинства, яким, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Саме наявність порушеного права і є визначальною ознакою публічно-правового спору та, відповідно, підставою для звернення до суду за захистом цього права. В іншому випадку відсутній предмет позову, як об`єкт судової перевірки, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні таких вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Відповідно до п. 4 Розділу 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.

Згідно з п. 15 Розділу 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду.

Відповідно до п. 9 Розділу 1 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за неповний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Згідно з п. 6 Розділу 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Відповідно до довідки Національної поліції України від 22.04.2020 року № 29/5-239 середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2019 року - січень 2020 року складає 41 353,76 грн., кількість календарних днів - 62; середньоденна заробітна плата 667 грн., середньомісячна заробітна плата складає 20 676,88 грн.

Період вимушеного прогулу з 12.02.2020 року (наступний день після звільнення) до 05.10.2020 року (переддень ухвалення рішення суду в цій справі) становить 237 днів.

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 158 079 грн. (237 днів х 667 грн. середньоденна заробітна плата).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Отже, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до підпунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись статтею 371 КАС України, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20 676,88 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення із Національної поліції України на користь позивача моральної шкоди 10 000 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З системного аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку, що для відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи не є кваліфікуючою ознакою наявність вини цієї особи, але право на відшкодування шкоди законодавством пов`язується з підставами виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права

При з`ясуванні фактів, з якими Закон пов`язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст.ст. 11467, 1187 Цивільного кодексу України, які визначають підстави покладання обов`язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, даних в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, моральна шкода це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Водночас розглянувши справу, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, сам факт протиправності звільнення не є належним доказом заподіяння моральної шкоди.

Отже, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно з п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про Національну поліцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №171 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 лейтенанта поліції на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020 року.

Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 158 079 (сто п`ятдесят вісім тисяч сімдесят дев`ять) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020 року та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 20 676 (двадцять тисяч шістсот сімдесят шість) гривень 88 копійок підлягає до негайного виконання. Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Національна поліція України (01601, місто Київ, вулиця Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 13.10.2020 року.